Ухвала суду № 40773636, 01.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6335/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

01 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Ключковича В.Ю., Петрика І.Й.

при секретарі: Пакіж О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» (далі по тексту - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - Відповідач) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.12.2013 року № 0007472201 та № 0007482201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань встановлення фактів реальності проведення взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Алатар Техно» (далі по тексту - контрагент позивача) за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 та винесено акт від 14.11.2013 року №360/1-22-01-37165641 (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновках акта перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення ТОВ "Міськбуд-4":

- п.185.1, ст..185, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 82 924,00 грн.;

- п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 52 165,24 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення:

- від 09.12.2013 року №0007472201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 78 248,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 52 165,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 26 083,00 грн.;

- від 09.12.2013 року №0007482201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 124 386,00 грн., у т.ч. за основним платежем на суму 82 924,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 41 462,00 грн.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом правомірно збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, а також застосовано штрафні (фінансових) санкції, спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

В матеріалах справи міститься договір субпідряду від 11.05.2011 року №11/05 (далі по тексту - договір), відповідно до якого генпідрядник (позивач) доручає, а субпідрядник (контрагент позивача) бере на себе зобов'язання по виконанню будівельно-монтажних робіт на об'єкті, а саме: влаштувати наружні та внутрішні стіни і перегородки у відповідності до умов договору, згідно проектно-кошторисної документації на об'єкт та державно-будівельним нормам, з високою якістю та здати виконані роботи у закінченому вигляді (Т.1 а.с.27).

Також позивачем надано суду першої інстанції первинні документи, а саме: податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, накладні та платіжні доручення.

Щодо податкових накладних, які виписані контрагентом на ім'я позивача, а саме: від 26.05.2011 року №68, від 03.06.2011 року №26, від 15.06.2011 року №76, від 12.07.2011 року №68, від 21.07.2011 року №114, від 27.07.2011 року №142, то вони оформлені без зазначення особи, яка їх підписала.

Крім того, надані акти виконаних будівельних робіт складені з порушеннями норм законодавства, оскільки не містять дати підписання цих актів та не зазначено які саме особи склали ці акти.

Як вбачається з укладеного договору, позивачем договірна ціна визначається з проектно-кошторисної документації, державних будівельних норм з урахуванням умов замовника та розподілу витрат на такі, що несе субпідрядник і такі, що несе генпідрядник, однак на підтвердження виконання цих пунктів не надано жодних доказів. (п.2.2)

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що зазначені первинні документи складені з порушенням вимог чинного законодавства, що в свою чергу не може бути взято судом до уваги як доказ проведення господарської операції.

Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції, представник позивача не одноразово зазначав, що здійснення робіт, які вказані в умовах договору №11/05 були проведені саме контрагентом ТОВ «Алатар-Техно», про що на його думку свідчить відсутність іншого контрагента.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу позивача, що ані судом першої інстанції ані судом апеляційної інстанції не ставиться під сумнів здійснення переліку робіт на об'єктах будівництва ТОВ «Міськбуд-4».

Проте, позивачем в якості доказів не надано суду фактичних даних, на підставі яких можливо встановити наявність обставин, які обґрунтовують позовні вимоги, що саме контрагентом позивача виконано зазначені роботи на об'єкті будівництва.

Колегія суддів апеляційної інстанції, бере до уваги вирок Деснянського районного суду м. Києві від 11.04.2013 року по справі №754/5110/13-к (Т. 1 а.с.152).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вищевказаним вироком, який набрав законної сили, директора ТОВ «Алатар Техно» ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні фіктивного підприємства шляхом створення ТОВ «Алатар Техно» з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному формуванні валових витрат та податкового кредиту підприємствам конрагентам шляхом підроблення первинних документів бухгалтерського обліку та податкового обліку, а також підроблення банківських документів, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст.205, ч.3 ст.358 КК України.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У листі ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Відповідно до п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця та має бути зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, при цьому відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість по такій накладій до податкового кредиту та у такому випадку платник податків має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Правова позиція Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: В.Ю. Ключкович

І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.