Ухвала суду № 40757416, 30.09.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2945/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-Залізобетон" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля-Залізобетон" (далі - позивач, ТОВ "Поділля-Залізобетон") звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, в період з 23 по 24 червня 2014 року відповідачем проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ "Поділля-залізобетон" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Капексбуд" за період з 01.01.2013 року по 01.11.2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 1767/2201/30836685 від 02.07.2014 року.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2013 рік всього на суму 8365 грн., п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень 2013 року на суму 771 грн. та за липень 2013 року на суму 778 грн., а всього на суму 1559 грн. (а.с. 18-35).

На підставі акту перевірки, 21.07.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006422201 щодо збільшення ТОВ "Поділля-залізобетон" грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2339 грн., з яких за основним платежем 1559 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 780 грн., та податкове повідомлення-рішення №0006412201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 12548 грн., в тому числі за основним платежем 8365 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4183 грн. (а.с. 36-39).

Непогоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Поділля-залізобетон", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, а тому прийняті на їх підставі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи зокрема акту перевірки № 1767/2201/30836685 від 02.07.2014 року, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з ПДВ за результатами господарських операцій з ТОВ "Капексбуд". Так, за період з 01.01.2013 року по 01.11.2013 року відповідачем встановлено завищення податкового кредиту на суму 1558,76 грн., зокрема за червень 2013 року на суму 771 грн. та за липень 2013 року на суму 787,76 грн.

Податковий орган вважає, що позивач провів документальне оформлення фінансово-господарських операцій із ТОВ "Капексбуд", які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності ТОВ "Поділля-залізобетон". Тобто, дані операції не мали реального характеру, а відбувалось лише документування цих операцій з метою отримання податкової вигоди.

Колегія суддів критично оцінює вказану позицію відповідача з огляду на наступне.

у квітні-липні 2013 року ТОВ "Поділля-залізобетон" перебувало в господарських взаємовідносинах з ТОВ "Капексбуд" у зв'язку з отриманням транспортних послуг та послуг з навантаження на підставі договору перевезення вантажів № 01042013-1 від 01.04.2013 року та договору надання послуг № 01042013-2 від 01.04.2013 року.

Виконання умов вказаного договору підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт та товарно-транспортними накладними (а.с. 67-87).

Відповідач посилається на те, що згідно товарно-транспортних накладних перевезення вантажів здійснювалося транспортними засобами марки "Рено", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, та марки "МАН", державні реєстраційні номери НОМЕР_4 та НОМЕР_5. Однак, відповідно до інформаційної бази Вінницької ОДПІ "АІС Автомобіль ДАІ МВС України" автомобіль "Рено" державний номер НОМЕР_3 сідловий тягач Е зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_2 (м. Київ); автомобіль "МАН" державний номер НОМЕР_4 сідловий тягач Е зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_3 (м. Кам'янець-Подільський); автомобіль "МАН" державний номер НОМЕР_5 сідловий тягач Е зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_3 (м. Кам'янець-Подільський); автомобіль "МАН" державний номер НОМЕР_6 сідловий тягач Е зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_3 (м. Кам'янець-Подільський). Отже, транспортні засоби, якими нібито здійснювались перевезення ТОВ "Капексбуд", не належали даному суб'єкту господарювання, що свідчить про нереальність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Дані доводи відповідача є помилковими, оскільки за умовами договору перевезення вантажів № 01042013-1 від 01.04.2013 року ТОВ "Капексбуд" не брало на себе зобов'язання виконувати перевезення вантажів для ТОВ "Поділля-залізобетон" виключно власними транспортними засобами, а належних доказів того, що вищевказані транспортні засоби не перебували у користуванні ТОВ "Капексбуд" на підставі цивільно-правових угод суду не надано.

Послуги з перевезення вантажів з ТОВ "Капексбуд" відбувались в межах господарської діяльності ТОВ "Поділля-залізобетон" на виконання наступних договорів: договору купівлі-продажу № 30 від 14.09.2012 року, укладеного між ТОВ "Хмельницький завод керамзитового гравію" (постачальник) та ТОВ "Поділля-залізобетон" на поставку керамзиту (а.с. 88-91); договору поставки № 013/05 від 18.03.2013 року, укладеного між ТОВ "Поділля-залізобетон" (постачальник) та ТОВ "Спецелеваторбуд" (покупець) на поставку залізобетонних та бетонних конструкцій (а.с. 92-95); договору поставки № 38/05 від 01.04.2013 року, укладеного між ТОВ "Поділля-залізобетон" (постачальник) та ТОВ "Квірун" (покупець) на поставку залізобетонних виробів (а.с. 96-99); договору поставки № 92 від 25.04.2013 року, укладеного між ТОВ "Гніванський кар'єр" (постачальник) та ТОВ "Поділля-залізобетон" (покупець) на поставку щебеню (а.с. 100-102). Дана обставина підтверджує факт використання позивачем у власній господарській діяльності послуг, отриманих від ТОВ "Капексбуд".

Відповідно до п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Вказуючи на порушення позивачем зазначених норм податковий орган не заперечує факту наявності у позивача податкових накладних. Крім того, відсутні зауваження щодо їх оформлення.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з

визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що надані позивачем до перевірки документи відповідають вимогам до первинних документів, містять усі визначені законом необхідні реквізити, що дає підстави для врахування їх при формуванні податкового кредиту платника податків.

Стосовно посилань відповідача на акт ДПІ у Оболонському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічної звірки TOB "Капексбуд" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з лютого 2013 року по серпень 2013 року № 557/26-54-22-2/38510737 від 03.10.2013 року, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Також слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто, ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві зі сторони його контрагента, зазначеного в акті перевірки, документально підтверджується, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Смілянець Е. С.

Сушко О.О.