Постанова № 40755211, 01.09.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2014 року № 810/4440/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимус Констаракшн» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимус Констаракшн» з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.01.2014 № 0000122201/41.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення – протиправним.

До судового засідання сторони, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з’явились.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач, належно повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства при формування податкової звітності за наслідками господарських взаємовідносин з ПП «Західна Енергетична спілка».

На підставі ч. 4 ст. 122 та ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Максимус Констаракшн» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Західна Енергетична спілка» (код ЄДРПОУ: 36153242) за період: з 01.11.2010 по 31.12.2010 року та з 01.02.2011 по 28.02.2011 року.

За результатами перевірки складено Акт від 04.10.2013 № 456/2201/31201909 (далі – Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.7 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 63 705,71 грн.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове-повідомлення рішення від 30.01.2014 № 0000122201/41, яким позивачу збільшено грошові зобов’язання з ПДВ у сумі 63 706,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження висновки податкового органу та прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, у перевіряємий період Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимус Констаракшн» мало господарські взаємовідносини з ПП «Західна Енергетична спілка».

Так, зі змісту п. 1.1 Договору субпідряду від 09.11.2010 № 09/11/10-02 слідує, що субпідрядник (ПП «Західна Енергетична спілка») зобов’язується власними силами і засобами, в обумовлений строк у відповідності до вимог затвердженої кошторисної документації згідно будівельних норм і правил виконати певні роботи, а підрядник (ТОВ «Максимус Констаракшн») зобов’язується прийняти роботи та оплатити їх вартість.

За наслідками виконання Договору сторонами оформлено Акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за лютий 2011 року № 02-22-00005 та № 02-22-00007.

Також ПП «Західна Енергетична Спілка» виписано Податкові накладні від 22.02.2011 № 0222-01 та № 0222-02 на загальну суму: 382 234,22 грн., у т.ч. ПДВ – 63 705,71 грн.

Після отримання зазначених податкових накладних (19.04.2011) вони були включені ТОВ «Максимус Констаракшн» до Реєстру виданих та отриманих податкових накладних за квітень 2011 року, і на їх підставі сформовано дані податкової звітності.

Згідно висновків податкового органу угода, укладена між позивачем та вказаним підприємством, суперечать інтересам держави і суспільства й вважається такою, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемною згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України.

Такі висновки ґрунтуються на обставинах, відображених в Акті ДПІ у Кам’янка-Бузькому районі Львівської області ДПС від 05.07.2013 №7/22-00/36153242 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Західна Енергетична Спілка» щодо підтвердження господарських відносин з його контрагентами – постачальниками та покупцями (а.с. 23).

На цій підставі правочин між ТОВ «Максимус Констаракшн» та ПП «Західна Енергетична спілка», на думку податкового органу, є нікчемними.

У той же час, як встановлено судом, станом на час укладання позивачем вказаного договору та його виконання контрагент був належним чином зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності та як платник ПДВ, що не заперечувалось податковим органом.

У той же час суд, дослідивши перелічені документи, оформлені сторонами вказаного правочину, дійшов висновку, що вони містять повний перелік всіх обов’язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі – Закон №996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі – Положення № 88).

Разом з тим, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Також вказані господарські операції відображені і у податковій звітності позивача, що не заперечувалось податковим органом та підтверджується відомостями Акту перевірки.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту – якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій, які покладено в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Також при прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, на що вказує аналіз операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

У той же час, в Акті перевірки податковим органом підтверджено належне документальне оформлення вказаних господарських операцій та їх відображення позивачем у податковій звітності.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій був належним чином зареєстрований як юридична особа та мав статус платника податку на додану вартість, що не заперечувалось податковим органом, отже мав право видавати податкові накладні.

Вказані податкові накладні містять належну деталізацію товарів, видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає вимогам закону стосовно порядку їх оформлення та підстав видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів. При цьому, первинні документи відповідають наведеним вище вимогам щодо форми і змісту.

Станом на час перевірки дебіторська та кредиторська заборгованість у розрахунках між сторонами відсутні, що не заперечувалось податковим органом у ході перевірки при дослідженні платіжних документів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вказаний правочин між позивачем та його контрагентом є реальним, товарним, взаємним, оплатним, такими, що відбувся та потягнув за собою реальні зміни у майновому стані його учасників.

Крім того, правочин належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, що відображено у податковій звітності позивача.

Отже, позивачем виконано покладені на нього законом обов’язки з декларування та відображення у звітності (в т.ч. у розділах «Валові витрати» та «Податковий кредит» відповідних декларацій) господарських операцій із вказаним контрагентом.

У той же час суд звертає увагу на те, що податковим органом у Акті перевірки не вказано жодного об’єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентом на виконання правочину, а саме – відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

Натомість, зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог законодавства по вказаних вище операціях ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених при проведенні перевірок його контрагента.

Відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору; належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина перша статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності такого правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження висновку про нікчемність правочину або доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку із занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності, суду не надано.

Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, податкового обліку та договір містять усі дані стосовно змісту операцій. Вказані документи містять назву замовника та виконавця, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Всі наявні в матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме товари були поставлені, за якою ціною, між якими контрагентами.

Відповідачем не доведено того факту, що зазначений правочин укладено не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що він спрямований на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу – землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Згідно ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

На момент укладення правочину, який відповідач вважає нікчемним, та здійснення господарських операцій, його сторони були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Оскільки зобов'язання за договором мали реальний характер (товар та послуги було поставлено, оплачено та використано у власній господарській діяльності), відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1 та 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України щодо вчинення правочину, не спрямований на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що жодних правопорушень в діях саме позивача відповідачем не виявлено, проаналізовані документи податкового обліку позивача не суперечать вимогам законодавства, а підставою для висновку про завищення задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість є відомості, отримані від інших органів ДПС щодо контрагента позивача.

Суд вважає такий висновок формальним і не об'єктивним, оскільки він ґрунтується не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як це передбачено п. 73.5 ПК України та Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232, а на неможливості проведення самої звірки та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, висновок про нікчемність угоди не підкріплено фактами і доказами, з якими законодавець пов'язує нікчемність правочинів.

Також, Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу у справі №21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаного правочину є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач з клопотанням про відшкодування судових витрат не звертався, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 97, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 30.01.2014 № 0000122201/41.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.