Ухвала суду № 40759444, 02.10.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5936/14

Головуючий у першій інстанції Рудніцький В. А.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

за участю: представника прокуратури Одеської області - Харітонової О.Є., та представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 вересня 2013 року за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Комінтернівської районної ради Одеської області, Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області до ОСОБА_4 про стягнення втрат сільськогосподарського виробництва,

в с т а н о в и л а:

19 березня 2013 року Прокурор Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Комінтернівської районної ради Одеської області, Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 17 грудня 2003 року ОСОБА_6 на підставі розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 27 жовтня 2003 року № 800 отримав у власність земельну ділянку площею 4,23 га, розташовану на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2008 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_6 та визнано за ним право власності на земельну ділянку площею 4,23 га, розташовану на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази. На підставі вказаного судового рішення 20 травня 2008 року ОСОБА_6 отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. 22 листопада 2011 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 4,23 га з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази, яка належала ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. 19 червня 2012 року відділом Держкомзему у Комінтернівському районі проставлена відмітка про перехід права власності на земельну ділянку від ОСОБА_6 до ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину. Окрім права на земельну ділянку, ОСОБА_4 успадкував обов'язок ОСОБА_6 по сплаті втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 403 071 грн., оскільки невідшкодування ОСОБА_6 та ОСОБА_4 втрат сільськогосподарського виробництва спричинило недоотримання коштів бюджетами відповідних органів місцевого самоврядування, а саме Фонтанською сільською радою, Комінтернівською районною радою та Одеською обласною радою, та унеможливило подальше вжиття заходів, спрямованих на забезпечення раціонального використання та охорони земель, що є одним з основних завдань державної політики в сфері земельних відносин.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 1216, 1231 ЦК України, ст. ст. 207, 209 ЗК України, ст. 59 Бюджетного кодексу України, прокурор просив суд позов задовольнити (а.с. 1-3).

Представник позивача, Фонтанської сільської ради, вимоги прокурора підтримав.

Представники позивачів, Комінтернівської районної ради, Комінтернівської районної державної адміністрації, Одеської обласної ради, в судове засідання не з'явилися, надали заяви, у яких позов підтримали.

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва не є збитками, а являє собою лише складову частину процедури відведення земельних ділянок, передбачає погоджувальний механізм визначення та двомісячний термін виплати з моменту затвердження проекту відведення земельної ділянки. Втрати сільськогосподарського виробництва сплачуються на підставі розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню. Розрахунок розміру втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодування при відведенні земельної ділянки із сільськогосподарського призначення, загальною площею 4.23 га ріллі (масив НОМЕР_1, ділянка НОМЕР_2) погоджено з начальником Головного управління Держкомзему в Одеській області, але підпис заступника голови Одеської обласної державної адміністрації та власника земельної ділянки відсутній. Акт про визначення розміру втрат є одностороннім, рішення компетентного органу щодо затвердження зазначеного проекту відведення земельної ділянки не прийнято, тому розмір втрат не визначений й термін сплати не настав. Державний акт на право власності на земельну ділянку було видано ОСОБА_6 20 травня 2008 року, але станом на березень 2013 року розрахунок розміру втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, який датовано 26 серпня 2008 року, ОСОБА_6 не отримував. Цій документ не може служити доказом, оскільки складений з недотриманням процедури та з хибними даними. Крім того, прокурором пропущено строк позовної давності, який сплив в 2011 року, що є підставою для відмови у позові (а.с. 22-28, 50-52).

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Суд стягнув з відповідача ОСОБА_4 вартість втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 403071 грн. на відповідний розрахунковий рахунок та судові витрати на користь держави в сумі 3441 грн. (а.с. 101-105).

Рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку повторно.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2014 року у справі № 6-55005св13 рішення апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2013 року, яким у задоволенні позову прокурора відмовлено, скасовано, справа направлена на новий апеляційний розгляд (а.с. 195-197).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а саме, судом не враховано, що він є власником земельної ділянки площею 4,23 га з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази в порядку спадкування за заповітом з 19 червня 2012 року, вилучення земельної ділянки, розташованої на території Фонтанської сільської ради сільськогосподарського призначення в розумінні ст. 22 ЗК України не відбулось, тому у нього відсутній обов'язок відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва (а.с. 108-114).

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4, пояснення на апеляцію представника прокуратури Одеської області, Харітонової О.Є., та представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права за таких підстав.

За ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

У відповідності до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

У статті 23 ЗК України закріплено пріоритетність земель сільськогосподарського призначення.

Статтею 207 ЗК України передбачено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У частині 1 ст. 209 ЗК УКраъни зазначено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2003 року ОСОБА_6 на підставі розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 27 жовтня 2003 року № 800 отримав у власність земельну ділянку площею 4,23 га, розташовану на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 6).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2008 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_6 та визнано за ним право власності на земельну ділянку площею 4,23 га, розташовану на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази (а.с. 7-8).

На підставі вказаного судового рішення 20 травня 2008 року ОСОБА_6, отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Відповідач ОСОБА_4 22 листопада 2011 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 4,23 га з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази, яка належала ОСОБА_6 (а.с. 13).

Відділом Держкомзему у Комінтернівському районі 19 червня 2012 року була проставлена відмітка про перехід права власності на земельну ділянку від ОСОБА_6 до відповідача ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину (а.с. 14, 16-17).

Вартість втрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних зі зміною цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_6, складає 403 071 грн., що підтверджується розрахунком, проведеним державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (а.с. 10, 11, 67) та свідченнями спеціаліста ОСОБА_7, заступника директора ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», який підтвердив достовірність проведеного розрахунку втрат.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у ОСОБА_6 виникла заборгованість перед державою у вигляді вартості втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 403 071 грн., пов'язаних зі зміною цільового призначення спірної земельної ділянки, яку він не сплатив у зв'язку зі смертю; відповідач ОСОБА_4 успадкував права та обов'язки померлого ОСОБА_6 щодо спірної земельної ділянки, однак ухиляється від сплати вищевказаної суми. Тому у відповідності до ст. ст. 15,16 ЦК України вимоги прокурора підлягають захисту судом.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Посилання відповідача ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом не враховано, що він є власником земельної ділянки площею 4,23 га з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази в порядку спадкування за заповітом з 19 червня 2012 року, вилучення земельної ділянки, розташованої на території Фонтанської сільської ради сільськогосподарського призначення в розумінні ст. 22 ЗК України не відбулось, ці втрати не можуть входити до складу спадщини, тому у нього відсутній обов'язок відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва, не приймаються до уваги за таких підстав.

За змістом ст. 207 ЦК України під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв'язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв'язку із встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Закріплені в ЗК України норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду в інші категорії земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначені угіддя. Важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві та вибувають з господарського обороту, або ж погіршується їхня якість чи встановлюється обмежений режим їхнього використання за цільовим призначенням.

Статтею 208 ЗК передбачено вичерпний перелік випадків, коли особа звільняється від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Наведений у цій статті перелік функціонального використання земельних ділянок є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Використання земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази не передбачено ст. 208 ЗК України як підстава для звільнення відшкодування вказаних витрат.

Як убачається з матеріалів справи, предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення з ОСОБА_4, як власника земельної ділянки, набутої в порядку спадкування, втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 403 071 грн., оскільки попередній власник у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки не відшкодував зазначену суму.

Спадкуванням є перехід прав та обов'яз ків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смер ті (статті 1216, 1218 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 зобов'язаний відшкодувати ці втрати.

Доводи відповідача ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом дана неправильна оцінка розрахунку витрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу ОСОБА_4 був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Однак ні в суді першої інстанції, на і в суді апеляційної інстанції відповідачем ОСОБА_4 не доведено переконливими доказами те, що розрахунок втрат є неналежним.

Порядок визначення втрат, які розраховуються на основі затверджених нормативів, регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1279 «Про розміри і порядок визначення витрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню».

Судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що вартість втрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних зі зміною цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_6, складає 403 071 грн., що підтверджується вище приведеними доказами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясував повно та всебічно обставини, які мають значення для вирішення справи, дослідів і надав належної оцінки всім наявним у справі доказам, тому суд правильно виходи, що є законні підстави для задоволення позову.

Безпідставними є і доводи відповідача ОСОБА_4 про те, що прокурор пропустив строк для звернення до суду з позовом про захист порушеного права.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної силу з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький