Постанова № 40752953, 03.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2014 року 09:45 № 826/11880/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Катющенка В.П., Шрамко Ю.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Правління Пенсійного фонду України (відповідач-1) Головного управління ПФУ в Харківській області (відповідач-2)провизнання бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, яка мешкає у Державі Ізраїль, з позовом, в якому позивач просить:

- (1) визнати бездіяльність Правління ПФУ у виконанні обов'язку по внесенню змін до основного документу діяльності ПФУ - «Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсій» у відповідність з Рішенням КСУ № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. - актом порушення матеріальних прав позивачки;

- (2) зобов'язати Правління ПФУ - негайно внести та затвердити зміни у вищезгаданий «Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсій», які б забезпечували документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які мешкають за межами України, згідно з рішенням КСУ № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р.;

- (3) зобов'язати Правління ПФУ та Головне управління ПФУ Харківської області визначити уповноважене територіальне управління ПФУ (бажано за місцем її проживання перед виїздом з України) та дати йому вказівку: - поновити виплату пенсії за віком з 07.10.2009 р. (дата прийняття Рішення КСУ № 25-рп/2009) за межі України, згідно з Конституцією та чинним пенсійним законодавством України.

Позивачка просила розглядати позов за її відсутності.

Ухвалою суду від 03.10.2014 р. позов частині позовних вимог № 1 та № 2 залишено без розгляду на підставі ст. 100 та п. 9. ч. 1 ст. 155 КАС України.

Таким чином, позов підлягає розгляду по суті в частині позовної вимоги № 3 щодо зобов'язання Правління ПФУ та Головного управління ПФУ Харківської області визначити уповноважене територіальне управління ПФУ (бажано за місцем її проживання перед виїздом з України) та дати йому вказівку: - поновити виплату пенсії за віком з 07.10.2009 р. (дата прийняття Рішення КСУ № 25-рп/2009) за межі України, згідно з Конституцією та чинним пенсій ним законодавством України.

У той же час, в обґрунтування позову Позивачка зазначає, що є громадянкою України та на час подання позову проживає у Державі Ізраїль. З 01.09.1961 р. по 02.04.1999 р., як зазначає позивачка, вона навчалась та працювала в Україні. Загальний трудовий стаж - 37 років та 7 місяців.

До від'їзду 18.11.1999 р. на постійне місце проживання за межі України, як зазначає позивачка, вона проживала АДРЕСА_1 та отримувала пенсію в Московському районному відділі соціального забезпечення.

Позивачка вказує, що 07.10.2009 р. Конституційний Суд України своїм рішенням № 25-рп/2009 встановив законне право всіх без виключення українських пенсіонерів, які проживають поза межами України, на отримання заробленої в Україні пенсії.

Таким чином, як наполягає позивачка, починаючи з 07.10.2009 р. у ПФУ немає ніяких перешкод для поновлення та виплати позивачці пенсії за віком з урахуванням її трудового стажу, не дивлячись на її проживання за кордоном.

На підставі вказаного рішення, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон № 1058-IV) та у зв'язку з відсутністю в Ізраїлі територіального органу Пенсійного Фонду України, як зазначає позивачка, вона направила до Правління Пенсійного Фонду України заяву про поновлення виплати пенсії в Ізраїль через любий уповноважений орган ПФУ пенсії, заробленої трудовим стажем в Україні.

Вказана заява, як зазначає позивачка, була 20.02.2014 р. направлена до другого відповідача для розгляду по суті. Відповідач-2, як зазначає позивачка, листами від 28.03.2014 р. вказав про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії.

При цьому позивачка відносно вимог про внесення змін до вищезгаданого Положення, зазначає, що Правління ПФУ повинно було негайно внести зміни до цього Положення одразу після прийняття рішення КСУ. Позивачка також вважає, що Правління ПФУ, знаючи про відсутність офіційних законоположень по оформленню пенсій по віку за межі України, усвідомлено направило її заяву в територіальний орган ПФУ для відмови позивачці у виплаті пенсії за кордон, але не своїм рішенням, а руками територіального органу, змусивши співробітників цього органу порушити Закон та Конституцію України.

У свою чергу, відповідач-2, виконуючи вказівку свого вищестоящого органу, у своїй відповіді на заяву позивачки зазначило про відмову в оформленні пенсії за кордон, повторило всі юридично помилкові підказки Правління ПФУ і продемонструвало обурливу юридичну безграмотність, заявивши, що виплата пенсії під час проживання за кордоном буде здійснюватись у разі прийняття ВР України Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Державою Ізраїль. Але це, як наголошує позивачка, очевидний юридичний абсурд.

Враховуючи вищезгадане рішення КСУ, позивачка вважає відмову протиправною та наполягає на задоволенні позову у спосіб, визначений у позовній заяві.

При цьому позивачка вказує, що якщо суду необхідні будь-які документи або відомості по її пенсійній справі, документальні підтвердження про її місце проживання до виїзду за кордон, докази виїзду позивачки за кордон на ПМП, то він повинен запросити їх у відповідачів, у МВС.

Відносно визначення територіального органу ПФУ щодо якого позивачка просить зобов'язати вчинити певні дії відповідачів, позивачка зазначає, що згідно ст. 44 Закону № 1058-IV право вибору цього органу має тільки ПФУ, а тому, як вказує позивачка, вимога суду щодо уточнення вимог в цій частині є юридичною помилкою.

Крім того, як зазначає позивачка, якщо суду необхідно отримати офіційну інформацію про розподіл відповідальності між відповідачем-1 та відповідачем-2, він зобов'язаний звернутися до Правління ПФУ. Як зазначає позивачка в контексті пропозиції суду щодо правового обґрунтування наявності у обох відповідачів солідарного обов'язку визначення ними територіального органу ПФУ, у неї не має права втручатися у функціональні відносини між органами всередині ПФУ.

Позивачка в судове засідання 01.10.2014 р. не з'явилася, але, як зазначено вище, просила розглядати справу за її відсутності, що є правом особи, передбаченим ч. 4 ст. 122 КАС України.

Відповідачі вважають позовні необґрунтованими та просять у задоволенні позову відмовити. Відповідачі посилаються на положення ст. 51 зазначеного вище Закону та вказують, що хоча певні положення Закону і визнані неконституційними, у той же час поширюються на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, після 07.10.2009 р. Разом з тим, механізм реалізації рішення КСУ на час звернення позивачки відсутній, у зв'язку з чим триває робота ПФУ з Мінпраці щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення КСУ.

Відповідач-1 та Відповідач-2 в судове засідання 01.10.2014 р. не з'явилися, доказів поважності причин неприбуття у судове засідання не надали. У той же час, відповідачами подані заперечення проти позову, в яких просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на безпідставність позовних вимог, та зазначаючи про пропуск позивачкою строку звернення до суду.

Враховуючи наведене та на підставі п. 10. ч. 1 ст. 3 та ч. 4 ст. 122 КАС України, судом ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Так, сторонами не заперечуються обставини наявності у позивачки статусу пенсіонера, призначення та виплати позивачці пенсії до її виїзду за кордон, виплати авансу перед виїздом за кордон, власне факту виїзду позивачки за кордон у 1999 році, обставини щодо чого викладені у позовній заяві.

У той же час, слід зазначити, що у відповідь на звернення позивачки від 09.02.2014 р. (вх. ПФУ від 17.02.2014 р.) про поновлення виплати пенсії та визначення територіального органу ПФУ щодо розгляду заяви про поновлення пенсії, ПФУ листом від 20.02.2014 р. № 2014/А-11 направило вказане звернення до ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області на підставі ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» за належністю.

У копії вказаний лист ПФУ направлений позивачці.

Водночас ПФУ зазначило, що на розгляді ВР України знаходиться проект Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення. Враховуючи наведене, як зазначено далі, виплата пенсій під час проживання за кордоном буде здійснюватись у разі прийняття ВР України вищезгаданого Закону.

У той же час зазначається, що порядок подання документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 1058-IV визначено Порядком, затвердженим постановою правління ПФУ 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Вказується на необхідність подання заяви особисто до управління ПФУ у районах, містах і районах у містах за місцем проживання та зазначається, що поновлення виплати здійснюється за матеріалами, що є в матеріалах пенсійної справи, із урахуванням додатково наданих документів. Звернуто також увагу, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про відновлення виплати раніше призначеної пенсії при зверненні особи з відповідною заявою за формою згідно із додатком № 4 до Порядку та при наявності в особи всіх необхідних документів.

За результатами розгляду заяви позивачки ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області надало позивачці відповідь від 28.03.2014 р. за № 397/А-12, 520/А-12 («про розгляд звернення»).

У відповіді зазначено, що відповідно до наведеної позивачкою у заяві інформації, вона виїхала на постійне місце проживання за кордон у 1999 році.

За інформацією управління ПФУ в Московському районі м. Харкова, з заявою про поновлення виплати пенсії та необхідними документами позивачка не зверталася. Надалі наведено зміст ст. 91, п. 2 ст. 49, ст. 51 Закону 1058-IV до прийняття вищезгаданого Рішення КСУ, а також наведено інформацію про прийняття вищезгаданого Рішення КСУ. Таким чином, як зазначено ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області, відповідні положення закону, що визнані неконституційними, втрачають чинність з 07.10.2009 р., а відтак Рішення КСУ за висновком ГУ ПФУ поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 р.

Зазначається, що оскільки позивачка у 1999 році виїхала до Ізраїлю і міждержавна угода не ратифікована, виплачувати пенсію не має законної підстави.

Водночас, із копії закордонного паспорту позивачки вбачається наявність відмітки від 18.11.1999 року про виїзд на постійне проживання в Ізраїль. Відмітка про прийняття на консульський облік в КВ Посольстві України в Державі Ізраїль датована 16.05.2001 р.

З пенсійного посвідчення позивачки (серія НОМЕР_1 від 08.02.1999 р.) вбачається, що позивачці з 19.11.1998 р. та згідно з посвідченням безстроково призначена пенсія за віком у розмірі 59,86 грн. Посвідчення видане Московським відділом соціального захисту населення м. Харкова. У посвідченні міститься посилання на номер пенсійної справи 125990/136.

Втім, за повідомленням обласного центру по нарахуванню та здійсненню пенсій від 19.03.2014 р. № 1049 за даними електронної бази даних за 1999 рік існує запис, що по особовому рахунку 125990/136 (номер пенсійної справи) ОСОБА_1 сума призначення складає 74,70 грн..

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон № 1058-IV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України N 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до ч. 2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 7 жовтня 2009 року.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Після прийняття даного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято, що однак, не може бути підставою для обмеження прав громадян.

Слід додати, що Конституційний Суд України у мотивувальній частині вищезгаданого Рішення зазначив, що визнання оспорюваних положень Закону неконституційними має наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, і не перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами.

В даному випадку, між Україною та Державою Ізраїль відсутній ратифікований Верховною Радою України міжнародний договір, яким би були врегульовані відносини із виплати пенсій, призначених в Україні пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання у Державу Ізраїль.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позивачка мала право на отримання пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.

В контексті наведеного слід додати, що згідно із ч. 2 ст. 49 вищезгаданого Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

В даному випадку позивачка звернулася до ПФУ із заявою від 09.02.2014 р., яка надійшла до ПФУ 17.02.2014 р. та яка повинна була бути направлена відповідно до положень ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» до компетентного органу, тобто до відповідного територіального органу.

В даному випадку заяву позивачки було направлено до Головного управління ПФУ в Харківській області (Відповідач-2).

Однак, всупереч положенням ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV, Порядку № 22-1 та приписам ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» відповідач-2 не направив заяву позивачки до районного управління за останнім місцем проживання позивачки в Україні (управління ПФУ в Московському районі м. Харкова) для розгляду та прийняття рішення в порядку ч. 2 ст. 49 № 1058-IV.

З огляду на встановлені судом обставини та приведені вище положення законодавства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог відповідно до положень ч. 2. ст. 11 КАС України та визнати протиправною бездіяльність відповідача-2, яка полягає у не направленні заяви позивачки до районного управління ПФУ для розгляду по суті та прийняття рішення.

Водночас, відносно позовної вимоги № 3, заявленої до обох відповідачів, суд вважає, що дана вимога підлягає частковому задоволенню, а саме, з урахуванням положень ч. 2 ст. 11 КАС України, порушені права позивачки підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача-2 надіслати заяву позивачки про поновлення виплати пенсії до управління ПФУ в Московському районі м. Харкова для розгляду по суті і прийняття рішення в порядку ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV.

При цьому слід враховувати, що відповідно до п. 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. N 22-1 та зареєстровано в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (в редакції на час подання заяви), днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

В даному випадку із заявою про поновлення виплати пенсії позивачка звернулась до ПФУ із заявою від 09.02.2014 р., яка отримана ПФУ 17.02.2014 р., що зумовлює її право на поновлення виплати пенсії з дати отримання заяви ПФУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, як зазначено вище.

Керуючись вимогами 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Харківській області, що полягає у невжитті заходів по передачі управлінню ПФУ в Московському районі м. Харкова заяви ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) від 09.02.2014 р. (вх. ПФУ від 17.02.2014 р.) про поновлення виплати позивачеві пенсії за віком за межі України.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області (код з ЄДР 14099344; адреса: 61022, м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) направити управлінню ПФУ в Московському районі м. Харкова заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) від 09.02.2014 р. (вх. ПФУ від 17.02.2014 р.) про поновлення виплати позивачеві пенсії за віком за межі України, для розгляду по суті та прийняття рішення в порядку ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням права позивачки на поновлення виплати пенсії з дня прийняття її заяви Пенсійним фондом України.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: В.П. Катющенко

Ю.Т. Шрамко