Рішення № 40768694, 06.10.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.09.14р. Справа № 904/5750/14

Суддя господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. при секретарі судового засідання Яковлєвій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробудівельний альянс "АСТРА", смт. Чабани, Київська область

до Приватного підприємства "ТАВРІЯ", м. Дніпропетровськ

про стягнення процентів за користування чужими коштами в розмірі 42045,22грн., суми інфляційного збільшення в розмірі 44223,34грн. та 3% річних в розмірі 17470,31грн.

Представники:

Від позивача: Мозговий О.П., дов . № б/н від 23.09.13р.

Від відповідача: Уханенко Л.Д., дов. №б/н від 09.12.2013р.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «АСТРА» смт. Чабани звернулось до Приватного підприємства «Таврія» Нікопольський район, с. Новософіївка з позовом про стягнення 42045грн.22коп. процентів за користування чужими коштами, 44223грн.34коп. інфляційних втрат, 17470грн.31коп. 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання; рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2012р. у справі №5005/450/2011, постанову Вищого господарського суду України від 16.04.2013р.; постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.06.2013р.; платіжне доручення №399 від 08.07.2014р.

Як зазначає позивач, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2012р. у справі №5005/450/2011 було присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Таврія» Нікопольський район, с. Новософіївка 531388грн.65коп., з них: 430060грн. основного боргу, 33030грн.67коп. пені, 47391грн.57коп. інфляційних витрат, 15411грн.47коп. 3% річних, 5258грн.94коп. державного мита, 236грн. витрат зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

За наслідками касаційного провадження, постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2013р. у справі №5005/450/2011 було скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2013р. та залишено в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2012р.

На підставі наказу господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2013р., було відкрите виконавче провадження. Платіжним дорученням №399 від 08.07.2014р. вказана сума була перерахована позивачу.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України, використовуючи в основі розрахунку суму 531388грн.65коп., позивач нарахував суму інфляційних витрат в розмірі 44223грн.34коп. за період з червень 2013р.-червень 2014р. та суму 3% річних в розмірі 17470грн.31коп. за період з 22.06.2013р. по 08.07.2014р.

На підставі статті 536 Цивільного кодексу України та статей 231, 232 Господарського кодексу України за період з 22.06.2013р. по 08.07.2014р. позивач також нарахував проценти за користування чужими коштами в розмірі 42045грн.22коп.

У відзиві, наданому до суду 30.09.2014р., відповідач не погодився з позовними вимогами в повному обсязі та зазначив про неправомірне нарахування процентів за користування чужими коштами, інфляційних втрат, 3% річних на суму, яка складається не лише з основного боргу, а і з пені, інфляційних втрат, 3% річних, витрат зі сплати державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Крім того, відповідач вказав, що умовами договору купівлі-продажу №38-09 СТ від 14.04.2009р. не передбачено стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, не визначений також розмір даних процентів.

Частина 6 статті 231 Господарського кодексу України є нормою, яка встановлює лише спосіб (механізм) визначення процентів, а не їх фактичний розмір за порушення грошового зобов'язання. В даному випадку позивач був зобов'язаний зазначити правову норму, яка б встановлювала фактичний (конкретний) розмір процентів за користування чужими коштами у разі невиконання особою зобов'язань за договором купівлі - продажу.

Також відповідач заявив про застосування строків позовної давності (1рік) до штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «АСТРА» смт. Чабани (далі - продавець) та Приватним підприємством «Таврія» Нікопольський район, с. Новософіївка (далі покупець) був підписаний договір купівлі-продажу №38-09СТ від 14.04.2009р., згідно якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити на умовах відстрочки сплати вартості сільськогосподарську техніку (далі - техніка), вартість, найменування, кількість, виробник і стан якої визначаються в Специфікації (Додатку №1) до цього договору, яка є його невід'ємною частиною.

Згідно специфікації вартість техніки (сівалки White 8142 з баками для мінеральних добрив) з урахуванням ПДВ складає 615060грн., що еквівалентно 76500дол. США.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2012р. у справі №5005/450/2011 було присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Таврія» Нікопольський район, с. Новософіївка 531388грн.65коп., з них: 430060грн. основного боргу, 33030грн.67коп. пені, 47391грн.57коп. інфляційних витрат, 15411грн.47коп. 3% річних, 5258грн.94коп. державного мита, 236грн. витрат зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги ґрунтувались на порушенні відповідачем господарського зобов'язання встановленого умовами договору купівлі-продажу №38-09 СТ від 14.04.2009р.

За наслідками касаційного провадження, постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2013р. у справі №5005/450/2011 було скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2013р. та залишено в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2012р.

На підставі наказу господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2013р., було відкрите виконавче провадження. Платіжним дорученням №399 від 08.07.2014р. вказана сума була перерахована позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нараховував проценти за користування чужими коштами, 3% річних та інфляційну складову на суму в розмірі 531388грн.65коп., до складу якої входять: 430060грн. основного боргу, 33030грн.67коп. пені, 47391грн.57коп. інфляційних витрат, 15411грн.47коп. 3% річних, 5258грн.94коп. державного мита, 236грн. витрат зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Суд вважає помилковим такий розрахунок позивача з наступних підстав.

За положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа пеня зовсім інша, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, пеня носить допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Викладене підтверджується положеннями ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України… До грошових зобов'язань боржника … не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

З прийняттям рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2012р. у справі №5005/450/2011 правова природа цього боргу як штрафної санкції не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворилась, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 18.02.2014р. у справі №905/909/13г.

Статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 Цивільного кодексу України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Таким чином, є необґрунтованим включення позивачем до складу суми, на яку нараховувались проценти за користування чужими коштами, 3% річних та сума інфляційної складової, 33030грн.67коп. пені, 47391грн.57коп. інфляційних витрат, 15411грн.47коп. 3% річних, 5258грн.94коп. державного мита, 236грн. витрат зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Що стосується вимог про нарахування процентів за користування чужими коштами, суд також залишає їх без задоволення.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Як встановлено з матеріалів справи, в договорі купівлі-продажу №38-09 СТ від 14.04.2009р. не передбачено стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, не визначений також розмір даних процентів.

Частина 6 статті 231 Господарського кодексу України є нормою, яка встановлює лише спосіб (механізм) визначення процентів, а не їх фактичний розмір за порушення грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими коштами в розмірі 42045грн.22коп. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення суми 3% річних, нарахованих за несплату суми боргу в розмірі 430060грн. за період з 22.06.2013р. по 07.07.2014р. в розмірі 13432грн.01коп. У задоволенні вимог про стягнення суми 3% річних в розмірі 4038грн.30коп. слід відмовити. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

За результатами зробленого судом розрахунку, інфляційні витрати через несплату суми боргу в розмірі 430060грн. за період червень 2013р. - червень 2014р. становили суму в більшому розмірі ніж заявлено позивачем до стягнення.

Разом з тим, суд не наділений правом збільшувати розмір позовних вимог, це виключне право позивача. При цьому, стягнення суми в меншому розмірі є правом позивача. З огляду на викладене, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення 44223грн.34коп. інфляційних витрат.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись нормами статей Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 21, 22, 33, 34, 36, 38, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «АСТРА» смт. Чабани до Приватного підприємства «Таврія» Нікопольський район, с. Новософіївка про стягнення 42045грн.22коп. процентів за користування чужими коштами, 44223грн.34коп. інфляційних втрат, 17470грн.31коп. 3% річних - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Таврія» Нікопольський район, с. Новософіївка (Ідентифікаційний код 32616850, місцезнаходження: 53252, Нікопольський район, с. Новософіївка, вул. Леніна, 20) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «АСТРА» смт. Чабани (Ідентифікаційний код 30050930, місцезнаходження: 08162, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 5а) суму 3% річних в розмірі 13432грн.01коп., 44223грн.34коп. інфляційних витрат та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1153грн.12коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Видати наказ після набрання чинності рішенням.

В судовому засіданні від 30.09.2014р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст підписаний 06.10.2014р.

Суддя Р.Г. Новікова