Постанова № 40757599, 30.09.2014, Житомирський районний суд Житомирської області

справа № 278/3430/14-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2014 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Грубіяна Є.О., секретаря Максименко М.С., розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ВДВС Житомирського районного управління юстиції Житомирської області та ВДВС Володарсько-Волинського районного управління юстиції Житомирської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, --

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась із зазначеною заявою, якою просить суд визнати протиправними дії відповідачів по тривалому невиконанню рішення суду про стягнення аліментів та зобов'язати їх вжити заходи щодо якнайшвидшого виконання рішення суду. За виконавчим листом позивач є ОСОБА_2, однак під час здійснення виконавчих дій змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с.28).

Представники відповідачів - відділ державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції Житомирської області (далі за текстом скорочено відповідач 1) та відділ державної виконавчої служби Володарсько-Волинського районного управління юстиції Житомирської області (далі за текстом скорочено відповідач 2), в судовому засіданні, вимог не визнали та пояснили, що вживали і вживають усіх заходів щодо якнайшвидшого виконання рішення суду.

Заслухав пояснення учасників розгляду, проаналізував матеріали чотирьох виконавчих проваджень, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову виходячи наступного.

13 жовтня 2006 року було видано виконавчий документ - виконавчий лист про стягнення на користь позивача з ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 23 серпня 2006 року і до повноліття спільної дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Виконанням рішення суду, спочатку, займався Богунський ВДВС Житомирського міського управління юстиції і в зв'язку з переходом боржника на роботу в іншу місцевість - смт Володарсько - Волинський, був направлений за належністю (а.с.57).

Постанова про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем Богунського ВДВС була винесена 25 вересня 2013 року (а.с.58).

21 листопада 2013 року відповідачем 2 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, хоча надійшов лист до даного відповідача 15 листопада 2013 року і цього ж дня матеріали були розписані на державного виконавця Першина С.В. Таким чином, всупереч положенням п. 1 ч. 3, ч. 4 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" відкриття виконавчого провадження, як і інші виконавчі дії були розпочаті лише через 4 дні (15 листопада 2011 року п'ятниця, слід було здійснити відкриття 18 листопада - в наступний і робочий день, однак фактично здійснено відкриття 21 листопада 2013 року).

Одночасно, всупереч положенням пункту 7.13 Інструкції з примусового виконання рішень затвердженої наказом № 512/5 від 2 квітня 2012 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 - далі за текстом скорочено - інструкція), державний виконавець Першин С.В., не підрахував розмір заборгованості із сплати аліментів у день відкриття виконавчого провадження.

Так само, порушуючи вимоги пункту 7.13.2, за наявності заборгованості по сплаті аліментів більш як за три місяці (вбачається з постанови державного виконавця Богунського ДВС, що аліменти стягнути по 31 липня 2013 року включно, а.с.58) не перевірив майновий стан боржника з одночасним накладенням арешту на майно боржника та за наявності підстав не вручив (направив) боржнику письмове попередження про притягнення його до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів.

Постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника була винесена лише 6 грудня 2013 року, тобто через два тижні (а.с.62) і направлена адресатові 10 грудня 2013 року (а.с.63).

За інформацією Володарсько-Волинського РВ УМВС України в Житомирській області від 17 січня 2014 року, що отримана відповідачем 2 - 22 січня 2014 року, боржник був звільнений з посади 6 грудня 2013 року (а.с.64) і при звільненні здійснені відрахування по аліментах в сумі 804,64 гривень (а.с.65).

Закінчення виконавчого провадження, акт державного виконавця та спрямування за належністю було здійснене лише через 3 місяці - 29 квітня 2014 року (а.с.66-68).

Позивач 20 травня 2014 року поштою направила на адресу відповідача 1 документи отримані у відповідача 2 на семи аркушах і що були отримані адресатом 27 травня 2014 року. Серед направленого було - виконавчий лист та шість документів, відповідно супровідного листа відповідача 2 (а.с.24) та опису вкладення до листа позивача здійсненого відділенням зв'язку (а.с.29). Представник відповідача 1, в судовому засіданні, повідомив, що з переліку направленого був відсутній акт державного виконавця та довідка - розрахунок заборгованості. Відсутність першого документа була пояснена тим, що він був відсутній у поштовому конверті. Другий лист - довідка розрахунок взагалі не виготовлявся. Підтверджуючих документів про відсутність додатків у отриманому поштовому листі, відповідно до вимог законодавства, державний виконавець зазначив, що не має. Відсутність акту державного виконавця, як додатку до поштового листа, як продовжував пояснювати представник відповідача 1, було відображено у постанові виконавця (а.с.32). В свою чергу, відповідно до п. 2.3 Порядку роботи із документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2274/5 від 25 грудня 2008 року (далі за текстом скорочено порядок), належного документа складено не було і про таке надходження не було повідомлено ані позивача ані відповідача 2.

Суд критично відноситься до таких пояснень представника відповідача 1, щодо відсутності в направленому листі усіх зазначених позивачем документів, адже дані та голослівні твердження повністю спростовуються як описом вкладення до поштового листа відділенням зв'язку від 24 травня 2014 року (а.с.29), листом позивача від 20 травня 2014 року (а.с.22,23) та відсутністю акту про недоліки вкладення отриманого листа.

27 травня 2014 року державним виконавцем відповідача 1 було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України про виконавче провадження (а.с.32).

Суд вважає, відповідач 1 безпідставно та протиправно виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виходячи з наступного. Зазначеною вимогою закону передбачається обов'язок виконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших і передбачених законом обставин, що виключають можливість здійснення виконавчого провадження. Дану правову підставу для прийняття рішення і зазначену виконавцем у постанові від 27 травня 2014 року було підтверджено в судовому засіданні представником, як таку, що дійсно була застосована при прийнятті даного рішення. Разом з тим, останнє рішення відповідача 1 не містить посилань на те, які саме норми закону не були дотримані позивачем при зверненні із виконавчими документами до даного відповідача.

Посилання у постанові виконавця від 27 травня 2014 року на положення п. 3.16 інструкції, як на вимоги закону є безпідставним, адже інструкція не є законом за правовою природою.

Мало того, зазначений пункт інструкції не має ніякого відношення до прийняття даного і незаконного рішення адже фактично все відображене у пункті інструкції попереднім виконавцем було виконано.

Натомість, положеннями пункту 7.13 інструкції саме на відповідача 1 покладали обов'язок щодо вирахування суми заборгованості по аліментам станом на день відкриття виконавчого провадження, що слід було здійснити саме 27 травня 2014 року. Однак, відповідач 1, незаконно, виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від того ж числа і спрямував виконавчі документи до відповідача 2, тим самим не вжив заходів щодо якнайшвидшого вчинення дій по виконанню рішення суду та призвів до затягування здійснення виконавчого провадження.

Таке і незаконне рішення державного виконавця потягло за собою череду зайвих і нерегламентованих виконавчих дій і тривале невиконання рішення суду.

4 червня 2014 року виконавчі документи були отримані відповідачем 2 (а.с.71). Державний виконавець відповідача 2, знову, в порушення вимог п. 1 ч. 3, ч. 4 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", виніс постанову про відкриття виконавчого провадження 6 червня 2014 року (а.с.73), хоча законом визначено більш стислий строк проведення такої дії.

В подальшому, відповідачем 2, усі необхідні дії, були виконані через 21 день (27 червня 2014 року), хоча вимагалось здійснити лише розрахунок заборгованості по аліментах на одному листі, на одну дитину за шість місяців, що не вимагало такого невиправдано тривалого його вирішення. 27 червня 2014 року відповідач 2 підготував усі необхідні документи і направив їх на адресу відповідача 1.

26 серпня 2014 року (а.с.37,39), тобто майже через місяць, відповідач 1 отримав документи позивача від відповідача 2 і наступного дня приступив до здійснення виконавчих дій у строки визначені законом, в той час коли позивач вже 27 липня 2014 року звернулась до суду із даним позовом за захистом порушених прав.

Відповідач 1, в порушення вимог пункту 7.13.2 інструкції, при наявній заборгованості із сплати аліментів понад три місяці, не перевірив майновий стан боржника з одночасним накладенням арешту на його майно боржника, не перевірив наявність підстав для вручення (направлення) боржнику письмового попередження про притягнення його до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів (а.с.44).

Так само, відповідач 1, в порушення вимог пункту 7.24 інструкції, за наявності заборгованості зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, у порядку, визначеному інструкцією не звернувся до органів внутрішніх справ з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів.

Саме за таких і наголошених обставин, суд вважає, позовні вимоги щодо незаконної бездіяльності і прийняттям протиправних рішень відповідачів - обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Разом з тим, враховуючи, що з часу звернення позивача до суду із даним адміністративним позовом відповідач 1 почав здійснювати, виконавчі дій в строки визначені законом та інструкцією хоча і не в повному обсязі, суд вважає вимоги позивача про зобов'язання вчинення дій, передчасним і позов в даній частині не підлягає до задоволення.

Приймаючи дане рішення у справі, суд керується наступними положеннями норм процесуального закону. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. ч. 1, 3 ст. 2 КАС України).

Аналізуючи встановлені фактичні обставини справи та норми КАС України, суд приходить до беззаперечного висновку, що дії державних виконавців відповідачів у справі, у зазначених вище випадках, були незаконними тобто з порушенням норм законів та підзаконних актів, не обґрунтовано, не добросовісно і не розсудливо та не своєчасно тим самим порушив усі розумні строки для їх проведення та направлення коштів для забезпечення потреб дитини. Зокрема, відсутність відповідних та своєчасних виконавчих дій призвело до того, що протягом більш як шість місяців кошти на утримання дитини не надходять.

Слід зауважити, що Європейський суд з прав людини у своїх чисельних рішеннях постановлених як проти України та і проти інших держав неодноразово наголошував на недопустимості тривалого розгляду справи. Стадія виконавчого провадження, як складова розгляду справи, охоплюється зазначеним поняттям і тому має відношення і до даної справи. В свою чергу, суди, при вирішенні судових справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Саме тому, позов у зазначеній частині є повністю обґрунтованим та підлягає до задоволення і, в даному випадку, нічим не виправдане тривале невиконання рішення суду, тим більше щодо дитини, а ще й постановлення незаконних рішень під час виконавчих проваджень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 2, ст. ст. 158 - 163 КАС України, суд, --

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії та бездіяльність відділів державної виконавчої служби Житомирського та Володарсько-Волинського районних управлінь юстиції Житомирської області з приводу виконання рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Постанова суду вступає в законну силу після спливу строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський районний суд Житомирської області. Якщо постанову було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є.О. Грубіян