Ухвала суду № 40766204, 15.09.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 748/1849/14-ц Провадження № 22-ц/795/1719/2014 Головуючий у I інстанції -Криворученко Д. П. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.

при секретарі - Зіньковець О.О.,

за участю: прокурора Шмаровоза В.В., представника відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника Головного управління Держземагенства у Чернігівській області - Будлянського В.М., представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Головного управління Держземагенства у Чернігівській області та ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2014 року по справі за позовом заступника прокурора Чернігівської області до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними наказів, свідоцтв про право власності, договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Чернігівського районного суду від 24.07.2014 року позов заступника прокурора Чернігівської області до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними наказів, свідоцтв про право власності, договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності - задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Головне управління Держземагенства у Чернігівській області та ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати оскаржуване рішення суду, та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Незаконність рішення суду першої інстанції Головне управління Держземагенства у Чернігівській області обґрунтовує тим, що при розгляді справи та ухваленні рішення суд проігнорував те, що відомості державного земельного кадастру є офіційними і на час винесення наказів, дані державного земельного кадастру про земельну ділянку, яку було надано у власність гр. ОСОБА_1, ніхто не спростував і не скасував. Земельна ділянка відноситься до земель державної власності сільськогосподарського призначення. Підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та винесення відповідного наказу, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га. розташованої на території Іванівської сільської ради гр. ОСОБА_1 не було.

Актом приймання-передачі межових знаків на зберігання відбулось фіксування та погодження не тільки меж земельної ділянки, але і всіх її поворотних точок, що відповідає вимогам ст. 198 ЗК України.

В скарзі апелянт зазначає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, які обліковуються в державній статистичній звітності, як землі державної власності сільськогосподарського призначення державної форми, не потребують ніяких погоджень при їх передачі у власність чи користування з органами місцевого самоврядування. Оскільки органи місцевого самоврядування не є розпорядниками чи власниками земель державної власності на відміну від земель комунальної форми власності. Вимога погодження документації з землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної форми власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту з сільською/селищною радою буде безпосередньо суперечити ч. 7 ст. 186-1 ЗК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, що рішення суду першої інстанції прийнято всупереч вимогам ст.ст. 212, 213, 215 ЦПК України з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому є незаконним та необґрунтованим.

Вказують, що земельна ділянка, яку ОСОБА_1 бажала отримати у власність, не була зареєстрована за жодною особою та не мала відповідних кадастрових номерів, що свідчить про незаконність затвердження проекту від 25.04.2014 року, що також підтверджує відсутність підстав у Головного управління Держземагентства у Чернігівській області у відмові в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки.

Не доведеним, не підтвердженим та не встановленим є факт, що земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_1 межує з с. Количівка.

Апелянти в скарзі зазначають, що судом не застосовано вимоги ч. 3 ст. 173 ЗК України, проігноровані вимоги п. 8 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Крім того, допущені самі по собі органом влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самої фізичної особи.

Наголошують на тому, що ОСОБА_1 була законною власницею спірної земельної ділянки, то у відповідності до вимог ст.ст. 78-81, 90 ЗК України та ст.ст. 316-321, 325, 373-378, 386-394 ЦК України могла здійснювати відносно земельної ділянки права володіння, користування та розпорядження на власний розсуд.

ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, яку він придбав у ОСОБА_1 і за приписами ст. 388 ЦК України дана земельна ділянка не може бути у нього витребувана.

В матеріалах справи відсутні докази правопорушень, а також докази винної протиправної поведінки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час набуття земельної ділянки у власність.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що оскільки земельна ділянка, перейшла у власність ОСОБА_1 в порушення приписів ст. 118 ЗК України, на підставі нормативно-правових актів, прийнятих не у відповідності до норм діючого законодавства, то наявні підстави для визнання недійсним рішень про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1, визнання недійсним свідоцтва про її право власності на цю ділянку з скасуванням відповідного рішення про державну реєстрацію права, крім того обґрунтовано виходив з наявності підстав застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину внаслідок недійсності правочину.

Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, було прийнято рішення Чернігівської районної ради від 30.09.1999 року «Про встановлення меж сільських населених пунктів Чернігівського району, Чернігівської області» (а.с. 23).

Зазначене рішення було прийнято в межах повноважень та на підставі ст. 65 ЗК України від 18.12.1990, № 561-XII, яка передбачала, що межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.

Відповідно до рішення Іванівської сільської від 13.04.2009 року «Про необхідність зміни меж села Количівка» встановлено, що при здійсненні земельної реформи на території сільської ради площа с. Количівка збільшилась, оскільки були надані площі землі під індивідуальну житлову забудову та для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 11).

Враховуючи наведені обставини, сільська рада керуючись ч. 1 п. 34. ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до наказу № 165 від 10.07.2008 року Державного Комітету України із земельних ресурсів «Про затвердження методичних рекомендацій розробки проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту», та ст. 12 ЗК України вирішила: п. 1 Враховуючи фактичний стан і потребу у земельних площах громадян територіальної громади визнати за необхідне провести зміну межі села Количівка Чернігівського району, Чернігівської області; п. 2. Замовити землевпорядні роботи по розробці проекту землеустрою щодо зміни межі населеного пункту с. Количівка за рахунок введення в межі населеного пункту земельних ділянок господарського двору колишньої агрофірми «Авангард» орієнтовною площею 3,00 га. і земель запасу, що знаходяться на території колишнього аеропорту с. Количівка орієнтовною площею 60,00 га.

Згідно документації наданої Іванівською сільською радою та акту перевірки дотримання вимог законодавства Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області (а.с. 12-16), земельна ділянка, що передана у власність ОСОБА_1, передана саме за рахунок земель, які згідно генерального плану с. Количівка та детального плану території перспективного розвитку даного села, затверджених рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 18.11.2013 року (а.с. 11), відносяться до території житлової садибної та блокованої забудови с. Количівка та підлягають згідно генерального плану та проекту землеустрою включенню в межі вказаного села, загальною площею 118,5290 га.

Листом від 23.10.2013 року № 909 Управління Держкомзему в Чернігівському районі повідомило Головне управління Держкомзему в Чернігівській області про те, що ділянка яка виділяється ОСОБА_1 знаходиться в зоні житлової та громадської забудови с. Количівка (а.с. 62).

Згідно рішення Чернігівської районної ради Чернігівської області від 25.04.2014 року було затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с. Количівка на території Іванівської сільради Чернігівського району Чернігівської області зі збільшенням площі на 118,5290 га., яку включено в межі названого села (а.с. 140).

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 3 ст. 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений ст. 118 ЗК України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

У відповідності до ч. 6-8 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 1861 цього Кодексу, згідно вимог якої, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Як передбачено ч. 2 ст. 173 ЗК України межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

За правилами ч. 3 ст. 50 ЗУ «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів); розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до п. 9 абз. «а» ч.1 ст. 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

04.11.2013 року згідно наказу Головного управління Держземагенства у Чернігівській області №ЧН/7425582800:04:000/00001146 (а.с. 49), по заяві ОСОБА_1 (а.с. 45) було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Іванівської сільської ради Чернігівського району, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства. На підставі вищевказаного наказу, за замовленням ОСОБА_1 (а.с. 46), ТОВ «Молодіжна інвестиційна компанія» було розроблено проект землеустрою, щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства зазначеної вище земельної ділянки (а.с. 43-44).

Згідно висновку №2232 Управління Держземагенства у Чернігівському районі Чернігівської області від 28.11.2013 року (а.с. 50-57) ОСОБА_1 погоджено проект із землеустрою. 05.12.2013 року на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Чернігівській області №ЧН/7425582800:04:000/00001585 було затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2 га. ріллі, з кадастровим номером 7425582800:04:000:5459, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Іванівської сільської ради Чернігівського району (а.с. 63-64).

20.01.2014 року ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності. 04.06.2014 року, згідно нотаріально посвідченого договору (а.с. 76-77), продала ділянку ОСОБА_2, який цього ж дня зареєстрував своє право власності у Реєстраційній службі Чернігівського районного управління юстиції (а.с. 112).

Суд першої інстанції встановивши у справі, яка переглядається, що відповідачка набула право власності на земельну ділянку незаконного з порушенням положень ст. 118, 198 ЗК України, ст. 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування» та ст. 50 ЗУ «Про землеустрій» обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційних скарг, що відомості державного земельного кадастру є офіційними і на час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та винесення відповідного наказу, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га. розташованої на території Іванівської сільської ради гр. ОСОБА_1 у Головного управління Держземагентства у Чернігівській області не було підстав для відмови ОСОБА_1 для надання відповідного дозволу та наказу, не заслуговують на увагу суду.

Доводи апеляційної скарги, що земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_1 не межує з с. Количівка, спростовуються матеріалами справи, а саме даними плану (а.с. 41 зворотня сторона).

Крім того, посилання на положення ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, яким передбачено, що станом на 01.01.2013 року землі державної та комунальної власності слід вважати розмежованими, є необгрунтованими.

Як вбачається, земельна ділянка з часу прийняття рішення Чернігівської районної ради від 30.09.1999 року «Про встановлення меж сільських населених пунктів Чернігівського району, Чернігівської області» (а.с. 23), за чинними на той час нормами ЗК УРСР від 18.12.1990 року, який втратив чинність з 01.01.2002 року фактично змінила своє цільове призначення з категорії земель запасу на категорію земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до змісту ст. 20 ЗК України надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням. У разі передачі громадянам у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов'язковим є розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186 1 цього Кодексу.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (ст. 21 ЗК України).

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 14.05.2014 року, який є чинним на момент вирішення справи, встановлено, що земельна ділянка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1, передана за рахунок земель, які згідно генерального плану с. Количівка та детального плану території перспективного розвитку даного села, затверджених рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 18.11.2013 рок (а.с. 12-16).

На зроблений запит Головним управлінням Держземагенства у Чернігівській області про кількісний та якісний склад земельної ділянки, яка виділяється ОСОБА_1, листом від 23.10.2013 року № 909 Управління Держкомзему в Чернігівському районі, повідомило, що ділянка яка виділяється ОСОБА_1 знаходиться в зоні житлової та громадської забудови с. Количівка (а.с. 62).

На підтвердження зазначених обставин Іванівською сільскою радою суду першої інстанції надавались для огляду (а.с. 143) детальний план території перспективного розвитку с. Количівка Чернігівського району та області, робочий проект, проект землеустрою щодо встановлення (зміни) межі с. Количівка Чернігівського району Чернігівської області, які судом першої інстанцій оцінені в порядку ст. 57-60 ЦПК України.

Норми ст. ст. 1, 13 ЗУ "Про планування і забудову територій" визначають, що детальний план території - це містобудівна документація, яка розробляється для окремих районів, мікрорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої забудови населених пунктів. Детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту та визначає: розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови; розташування окремих земельних ділянок та об'єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови; розташування інженерно-транспортної інфраструктури; принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Ст. 39 ЗУ України встановлено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Посилання в апеляційних скаргах на норми ст. 81, 118, 121, 122, 181-186-1, 198 ЗК України, ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», ст. 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування», ЗУ «Про топографічно-геодезичну і катрфографічну діяльність», постанови КМУ від 04.03.2004 року № 266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» та те, що накази Головного управління Держземагентства у Чернігівській області є ненормативними актами, які були прийняті стосовно конкретного громадянина, підлягали одноразовому застосуванню та були виконані в момент виникнення права власності на землю, тобто вичерпали свою дію, у зв»язку з чим не можуть бути скасовані, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, щодо незаконності рішення суду в частині не застосування судом ч. 3 ст. 173 ЗК України, тобто відсутності підстав для припинення права власності і права користування за умови включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста та посилання, що допущені самі по собі органом влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самої фізичної особи, не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки набуття права власності на земельну ділянку відбулося зі зміною її цільового призначення, тому зазначена норма не може бути застосована.

Крім того, місцевий суд прийшов до вірного висновку про недійсність наказів відповідно до п. «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України, оскільки одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, при цьому послався на норми ст. 210, 215, 216, 236 ЦК України.

За викладених обставин, доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст.ст. 78-81, 90 ЗК України та ст.ст. 316-321, 325, 373-378, 386-394 ЦК України, як власник мала право продати земельну ділянку, безпідставні.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, яку він придбав у ОСОБА_1 і за приписами ст. 388 ЦК України дана земельна ділянка не може бути у нього витребувана, а також посилання на п. 8 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», є довільним тлумаченням норм цивільного законодавства.

При вирішенні питання справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи, місцевий суд, обґрунтовано послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, всебічно встановив всі обставини справи та прийшов до вірного висновку про задоволення позову.

З врахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Головного управління Держземагенства у Чернігівській області та ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду від 24 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: