Постанова № 40761965, 29.09.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р. Справа № 809/2868/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Тимощука О.Л.

при секретарі Візінському М.В.

за участю:

представника позивача - Семенишин Л.О.,

представника відповідача - Сапіжака І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації,

до відповідача: Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області,

про визнання дій незаконними і зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації (надалі також - позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій незаконними і зобов'язання вчинити дії.

В судовому засіданні, ухвалою суду від 29.09.2014 року, за згодою позивача, замінено первинного відповідача - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області на належного відповідача - управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач).

Згідно з позовними вимогами позивач просив суд визнати незаконною та скасувати постанову «про стягнення з боржника виконавчого збору» від 18.08.2014 року, визнати рішення, дії державного виконавця щодо накладення штрафу (відповідно до постанови ВП №41804912 від 18.08.2014 року) на управління соціального захисту населення неправомірними та скасувати постанову про накладення штрафу.

Позовні вимоги мотивував тим, що на виконання виконавчого документу за №2а-6688/08/0970 виданого 07.07.2011 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом про зобов'язання позивача провести перерахунок та виплату ОСОБА_3 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з нарахуванням підвищення на 20% як особі, що проживає в населеному пункті, що відноситься до категорії гірського, позивачем проведено перерахунок вказаної допомоги, але кошти не виплачені, оскільки бюджетні призначення на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту у державному бюджеті на 2007-2012 роки не передбачені і відповідно видатки на зазначені цілі не затверджувались в кошторисах управління. Не зважаючи на це та неодноразові пояснення причин невиконання рішення суду, відповідачем винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №41804912 від 18.08.2014 року. Окрім цього, 18.08.2014 року, на підставі статті 89 Закону Україна «Про виконавче провадження», а саме: у зв'язку із невиконанням без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, відповідачем винесено постанову про накладення штрафу ВП №41804912. Так як, в позивача відсутні бюджетні призначення на забезпечення виконання судових рішень, виконати рішення суду в повному обсязі не є можливим, а відтак це є поважною причиною невиконання рішення боржника щодо вчинення певних дій. За наведених підстав, позивач просить суд визнати рішення, дії державного виконавця щодо накладення штрафу неправомірними та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору та про накладення штрафу в судовому порядку.

Представник позивача вимоги, викладені в пунктах 2 та 3 прохальної частини позовної заяви підтримала в повному обсязі, просила позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю. Від клопотання про забезпечення позову, що містилося в пункті 1 прохальної частини позовної заяви представник позивача відмовилася, подавши суду відповідну заяву (а.с.75).

Представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі, подавши суду письмові заперечення у вигляді відзиву на позов. Вказав, що відсутність коштів в позивача чи неврахування в бюджетних призначеннях видатків на виконання судових рішень не є поважною причиною невиконання рішення суду. Зауважив, що державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов діяв виключно в порядку та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», а тому позов не підлягає до задоволення та просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву у формі скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 03.02.2014 року відповідачем відкрито виконавче провадження ВП №41804912 з примусового виконання виконавчого листа №2а-6688/08/0970 від 07.07.2011 року, за яким зобов'язано управління соціального захисту населення Долинської РДА провести перерахунок та виплату ОСОБА_3 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, визначеному ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року виключно, з нарахуванням на зазначені суми підвищення на 20% як особі, якій надано статус особи, що проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського (а.с.55,56, 58). Постановою про відкриття виконавчого провадження також передбачено право боржника самостійно виконати виконавчий документ в строк до семи днів, невиконання рішення в наданий для самостійного виконання строк тягне за собою виконання його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

На виконання вищевказаної постанови відповідача, позивачем проведено перерахунок допомоги, зокрема, ОСОБА_3 2169,25 грн, проте виплати не проведені, оскільки бюджетні призначення на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту у держаному бюджеті на 2007-2012 року не передбачені, відповідно видатки на зазначені цілі не затверджувались у кошторисах управління, що висвітлено в листі позивача адресованого відповідачу 25.03.2014 №580/07-36/29 (а.с.59-60).

Оскільки рішення суду не виконано в повному обсязі, відповідач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з поданням про зміну способу виконання судового рішення в адміністративній справі №2а-6688/08/0970 від 26.10.2010 року, зокрема просив змінити спосіб виконання, а саме "провести виплату" замінити на "стягнення" з управління праці та соціального захисту населення Долинської РДА на користь ОСОБА_3 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, визначеному ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно з нарахуванням на зазначені суми підвищення на 20% як особі якій надано статус особи, що проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірничого в сумі 2169,25 грн» (а.с.61-63).

Проте, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 8 травня 2014 року відповідачу в задоволенні подання про зміну способу виконання судового рішення відмовлено, оскільки не встановлено обставин, які б ускладнювали виконання судового рішення (а.с.64-66).

29.05.2014 року позивач листом №554/07-39/25 повідомив відповідача, що виплата грошової допомоги не проведена у зв'язку із відсутністю бюджетних надходжень, потрібних для виконання судових рішень (а.с.69-70).

03.06.2014 року відповідач звернувся до позивача з вимогою №041-12/2637 (а.с.67-68), в якій вимагав протягом трьох робочих днів з моменту її отримання, повідомити його про наслідки виконання виконавчого листа №2а-6688/08/0970 від 07.07.2011 року.

У зв'язку із відсутністю відомостей про виконання виконавчого листа №2а-6688/08/0970 від 07.07.2011 року, відповідачем 18.08.2014 року винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 1360,00 грн (а.с.71) та постанову про накладення штрафу, яким за невиконання рішення суду на позивача накладено штраф у розмірі 680 грн (а.с.72).

19.08.2014 року відповідачем направлено повторну вимогу №041-12/3715, за якою позивач повинен протягом трьох робочих днів з моменту отримання вимоги надати інформацію у письмовому вигляду про наслідки виконання вищевказаного виконавчого листа (а.с.73-74).

Не погоджуючись з винесеними постановами відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

При розгляді даної адміністративної справи, на підставі пункту 3 частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд застосовує наступні нормативно-правові документи: Конституцію України за № 254к/96-ВР від 28.06.1996 року; Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 року, зі змінами та доповненнями; Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» за № 4901-VI від 05.06.2012 року, а також практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини «Василєв проти України» від 13.07.2006 року та «Жовнер проти України» від 29.06.2004 року, що передбачено частиною 2 статті 8 КАС України.

Виходячи із суті позову, позивач просить скасувати постанови державного виконавця та визнати його дії неправомірними, так як для виконання виконавчого документу по якому здійснювалося примусове виконання рішення суду, у позивача були відсутні відповідні кошти, що унеможливлює його виконання і вказує на поважність пропущення строку на добровільне виконання рішення суду та його невиконання в частині виплати коштів ОСОБА_3.

Згідно із статтею 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Абзацом 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року, зі змінами та доповненнями (надалі також - Закон №606) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

У відповідності до статті 2 Закону №606, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Частиною 1 статті 11 Закону №606 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 13 частини 3 вказаної статті Закону встановлено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Приписами частини 1 статті 28 Закону №606 передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

Згідно з частиною 1 статті 89 Закону №606, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З огляду на вищенаведені норми матеріального права, відповідач діяв виключно керуючись Законом №606, а тому протиправності в діях державного виконавця, як посадової особи судом не встановлено. Окрім цього, позивач та його представник не навів жодного посилання на норму матеріального права, яку було б порушено відповідачем під час вчинення спірних дій та винесення оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень.

Щодо посилання позивача на поважні причини невиконання рішення суду в повному обсязі, а саме на відсутність бюджетних призначень на забезпечення виконання судових рішень, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI від 05.06.2012 року, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Відповідно до пункту 38 рішення Європейського суду з прав людини "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року, суд вказує, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

В пункті 29 рішення Європейського суду з прав людини "Василєв проти України" від 13 липня 2006 року, суд нагадує, що він уже зазначав у схожих справах, що виконання рішень суду, в яких відповідачем є державні органи, можливо виконати, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Українська правова система не наділяє ані суди, ані Державну виконавчу службу повноваженням скасовувати закон або примушувати державу вносити зміни до Закону "Про Державний бюджет". Відповідно навіть за умови, що національні суди змогли б прийняти відповідне рішення на користь заявника за його скаргою на дії виконавчої служби, виконання рішення щодо боржника все ще залишалося обов'язком держави.

Приймаючи до увагу практику Європейського суду з прав людини, суд зазначає, що декларування відсутності коштів шляхом бюджетних призначень на забезпечення виконання судових рішень не є поважною причиною невиконання рішення суду.

Позивачем не надано жодного доказу роботи управління соціального захисту населення в напрямку отримання необхідних коштів, що не були сплачені особі але гарантовані Конституцією України та законами України (в тому числі прохання управління адресовані центральним органам влади, пропозиції щодо виділення необхідних коштів на вже підтверджений борг перед громадянами України, та інші офіційні листи, звернення, прохання, пропозиції, тощо).

Звернені позивачем вимоги у вигляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця не знайшли свого законодавчого обґрунтування та спростовуються практикою Європейського суду з прав людини.

З огляду на вищенаведене та вказані правові норми, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Тимощук О.Л.

Постанова складена в повному обсязі 03.10.2014 року.