Постанова № 40761559, 24.09.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

24 вересня 2014 року справа № 814/2601/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Єнтіної А.П., секретаря судового засідання Ополинського О.В.,

за участю представників

від позивача: Тертична А.П. (довіреність №16350 від 14.01.14);

від відповідача: Куліченко Д.О. (довіреність №02/39 від 30.05.14);

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовомУправління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва, пр.Жовтневий, 55-е, м. Миколаїв,54018

доВідділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області, вул. Декабристів, 41/23, оф. 800, м. Миколаїв,54020

провизнання протиправними та скасування постанов, В С Т А Н О В И В:

Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі Миколаївської області (далі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач). Позивач просив суд визнати протиправними та скасувати постанови від 12.08.2014 р. про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу і від 22.08.2014 р. про стягнення витрат на проведення виконавчих дій і накладення штрафу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що добровільно частково виконав рішення суду, про що повідомив відповідача. Виконати рішення в повному обсязі позивач не має можливості через незалежні від нього причини, однак відповідач не врахував даний факт.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву, в яких вказано, що позивач не виконав рішення суду, що стало підставою для прийняття оскаржуваних постанов. Дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" на відносини, що виникли між позивачем і стягувачем, не поширюється.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні 24.09.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши представників сторін, дослідивши всі матеріали справи й оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.06.2010 р., яке змінене постановою апеляційного суду Миколаївської області, позивача зобов'язано провести перерахунок пенсії ОСОБА_3 та в подальшому виплачувати пенсію відповідно до ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Ухвалою від 09.12.2011 р. судом першої інстанції роз'яснено рішення суду від 29.06.2010 р. і вказано, що "в подальшому" слід розглядати як "з 02.05.2010 р. і поки буде чинною норма закону, якою передбачено вказану виплату" (а. с. 13). На виконання рішення суду видано виконавчий лист, за яким 06.12.2013 р. відповідачем відкрито виконавче провадження № 41408418.

Ухвалою від 13.06.2014 р. суд першої інстанції змінив спосіб виконання рішення шляхом стягнення з позивача на користь ОСОБА_3 нарахованої суми пенсії в розмірі 133960,54 грн.

Листами від 22.01.2014 р., від 03.04.2014 р. і від 11.08.2014 р. позивач повідомив відповідача про добровільне виконання рішення суду і надав відповідні розрахунки. Зокрема, в листі вказано про перерахунок пенсії за період з 01.12.2011 р. по 30.04.2014 р. та визначення суми доплати в розмірі 133960,54 грн., а також за період з 01.05.2014 р. по 31.07.2014 р. в сумі 14861,34 грн. Виплата вказаних сум не відбулася через припинення державного бюджетного фінансування, використання ж коштів Пенсійного фонду на дані виплати прямо заборонено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а. с. 14-16).

Оцінивши обставини, викладені в листах позивача, відповідач дійшов висновку про невиконання рішення суду позивачем.

12.08.2014 р. відповідачем прийнято постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 1360,00 грн. і про накладення штрафу в розмірі 680,00 грн. (а. с. 9-10).

У зв'язку з повторним невиконанням рішення суду 22.08.2014 р. відповідачем прийнято постанови про накладення штрафу в розмірі 1360,00 грн. і стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 104,16 грн. (а. с. 11-12).

Того ж дня ОСОБА_3 звернулася до відповідача з заявою про направлення виконавчого документа до Державної казначейської служби для виконання в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Відповідачем 22.08.2014 р. прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві. Постанови про накладення штрафу, стягнення виконавчого збору і витрат на проведення виконавчих дій виділено в окреме виконавче провадження. Однак Головне управління державної казначейської служби України у Миколаївській області роз'яснило, що постанови державного виконавця не підлягають виконанню в порядку зазначеного закону.

Суть спору, який виник між сторонами, зводиться до того, чи є поважними причини невиконання рішення суду.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження надано право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню.

На підставі наданого йому права головним державним виконавцем Куліченко Д.О. перевірено виконання позивачем рішення суду, про часткове виконання якого відповідача повідомлено листами. Перевіркою встановлено невиконання рішення суду позивачем. Головним державним виконавцем враховано причини невиконання, зазначені позивачем, однак не визнано їх поважними. Суд зазначає, що надання оцінки поважності причин невиконання боржником рішення суду відноситься до повноважень державного виконавця, наданого йому для захисту прав стягувача у виконавчому провадженні. Стягнення виконавчого збору й накладення штрафу є тими заходами, які спонукають боржника до виконання своїх обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

При цьому, ч. 2 вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Суд зазначає, що дія даного закону не поширюється на спірні правовідносини, так як стягнення виконавчого збору відбулось у виконавчому провадженні про зобов"язання державний орган вчинити перерахунок та виплати та у порядку встановленому ЗУ "Про виконавче провадження", а дія вищезазначеного закону розповсюджується на відносини щодо стягнення коштів з державного органу.

Частиною 1 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" витрати виконавчого провадження визначено як витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень. В ч. 4 деталізовано, які саме кошти відносяться до витрат на проведення виконавчих дій.

До оскаржуваної постанови відповідачем складено акт державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій від 22.08.2014 р., в якому деталізовано, які послуги ввійшли до розрахунку і вартість кожної з них.

Відповідно до ст. 89 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Посилання позивача на ст. 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою встановлена заборона використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, суд не приймає до уваги, оскільки Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено можливості звільнення боржника від сплати виконавчого збору, штрафу і витрат на проведення виконавчих дій.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача. На підставі повідомлених представниками сторін обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку про законність оскаржуваних постанов, з огляду на що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А. П. Єнтіна