Рішення № 40758155, 30.09.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/18575/13-ц

Провадження № 2/344/1149/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківськийміський суд Івано-Франківськоїобласті в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.,

секретарів Сивухіної Ю.Ю., Іванова О.В.,

за участі представника позивачки ОСОБА_1, представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4доОСОБА_2 та ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про встановлення безстрокового земельного сервітуту у вигляді права безперешкодного проходу та користування частиною земельної ділянки з правом встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд на частину земельної ділянки відповідачів, довжиною 5 метрів та шириною 1 метр вздовж межі, на якій розташований спільний вхід будинковолодіння АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивувала тим, що відповідачами приватизована та частина земельної ділянки на якій знаходиться єдиний спільний вхід на другий поверх домоволодіння. Ширина спільного входу становить 1 метр 35 сантиметрів. При оформленні права власності відповідачами було приватизовано і земельну ділянку шириною 1 метр на якій знаходиться спільний вхід у домоволодіння. Такими своїми діями відповідачі позбавили позивачку можливості вільно користуватися своїм майном. Відповідачі перешкоджають позивачці в доступі до спільного входу у домоволодіння, не дотримуються правил добросусідства, тому позивачка просить забезпечити їй право вільного доступу до входу у домоволодіння шляхом встановлення земельного сервітуту.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві. Суду пояснила, що на даний час позивачка має доступ до входу у будинковолодіння, але відповідачі чинять їй у цьому перешкоди, договір про сервітут не бажають укладати.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову заперечив, оскільки вважає, що відповідачі не чинять позивачці жодних перешкод у користуванні входом до будинку, відповідачі у спільному будинку не проживають, бувають там рідко. Жодних претензій від позивачки відповідачі не отримували. Просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідачка ОСОБА_5 в судові засідання не з'являлась, про час та місце судових засідань повідомлялась належним чином, причин неявки суд не повідомила. Від ОСОБА_6 надійшла заява про направлення повісток відповідачці ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2, однак суд таку заяву до уваги не бере, оскільки довіреність на представництво інтересів відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6, суду не надано.

Суд роз'яснював сторонам їх права та обов'язки, а також наслідки їх невиконання і постановляє судове рішення на підставі тих доказів, що були надані сторонами.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові матеріали, встановивши таким чином фактичні обставини справи, застосовуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об'єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принцип неупередженості, суд приходить до наступних висновків.

Позивачка у позовній заяві вказує, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договору дарування частини житлового будинку, однак на підтвердження своїх жодних правовстановлюючих документів на квартиру суду не надала.

До матеріалів справи позивачкою додано тільки копію технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.20-23).

Також не надано позивачкою суду доказів того, що вона є власником чи користувачем земельної ділянки на якій розташоване домоволодіння.

В матеріалах справи міститься тільки план встановлення меж земельної ділянки де вказано землекористувачем ОСОБА_4 та поруч наявний підпис (а.с.16).

Однак такий план, як і проект житлового будинку виданий ОСОБА_7, рішення № 278/4 від 11.06.1956 року, не можуть бути належними доказами права власності чи права користування позивачки вказаною земельною ділянкою та будинковолодінням, оскільки відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України (далі ЗК України), право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 125 ЗК України чітко визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Натомість позивачкою додано до позовної заяви копію державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0249 га. на АДРЕСА_1, який виданий на ім'я відповідачів (а.с.15).

Тобто відповідачі є законними власниками земельної ділянкиплощею 0,0249 га. на АДРЕСА_1 та зареєстрували своє право власності у встановленому законом порядку.

Дослідивши надані докази, їх достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає наступне.

Згідно ч.1 ст.401 ЦК України, користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Як вбачається з ст.98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (ч.1 ст.100 ЗК України).

Згідно ст.99 ЗК України, ст.404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації лінії електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 не є власником (володільцем) сусідньої чи іншої земельної ділянки щодо тої, на якій вимагає встановлення земельного сервітуту; встановлення земельного сервітуту для мети, вказаної позивачем фактично є найбільш обтяжливим для власників земельної ділянки.

Роз'яснення щодо встановлення земельного сервітуту містяться і в п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється стосовно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається в разі переходу права на земельну ділянку, що до якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 ЦК, частина перша статті 101 ЗК), а в разі встановлення особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина друга статті 401, пункт 6 частини першої статті 406 ЦК).

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК. Зазначенийперелік не є вичерпним.

Встановлюючиз емельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд маєвраховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власникаабоземлекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.

При цьому відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК саме позивач має довести, що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити в інший спосіб; що відповідно до частини третьої статті 402 ЦК він не досяг з відповідачем домовленості про встановлення сервітуту та про його умови. За певних обставин для вирішення спірних питань може бути призначена відповідна експертиза.

З огляду на викладене, підстави для встановлення на користь позивача безстрокового земельного сервітуту відсутні.

Таким чином, виходячи з заявленихпозовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягаютьзадоволенню.

На підставі викладеного, керуючись п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», ст.ст.15, 16, 401-404 ЦК України, ст.ст. 98-101 ЗК України, ст.ст.3, 4, 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 03 жовтня 2014 року.

Суддя Бабій О.М.