Рішення № 40758068, 01.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14535/13 01.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр"

до Приватного акціонерного товариства "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

про визнання договору недійсним

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Кравченко Р.М. - представник за довіреністю від 18.09.14;від відповідачаВербицький Д. В. - представник за довіреністю № 134 від 25.12.13; Норець Н.О. - представник за довіреністю № 133 від 25.12.13

В судовому засіданні 01.10.14, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" про визнання договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17.09.08 між сторонами було укладено договір оренди № 2/ОЗК/08 під'їзних залізничних колій, відповідно до умов якого відповідач передав в орендне користування позивача під'їзні залізничні колії 3,5 км. За адресою: с. Горщик, Коростенського району Житомирської області.

З листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області № 04/657 від 14.02.13 позивач дізнався, що орендоване за договором майно є його власністю як правонаступника ВАТ ""Омелянівський кар'єр". Враховуючи викладене, позивач вважає, що укладений між сторонами договір оренди не відповідає вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України та просить визнати його недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2013 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/14535/13 призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21.08.2013.

20.08.13 через загальний відділ діловодства суду відповідач надав письмовий відзив на позов, відповідно до якого проти позову заперечував виходячи з наступного. Підписуючи спірний договір, позивач, на думку відповідача, підтвердив, що усвідомлює та визнає за відповідачем право на майно. Відповідач зазначає, що сторонами по договору було досягнуто згоди з усіх істотних умов та відбулось часткове виконання договору, а відтак договір є дійсним і відсутні правові підстави визнавати його недійсним.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.08.13 у справі № 910/14535/13, що залишена без змін постинаною Київського апеляційного господарського суду від 30.09.13, провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішеннями суду у справах № 906/798/13 та № 906/871/13, що розглядались господарським судом Житомирської області.

01.09.2014 через канцелярію суду від ТОВ "Омелянівський кар'єр" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 910/14535/13, з тих підстав, що причини, які зумовили зупинення провадження у справі вважаються усунутими. На підтвердження обставин, викладених у клопотанні, позивач надав суду копію рішення господарського суду Житомирської області від 28.10.2013 та постанови Вищого господарського суду України від 26.02.14 у справі № 906/871/13 за позовом ПрАТ ""Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" до ТОВ ""Омелянівський кар'єр", за участю третьої особи без самостійних вимог Міністерства інфраструктури України, про визнання права власності на майно, а також рішення господарського суду Житомирської області від 21.05.2014 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.14 у справі № 906/798/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", за участю третьої особи без самостійних вимог Регіональне відділення ФДМУ по Житомирській області, про визнання права власності.

Ухвалою суду від 15.09.14 було поновлено провадження у справі 910/14535/13, розгляд справи призначено на 01.10.14.

В судове засідання 01.10.14 з'явились представники сторін, надали пояснення по суті спору, позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

17 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Омелянівський кар'єр» (далі - позивач, орендар) та Відкритим акціонерним товариством «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», що змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (далі - відповідач, орендодавець) було укладено договір № 2/03K/08 оренди під'їзних залізничних колій (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування під'їзні залізничні колії 3,5км, в тому числі 9 комплектів стрілочних переводів інв. № 743, ваги залізничні інв. № 12 та приміщення вагового інв. № 11 за адресою: ст. Гранітний, с. Горщик, Коростенського району Житомирської обл. (далі - майно), що знаходиться на балансі ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ».

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна, але не раніше від дати підписання сторонами цього договору. Акт приймання-передачі підписується уповноваженими представниками сторін.

Згідно з п. 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», а орендар користується ним протягом строку оренди.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що орендар не має права приватизувати, здавати орендоване майно в піднайом або суборенду іншим організаціям, підприємствам та приватним особам повністю або частково.

В подальшому сторонами було укладено додаткові угоди до договору № 1 від 16.12.09 та № 2 від 01.03.11, якими змінили розмір орендної плати та встановили строк дії договору до 01.03.13.

Як зазначає позивач, в лютому 2013 року з листа від 14.02.2013 року № 04/657 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області та переліку нерухомого майна, переданого до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства ВАТ «Омелянівський кар'єр» (додаток до листа від 14.02.2013 року № 04/657) останній дізнався, що зазначене в Договорі майно є власністю позивача, як правонаступника Відкритого акціонерного товариства «Омелянівський кар'єр» та відповідачу на праві власності не належить.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач не є власником або уповноваженою на укладення договору оренди, зазначеного в договору майна, особою, то договір оренди не відповідає вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України та має бути визнаний недійсним.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п. 26. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18).

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2013 року набрало законної сили рішення господарського суду Житомирської області від 28.10.2013р. у справі № 906/871/13 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр", за участі прокурора та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України, про визнання права власності на майно. Вказаним рішенням, що залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.13 та постановою Вищого господарського суду України від 26.02.14, в задоволенні позову відмовлено.

Вищезазначені судові рішення мотивовано тим, що позивачем не було доведено факт приналежності йому спірного майна (під'їзних залізничних колій довжиною 3,5км, в тому числі 9 комплектів стрілочних переводів інв. № 743, ваги залізничні інв. № 12, приміщення вагового вантажів інв. № 11 за адресою: ст. Гранітний, с. Горщик, Коростенського району Житомирської обл.) на праві власності, оскільки протокол передачі основних засобів балансовою вартістю 9948932 карбованців з балансу на баланс станом на 01.07.1992 року за відсутності відповідного акту приймання-передачі майна між державними на той час підприємствами, не є правовстановлюючим документом і не підтверджує факт приймання-передачі конкретного, зазначеного у позові, майна; облікові документи, записи в облікових регістрах позивача не містять відомостей про підстави набуття права власності, відтак і акт передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", затверджений наказом № 746 від 30.10.2001 року Міністерства транспорту України за результатами корпоратизації, не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту набуття права на майно.

Крім того, 11.08.2014 року набрало законної сили рішення господарського суду Житомирської області від 21.05.2014р. у справі № 906/798/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", за участю прокурора та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна по Житомирській області про визнання права власності. Вказаним рішенням, що залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.14, позов задоволено, вирішено визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Омелянівський кар'єр" право приватної власності на під'їзну залізничну колію загальною довжиною 3994,1 метрів, що знаходиться у с. Горщик, Коростенський район, Житомирська область, у складі:

1) колія №1, ходова, повною довжиною 894,26 метрів, межі колії: від межі колії через стрілку 101 до в.с.п. № 107;

2) колія №1а, навантажувальна, повною довжиною 674,91 метрів, межі колії: від в.с.п. № 107 до в.с.п. № 102;

3) колія №2, навантажувальна, повною довжиною 914,04 метрів, межі колії: від в.с.п. № 107 через 107а, 109,112,102,106 до бал. призми;

4) колія №3, навантажувальна, повною довжиною 473,59 метрів, межі колії: від в.с.п. № 109 через 113 до в.с.п. № 104;

5) колія №5, деповська, повною довжиною 158,00 метрів, межі колії: в.с.п. № 107а до упору;

6 колія №6, навантажувальна, повною довжиною 809,22 метрів, межі колії: від в.с.п. № 101 до упору;

7) з'їзд 112-113, повною довжиною 70,08м.;

8) стрілочні переводи № 101,102,104,106,107,107а, 109,112,113;

визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Омелянівський кар'єр» право приватної власності на вагонні ваги, що розташовані на під'їзній колії №3 у с. Горщик, Коростенського району, Житомирської області, на будку вагонних ваг, загальною площею 75,3кв.м., що розташована за адресою: Житомирська область, Коростенський район, с.Горщик, вул.Центральна, 71.

Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу ст.ст. 626, 628, 627 Цивільного кодексу України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Договір укладений між сторонами спірний договір за своєю юридичною природою є договором оренди (найму).

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частинами 1 та 2 ст. 136 ГК України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Суд зазначає, що рішеннями господарських судів у справах № 906/798/13 та № 906/871/13, що набрали законної сили станом на момент вирішення даного спору, встановлено, що відповідач не є власником майна, переданого в оренду за спірним договором, так само відповідачем не надано доказів делегування йому власником майна повноважень щодо передачі вказаного майна в найм. Вказані правомочності також були відсутні у відповідача станом на момент укладення спірного договору - 17.09.08.

Таким чином, з огляду на вищевикладене суд дійшов до висновку що відповідач передав позивачу в строкове платне користування майно без достатньої на те правової підстави.

Відповідно до п.2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідачем на момент укладення спірного Договору № 2/ОЗК/08 оренди під'їзних залізничних колій від 17.09.08 було порушено вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України та статті 761 Цивільного кодексу України. За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання спірного договору недійсним є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" задовольнити.

2. Визнати недійсним укладений 17 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" та Відкритим акціонерним товариством «Київ--Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" договір № 2/ОЗК/08 оренди під'їзних залізничних колій.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (02092 м. Київ, вул. Алма-Атинська, будинок 37, ідентифікаційний код 04737111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омелянівський кар'єр» (11560 Житомирська обл., Коростенський район, село Горщик, ідентифікаційний код 00292400) 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.10.2014 р.

Суддя Пукшин Л.Г.