Постанова № 40764533, 29.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р. Справа№ 910/14653/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Кобець М.О.

За участю представників:

від позивача - Вигнанюк Т.Л. - представник за довіреністю від 03.06.2014 року;

від відповідача - Логін Р.А. - представник за довіреністю від 28.11.2013 року;

від третьої особи - не з'явились;

від прокуратури - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року

у справі № 910/14653/13 (головуючий суддя: Бойко В.П., судді: Ломака В.С., Пукшин Л.Г.)

за позовом Приватного підприємства «Моноліт»

до Міністерства оборони України

третя особа Державна казначейська служба України

про відшкодування вартості безпідставно набутого майна у сумі 6 146 612, 13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Моноліт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування вартості безпідставно набутого майна у сумі 6 146 612, 13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із розірванням договору підряду № 227/ДБ-179Буд від 22.11.2006 року, сторони не провели взаєморозрахунки у порядку та строки, визначенні п. 17.8 договору. А тому позивач, просить суд відшкодувати вартість безпідставно набутого майна у сумі 6 146 612, 13 грн., що становить вартість будівельних робіт, проведених позивачем та не оплачених відповідачем.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції, позивач подав заяву про часткову зміну підстави позовних вимог (доповнення позовних вимог), в якій позивач просив стягнути з відповідача відшкодування вартості безпідставно набутого майна у розмірі 6 146 612,13 грн., відшкодування фактично зроблених витрат на забезпечення будівельного майданчика електроенергією, водою та охороною у розмірі 516 732,67 грн. та відшкодування вартості фактично зроблених витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення у розмірі 310 096, 14 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/14653/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача кошти у сумі 6 146 612, 13 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 апеляційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері прийнято до свого провадження колегією суддів у складі Дідиченко М. А. - головуюча, Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю. та призначено до розгляду на 09.09.2014.

Представник третьої особи у судове засідання 09.09.2014 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник прокуратури та представник відповідача у судовому засіданні 09.09.2014 підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 09.09.2014 заперечував доводи апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства.

Крім того, представник позивача та представник відповідача подали клопотання про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги та відкладено розгляд справи до 24.09.2014 року.

У судове засідання 24.09.2014 року представник третьої особи та представник прокуратури не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача та представник відповідача у судовому засіданні 24.09.2014 року надали додаткові пояснення по суті спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 року відкладено розгляд справи до 29.09.2014 року.

Представники сторін у судовому засіданні 29.09.2014 року підтримали свої правові позиції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 22.11.2006 року між Приватним підприєством «Моноліт» (надалі - генпідрядник) та Міністерством оборони України (надалі - замовник) було укладено договір підряду на будівництво 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса №227/ДБ-179Буд (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.4 договору його предметом є те, що замовник доручає генпідряднику, а генпідрядник зобов'язується відповідно до проектної документації, чинних нормативно-правових актів (Державних будівельних норм, правил, стандартів тощо) у галузі будівництва і експлуатації об'єктів житлового призначення та умов договору збудувати об'єкт, ввести його в експлуатацію та передати об'єкт замовнику (у загальнодержавну власність в оперативне управління замовника), а замовник зобов'язується прийняти від генпідрядника закінчені роботи з будівництва об'єкта та оплатити їх у визначеному договором порядку.

Пунктом 3.1 договору визначено, що договірна ціна робіт з будівництва об'єкта, в тому числі - з вартістю витрат на будівництво житлового будинку з інженерними мережами та благоустроєм, не враховуючи витрат замовника, складає суму 25 052 000,00 грн. з ПДВ, за рахунок коштів загального та спеціального фонду Державного бюджету України.

Додатковою угодою №6/179 від 16.12.2010 року сторонами було погоджено, що станом на 01.01.2010 р. за рахунок коштів Державного бюджету України було профінансовано 989 512,00 грн. Фінансування об'єкту в 2010 році складає 19 653 000,00 грн. Залишок фінансування об'єкту у сумі 4 409 488,00 грн. буде здійснюватися у 2011 році.

Згідно з п.п. б) п. 4.2 договору замовник зобов'язаний своєчасно відповідно до умов Договору здійснювати фінансування будівництва об'єкта.

Відповідно до п. 17.7 договору якщо судовим рішенням у договір внесено зміни або його розірвано, він вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності відповідним рішенням, якщо інше не встановлено рішенням суду.

Як встановлено колегією суддів, рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2011 року у справі №3/17-1772-2011, яке набрало законної сили 14.06.2011 р., за позовом Приватного підприємства «Моноліт» до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Міністерства оборони України договір №227/ДБ-179Буд від 22.11.2006 року було розірвано.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначив, що власником об'єкту незавершеного будівництва згідно умов договору є замовник. Станом на день звернення до суду першої інстанції акт повернення будівельного майданчика Міністерству оборони України сторонами не підписано, збитки та витрати генпідрядника замовником не компенсовано, а тому просить суд відшкодувати вартість безпідставно набутого майна у сумі 6 146 612, 13 грн., що становить вартість будівельних робіт неоплачених відповідачем.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір №227/ДБ-179Буд від 22.11.2006 року є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору у період з 2007 року по 2008 рік позивачем виконувалися роботи з будівництва 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса.

При цьому, у зв'язку з обмеженим бюджетним фінансуванням сторонами вносилися зміни до умов договору в частині строків та обсягів фінансування будівництва спірного об'єкта, зокрема додатковою угодою №6/179 від 16.12.2010 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 844 Цивільного кодексу України підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

У зв'язку з істотним зростанням вартості підрядних робіт та відмовою Міністерства оборони України від укладення додаткової угоди до договору в частині збільшення договірної ціни, позивач звернувся до суду із вимогою про розірвання договору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2011 року у справі №3/17-1772-2011, яке набрало законної сили 14.06.2011 року, за позовом Підприємства до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Міністерства оборони України, договір було розірвано.

Вказане рішення суду мотивоване тим, що замовником будівництва не було надано згоду на збільшення вартості підрядних робіт, що було необхідним у зв'язку з істотним зростанням цін після укладення такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що із матеріалів справи вбачається, що у період з листопада 2007 року по квітень 2008 року позивачем були виконані роботи з будівництва об'єкту нерухомого майна на загальну суму 6 146 612,13 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт №№1-6 за 2013 рік форми КБ-2 та довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за 2013 рік форми КБ-3.

В той же час, у зв'язку з відсутністю на таких доказах підпису уповноваженою особи відповідача, судом було визнано необхідність призначення у справі будівельно-технічної експертизи з метою встановлення дійсного обсягу та вартості виконаних позивачем робіт, а також їх відповідність проектній документації та вимогам державних будівельних норм.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2013 р. призначено у справі № 910/14653/13 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Висновком було встановлено, що фактично виконані роботи відповідають вказаним актам приймання виконаних робіт №№1-6 за 2013 рік форми КБ-2 та довідці про вартість виконаних підрядних робіт за 2013 рік форми КБ-3, та становлять 6 146 612,13 грн.; ринкова ціна виконаних позивачем робіт станом на липень 2013 року становить 6 146 612,13 грн.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем були виконані, а відповідачем не оплачені роботи з будівництва 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса, на загальну суму 6 146 612,13 грн.

При цьому, з урахуванням змісту ст. 876 Цивільного кодексу України та відсутності в умовах договору інших положень, місцевий суд прийшов до висновку, що власником об'єкта будівництва 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса, є саме Міністерство оборони України. А тому, внаслідок розірвання договору відповідач зобов'язаний повернути відповідачу суму грошових коштів у розмірі 6 146 612,13 грн., розрахованих як вартість виконаних, але не оплачених робіт за таким договором, оскільки правова підстава володіння такими коштами відпала.

Однак, колегія суддів частково погоджується із висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що договір №227/ДБ-179Буд від 22.11.2006 року є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Водночас встановивши, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються положеннями про договір підряду, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 1212 ЦК України

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна, набуття або збереження за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно положень ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положеннями ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України закріплено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України в постанові від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13.

Водночас, ч. 4 ст. 653 ЦК України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 17.8 договору встановлено, що сторона, з вини якої розривається договір, зобов'язана компенсувати іншій стороні витрати і збитки, зумовлені цими обставинами, за винятком випадків розірвання договору з вини іншої сторони. Документи для здійснення кінцевих розрахунків при розірванні договору пред'являються зацікавленою стороною протягом 15 днів з моменту прийняття рішення про розірвання договору. Протягом 15 днів після отримання необхідних документів і розрахунків іншою стороною проводиться оплата витрат і збитків, зумовлених розірванням договору.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами позивач після розірвання договору не звертався до відповідача для проведення остаточних розрахунків.

Натомість, звертаючись до суду позивач просить на підставі ст. 1213 ЦК України відшкодувати йому вартість безпідставно набутого відповідачем майна.

При цьому, позивач не визначає, яке саме майно було безпідставно набуте відповідачем.

Так, позивач з однієї сторони зазначає, що відповідач в результаті розірвання договору набув у власність об'єкт незавершеного будівництва за який не здійснив оплати, з іншої сторони позивач вказує, що він виконав будівельні роботи на суму 6 146 612, 13 грн., за які відповідач не розрахувався.

Водночас, положення ст. 1213 ЦК України першочергово передбачають відшкодування (повернення) майна в натурі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не обґрунтована неможливість повернення майна в натурі.

В свою чергу, визначаючи вартість несплачених відповідачем будівельних робіт у якості безпідставно набутого відповідачем майна, позивач, а також суд першої інстанції необґрунтовано зазначають, що вартість даних робіт становить 6 146 612,13 грн., оскільки як зазначалося вище, ціна вказаних робіт була встановлена на підставі висновку експерта станом на липень 2013 року, при цьому роботи були виконані в 2007 - 2008 роках.

Так, дослідивши матеріали справи колегія суддів зазначає, що між сторонами у даному випадку виник спір оплати відповідачем вартості виконаних позивачем робіт, а не відшкодування вартості безпідставно набутого майна.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачеві вартості набутого майна у сумі 6 146 612, 13 грн., а тому позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача вартості відшкодування фактично зроблених витрат на забезпечення будівельного майданчика електроенергією, водою та охороною у розмірі 516 732,67 грн. та відшкодування вартості фактично зроблених витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення у розмірі 310 096,14 грн.

Так, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що заявлені позивачем вимоги про відшкодування витрат фактично є вимогами про стягнення з відповідача збитків на загальну суму 826 828,81 грн.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 вказаного кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода -наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

В обґрунтування підстав для звернення до суду із даною вимогою позивач вказує на те, що відповідачем не було підписано акт приймання-передачі будівельного майданчика, у зв'язку з чим позивач змушений був нести витрати на електроенергію, водопостачання та охорону такого будівельного майданчика.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з п. 17.8 договору сторона, з вини якої розривається договір, зобов'язана компенсувати іншій стороні витрати і збитки, зумовлені цими обставинами, за винятком випадків розірвання договору з вини іншої сторони. Документи для здійснення кінцевих розрахунків при розірванні договору пред'являються зацікавленою стороною протягом 15 днів з моменту прийняття рішення про розірвання договору. Протягом 15 днів після отримання необхідних документів і розрахунків іншою стороною проводиться оплата витрат і збитків, зумовлених розірванням договору. У той же строк генпідрядник передає замовнику будівельний майданчик, а також залишки матеріальних цінностей, які генпідрядник придбав за власні кошти і не може використати для виконання робіт по інших договорах, якщо замовник погоджується оплатити генпідряднику вартість залишків матеріальних цінностей.

Тобто, вказаним пунктом договору передбачено обов'язок з повернення будівельного майданчику, який покладений саме на генпідрядника - позивача.

При цьому, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження факту звернення його до Міністерства оборони України з метою підписання акту приймання-передачі будівельного майданчику, а також відмови відповідача від його підписання.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність вини відповідача у тому, що з моменту розірвання Договору будівельний майданчик, на якому проводилися роботи з будівництва 142-х квартирного житлового будинку у м. Одесі по вул. Щорса, не був йому переданий та знаходився у користуванні позивача.

Крім того, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту понесення витрат на заявлену до стягнення суму.

До того ж, відповідно до ст. 1160 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано суду доказів повідомлення відповідача про понесення витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення у розмірі 310 096,14 грн., що з урахуванням приписів ч. 2 ст. 1160 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат позивачу.

Наведені обставини свідчать про недоведення позивачем вини відповідача, розміру заявлених до стягнення збитків та наявність причинно-наслідкового між діями (бездіяльністю) Міністерства оборони України та понесеними витратами, що в сукупності виключає можливість задоволення позивних вимог про стягнення з відповідача витрат на забезпечення будівельного майданчика електроенергією, водою та охороною у розмірі 516 732,67 грн. та витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення у розмірі 310 096,14 грн.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування фактично зроблених витрат на забезпечення будівельного майданчика електроенергією, водою та охороною у розмірі 516 732,67 грн. та відшкодування вартості фактично зроблених витрат за вчинення дій в інтересах відповідача без доручення у розмірі 310 096,14 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи. Натомість, оскаржуване рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року у справі № 910/14653/13 скасувати частково.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Моноліт" (65014, м. Одеса, Лідерсовський бул., 19/21; ідентифікаційний код 30445708) в дохід Державного бюджету України 36 540 (тридцять шість тисяч п'ятсот сорок) грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи № 910/14653/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко