Ухвала суду № 40766658, 22.09.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1613/396/2012

Номер провадження 22-ц/786/2948/14 Головуючий у 1-й інстанції Островський Р. В.

Доповідач Бутенко С. Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.

при секретарі: Зеленській О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 серпня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка є правонаступником ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину спільного сумісного майна подружжя та розподіл спільного майна набутого під час шлюбу.

Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який конкретизувала в травні 2014 року та остаточно просила визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями, теплицю та два балагани, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, легковий автомобіль марки «OPEL KADETT», 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та грошові кошти в сумі 27971 грн. 64 коп., що перебували на рахунку в Котелевській філії Полтавського обласного управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ № 10016/084 вкладника ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Також просила визнати за нею право на ? частину вказаного майна.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 13 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1: щорічну грошову допомогу за 2008 рік, виплата якої передбачена учасникам бойових дій згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 2095 грн., згідно постанови Котелевського районного суду Полтавської області від 18.03.2009 року, та кошти недоплаченої разової грошової допомоги за 2004- 2007 роки у розмірі 5067 грн. 25 коп., згідно постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 06.12.2007 року, а всього - 7162 грн. 25 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ? частину коштів (перерахованих на розрахунковий рахунок відповідача ОСОБА_3 в сумі 7162 грн. 25 коп., які успадковані ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.03.2014 року), а саме - 3581 грн. 13 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1, яка в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі. Посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, а також порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав до задоволення скарги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами у справі, що з 15 листопада 1995 року по 06 квітня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

На підставі нотаріально посвідченого заповіту від 15 листопада 2011 року спадкоємцем померлого є його дочка ОСОБА_2, яка ухвалою суду від 13 березня 2014 року в порядку процесуального правонаступництва залучена до участі в справі в якості відповідача.

Оскільки за життя відповідача ОСОБА_3 між сторонами не було досягнуто згоди щодо поділу вищезазначеного майна, при вирішенні вказаного спору суд першої інстанції вірно виходив з визначених законом підстав набуття права спільної сумісної власності подружжя, але помилково вважав, що право власності на спірний житловий будинок виникло у ОСОБА_3 з моменту його державної реєстрації - 08.09.2004 р.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірний житловий будинок літ. А-1 жилою площею 29,1 кв.м. з надвірними будівлями: літня кухня літ. Б, сарай літ. В та гараж літ. в, що знаходиться в АДРЕСА_1, належав ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 26 травня 1999 року.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що за нормами ст.ст. 244, 227 ЦК України в редакції 1963 року з наступними змінами та доповненнями, договір дарування нерухомого майна підлягав державній реєстрації, що була здійснена КП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 08 вересня 2004 року, проте суд не взяв до уваги, що згідно ст. 243 цього Кодексу договір дарування вважався укладеним з моменту передачі майна обдарованому, а державна реєстрація такого договору не пов'язувалась з моментом виникнення у обдарованого права власності на це майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду про набуття ОСОБА_3 права власності на спірний будинок лише 08.09.2004 р., а отже, застосування до спірних правовідносин норм Сімейного кодексу України, а не Кодексу про шлюб та сім`ю України є помилковими. Разом з тим, вказані помилки не вплинули на законність та обґрунтованість судового рішення.

Відповідно до ст. 308 ч. 2 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірне майно належало до об'єктів права особистої приватної власності ОСОБА_3, оскільки було набуте хоча і за час шлюбу з позивачкою ОСОБА_1, але за договором дарування та за його особисті кошти. Останні обставини визнавались сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді.

За правилами ст. 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, яке було власністю одного з подружжя, може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя, якщо за час шлюбу воно істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох. Аналогічна норма міститься і в Сімейному кодексі України (стаття 62).

Відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні зазначених фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Отже, виходячи із характеру спірних правовідносин, у відповідності до вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України позивачка повинна була довести факт істотного збільшення у вартості спірного майна за рахунок її затрат або спільних трудових чи грошових затрат подружжя ОСОБА_1, але таких обставин суду не довела.

Посилання в апеляційній скарзі на особисті пояснення сторони та показання свідків про проведені у домоволодінні переобладнання та добудови не є належними та допустимими доказами по справі в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, а висновок судової будівельно-технічної експертизи від 16 січня 2013 року, що була призначена за клопотанням представника позивача, стосується лише визначення ринкової вартості домоволодіння по АДРЕСА_1 на час розгляду справи, що само по собі не є свідченням істотного збільшення вартості майна за час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 внаслідок значного внеску позивачки.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що здійснені прибудови та будови у вказаному домоволодінні є самочинними, а відтак, згідно ч. 2 ст. 376 ЦК України не є об'єктом права власності на нерухоме майно.

Заперечення апеляційної скарги щодо придбання ОСОБА_3 спірного автомобілю за особисті кошти судова колегія оцінює критично, оскільки дані обставини визнавались позивачкою в суді, що є підставою звільнення від доказування у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не спростовують і не дають підстав вважати, що при ухваленні рішення судом було порушено норми матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

В частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржується та у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України колегією суддів не переглядається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів.

Головуючий: С.Б. Бутенко

Судді: /підписи/ О.О.Панченко

В.П. Пікуль

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.Б.Бутенко