Постанова № 40758425, 03.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2014 р. Справа № 917/1188/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2177П/1-8) на рішення господарського суду Полтавської області від 22 липня 2014 року у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область

до Приватного підприємства "Амарант-Агро", с. Юсківці, Лохвицький район, Полтавська область

про стягнення 263320,75 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ФОП ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 105000,00 грн. основної заборгованості згідно акта №7 приймання-передачі виконаних робіт від 07.10.2013 р.; 23275,00 грн. основної заборгованості згідно акта №9 приймання-передачі виконаних робіт від 06.11.2013 р.; 113400,00 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами згідно акта №7 приймання-передачі виконаних робіт від 07.10.2013 р.; 21645,75 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами згідно акта №9 приймання-передачі виконаних робіт від 06.11.2013 р. Судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.07.2014 р. у справі №917/1188/14 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Амарант-Агро" на користь ФОП ОСОБА_1 128275,00 грн. основного боргу, 8926,92 грн. процентів, 2744,05 грн. витрат з оплати судового збору. В іншій частині у позові відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції в частині відмови у позові не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду в частині стягнення пені в розмірі 8926,92 грн. скасувати; змінити рішення та винести постанову, якою стягнути з ПП "Амарант-Агро" на користь ФОП ОСОБА_1 135045,75 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та судові витрати.

ОСОБА_1, в судове засідання не з'явився, 26.08.2014 р. на адресу суду від нього надійшло клопотання (вх. №6952), в якому він просить розглянути справу без його участі.

Відповідач вимоги ухвал суду від 08.08.2014 р. та 26.08.2014 р. не виконав, відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надав, свого представника в судове засідання не направив, про причини нез'явлення суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Колегія суддів вважає, що судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. за №75, тому вважає за можливе розглядати справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2013 р. між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ПП "Амарант-Агро" (замовник) був укладений договір №ЛГП-5 на збирання сільськогосподарських культур (а.с.13-14).

Згідно п.1.1 договору виконавець зобов'язався за завданням замовника виконати роботи по збиранню с/г і технічних культур зернозбиральним комбайном Class Lexion 480 на площах, наданих замовником, в порядку та н умовах, передбачених даним договором. Розмір площі, що підлягає обмолоту - 1200,00 га, вид робіт - обмолот кукурудзи на зерно.

Термін виконання робіт відповідно до п. 2.2.3 договору - до 30.12.2013 р.

Пунктами п. 2.1.9 та 2.2.5 договору встановлений обов'язок сторін скласти акт передачі-приймання виконаних робіт з обов'язковим зазначенням опрацьованих площ.

Замовник проводить оплату за виконані роботи по обмолоту кукурудзи на зерно по ціні 350,00 грн./га (п. 3.1.1 договору).

Сторони в пункті 3.1.2 договору обумовили, що розрахунок за виконані роботи замовник проводить відповідно до актів передачі-приймання виконаних робіт не пізніше 30 днів після їх складання шляхом перерахування грошових коштів замовника на розрахунковий рахунок виконавця.

На виконання умов договору позивач здійснив обмолот кукурудзи на зерно на площах 300,00 га та 66,5 га.

Згідно актів приймання-передачі виконаних робіт №7 від 07.10.2013 р. та №9 від 06.11.2013 р. вартість виконаних робіт становила 128275,00 грн., претензії щодо характеру, обсягу та якістю вказаних робіт у замовника відсутні. (а. с. 15, 17).

Для оплати виконаних робіт позивачем були виписані рахунки №22 від 07.10.2013 р., №25 від 06.11.2013 р., а також податкові накладні №4 від 07.10.2013 р., №4 від 06.11.2013 р. (а.с.16,18, 21-22).

Проте, замовник в порушення вимог договору оплату виконаних робіт не здійснив, в зв'язку з чим ФОП ОСОБА_1 12.02.2014 р. направив ПП "Амарант-Агро" вимогу про сплату заборгованості за виконані роботи в розмірі 128275,00 грн. (а.с.23).

ПП "Амарант-Агро" суму боргу не сплатив, що стало підставою для звернення ФОП ОСОБА_1 до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ПП "Амарант-Агро" 128275,00 грн. основного боргу та 135045,75 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції визнав їх законними та обґрунтованими.

Стосовно вимоги про стягнення процентів суд дійшов висновку, що передбачені договором проценти за користування чужими грошовими коштами, що нараховуються за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за правовою природою є пенею, та, врахувавши обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ та шестимісячним строком за ч. 6 ст. 232 ГК України, задовольнив вказані позовні вимоги в частині стягнення 8926,92 грн., відхиливши вимоги в іншій частині як безпідставні.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, що регулюються законодавством про підряд.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем робіт, передача виконаних робіт замовнику та їх отримання останнім. Проте, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження своєчасної та повної оплати замовником виконаних робіт.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, та задовольнив позов, стягнувши з відповідача на користь позивача 128275,00 грн. основного боргу.

Стосовно задоволення позову в частині стягнення 8926,92 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.1 договору сторони обумовили, що за порушення термінів розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від неоплаченої суми.

В пункті 4.2 договору сторони дійшли згоди, що з дня, коли послуги замовником повинні бути оплачені, виконавець має право витребувати від замовника, а замовник повинен виплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг (ст. 536, п. 3 ст. 692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в розмірі 0,5 % від невиплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожен календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником до дня повної оплати послуг.

Згідно вимог ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З аналізу умов договору та приписів ст.ст. 536, 549 Цивільного кодексу України вбачається, що проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником; договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення; проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені п. 4.2 договору, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, тобто пені.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що передбачені договором проценти за користування чужими грошовими коштами, що нараховуються за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання є пенею, та застосував до вимог про їх стягнення законодавство, що регулює правила нарахування пені, а саме.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3, ст. 4 Закону).

Відповідно до ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ та шестимісячним строком за ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, сума процентів (які фактично є пенею), що підлягають стягненню становить 8926,92 грн., нараховані за період 07.11.2013 р.- 07.05.2014 р. згідно акту №7 від 07.10.2013 р. та за період 07.12.2014 р. - 07.06.2014 р. згідно акту №9 від 06.11.2013 р.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно задовольнив позов в частині стягнення проценті як пені в сумі 8926,92 грн. та відхилив позовні вимоги в частині стягнення решти процентів, визнавши їх безпідставними.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що сторони передбачили нарахування пені пунктом 4.1 договору.

Вказане свідчить про те, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Колегія суддів вважає, що твердження апелянта про невірність розподілу судових витрат є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом першої інстанції позовні вимоги задоволені частково, а не зменшено розмір пені, як вважає позивач

Тому, суд першої інстанції судовий збір правомірно поклав на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що твердження апелянта в апеляційній скарзі щодо невідповідності рішення суду в частині стягнення з відповідача суми судового збору вимогам процесуального та матеріального права є безпідставними, необґрунтованими та зводяться до довільного тлумачення приписів чинного законодавства.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстав для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 22.07.2014 р. у справі №917/1188/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 91, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.07.2014 р. у справі №917/1188/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 03.10.2014 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.