ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2014 року м. Чернігів Справа № 825/2310/14
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
при секретарі Тищенко М.В.,
за участю представників сторін
від позивача Бороди А.В.,
від відповідача Скепської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Селвис» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Селвис» звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 21.03.2014 № 0000962200, № 0000952200.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ТОВ «Селвис» співпрацювало із ТОВ «Торговий дім «Інтер-пласт» відповідно до укладеного договору.
Виконання договору підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату, банківськими виписками.
На підставі виписаних податкових накладних, у перевіряємий період сплачена позивачем в ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту.
При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договору із контрагентом, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, їх товарності та реальності.
Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах із ТОВ «Торговий дім «Інтер-пласт», а тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (т. 2 а. с. 125-126), в яких зазначено, що між ТОВ «Селвис» та ТОВ «Торговий дім» «Інтер-пласт» укладено договір № 190 від 20.07.2012. Згідно умов даного договору ТОВ «Торговий дім» «Інтер-пласт» зобов'язується передати у власність, а ТОВ «Селвис» прийняти та оплатити ємкості поліпропіленові, у асортименті, кількості та ціни, які відповідають видатковим накладним.
При відвантаженні продукції ТОВ «Торговий дім» «Інтер-пласт» зобов'язаний надати наступний пакет документів: рахунок на оплату, видаткову накладну, податкову накладну, паспорт якості на партію продукції, що поставляється, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
Фактом отримання продукції і переходу відповідальності вважається передача продукції та супроводжуючих документів від продавця до покупця.
Податкові та видаткові накладні з боку ТОВ «Торговий дім» «Інтер-пласт» складались та підписувались наступними працівниками: ОСОБА_3 (комерційний директор), ОСОБА_4 (начальник складу) та ОСОБА_5.
Від ГОВ ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області отримано службову записку № 213/07 від 05.03.2014, якою додається рапорт від 03.03.2014 щодо відпрацювання ТОВ «Торговий дім «Інтер-пласт» по взаємовідносинам з ТОВ «Селвис». Згідно даного рапорту встановлено наступне.
При спілкуванні з ОСОБА_4 останній надавати письмові пояснення відмовився, однак в розмові повідомив, що здійснює реалізацію пластмасових виробів. Зареєстрований як ФОП 18.11.2013. Пластмасові вироби придбаває на ТОВ «Торговий дім «Тара».
До моменту його реєстрації, як фізична особа-підприємець, він біля 4-х років працював на ТОВ «Торговий дім «Тара», в якості начальника складу та здійснював відпуск пластмасових виробів зі складу за адресою: м. Київ, Петропавлівська Борщагівка, вул. Антонова, 14-А.
Про існування такого підприємства як ТОВ «Торговий дім» «Інтер-пласт» він ніколи не чув, на ньому не працював, відвантаження ТМЦ на адресу ТОВ «Селвис» не здійснював, документи від ТОВ «Торговий дім» «Інтер-пласт» не підписував. Також він повідомим, що йому не знайомі такі особи як ОСОБА_3 та ОСОБА_5.
На підставі викладеного ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області вважає, що позовні вимоги позивача про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень є безпідставними і просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Селвіс».
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Селвис» (ЄДРПОУ 37299101) зареєстроване в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, про що 13.10.2010 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 583009 (т. 1 а. с. 72), взято на податковий облік 14.10.2010 за № 10529, що підтверджується актом перевірки від 07.03.2014 № 635/22/37299101 (а. с. 11-50). Ці факти сторонами не заперечуються та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування.
Судом встановлено, що на підставі направлень від 10.02.2014 № 471, № 472, згідно наказу від 29.01.2014 № 318 та відповідно до ст. ст. 77, 82 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Селвис» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.
За результатами перевірки складено акт від 07.03.2014 № 635/22/37299101 (а. с. 11-50), яким встановлені порушення:
- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Селвис» занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 373057,00 грн, у тому числі за 2012 рік в сумі 373057,00 грн;
- п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 608192,00 грн, у т.ч. за липень 2012 року на 95443,00 грн, за серпень 2012 року на 125736,00 грн, за вересень 2012 року 20685,00 грн, за жовтень 2012 року на 38754,00 грн, за листопад 2012 року на 72000,00 грн, за грудень 2012 року на 255912,00 грн;
- п. 1, п. 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них доходу».
На підставі вказаного акту та викладених у ньому порушень ДПІ у м. Чернігові прийнято податкові повідомлення-рішення:
- від 21.03.2014 № 0000952200 (т. 1 а. с. 56), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні (робіт, послуг) на загальну суму 760240,00 грн, в т.ч. за основним платежем - 608192,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 152048,00 грн;
- від 21.03.2014 № 0000962200 (т. 1 а. с. 57), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 466321,00 грн, у т.ч. за основним платежем - 373057,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 93264,00 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, їх було оскаржено у досудовому порядку (т. а. с. 51-55, 62-67), однак рішеннями податкового органу скарги залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (т. 1 а. с. 58-61, 68-71).
Крім того, ДПІ у м. Чернігові було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Селвіс» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість в податковій звітності з ПДВ взаємовідносин з ТОВ «ТД «Інтер-пласт» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 та податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.
Дана перевірка проведена згідно направлення від 24.06.2014 № 1886 на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України та на підставі постанови старшого слідчого ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у Чернігівській області лейтенанта податкової міліції Коверзнева Д.В. та відповідно до наказу керівника ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 24.06.2014 № 1884.
За результатом даної перевірки складено акт від 10.07.2014 № 1636/22/37299101 про результати документальної виїзної перевірки ТОВ «Селвіс» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість в податковій звітності з ПДВ взаємовідносин з ТОВ «ТД «Інтер-пласт» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 та податку на прибуток підприємства за відповідні періоди (т. 1 а. с. 127-152).
Згідно листа ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 08.08.2014 № 2509/10/25-01-09-01 (т. 2 а. с. 124) кримінальне провадження відносно службових осіб ТОВ «Селвіс» закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Відповідно до 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Основними видами діяльності ТОВ «Селвис» є загальні механічні операції, кування, пересування, штампування, профілювання, порошкова металургія, виробництво металевих резервуарів, цистерн та контейнерів, оптова торгівля іншими машинами та устаткованням, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ (т. 1 а. с. 74), ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому ТОВ «Селвис» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «Торговий дім «Інтер-Пласт».
Так, між ТОВ «Селвис» та ТОВ «Торговий дім «Інтер-Пласт» було укладено договір від 20.07.2012 № 190 (т. 1 а. с. 162-163), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах, вказаних у даному договорі ємкості поліпропиленові, асортимент, кількість та ціна, на які відповідає видатковим накладним.
Договір підписано директорами підприємств та скріплено печатками.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи:
- видаткові накладні (т. 1 а. с. 164- зворот а. с. 202);
- податкові накладні ( т. 1 а. с. 203-зворот а. с. 250);
- товарно-транспортні накладні (т. 2 а. с. 1-58);
- рахунки на оплату (т. 2 а. с. 60, зворот а. с. 59, 61-67, 69-70, 71-73, 74-84, 85-90, 92-93, 94-104, 105-110, 112-114, 115);
- виписки банку (т. 2 а. с. 59, 61-69, 71, 74, 85-88, 91, 94-102, 105, 108, 111-112, 115);
- картки рахунку за липень-грудень 2012 року (т. 1 а. с. 102-126).
Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.
Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочину підприємство-контрагент позивача було зареєстроване в якості юридичної особи та платником податків, що не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору із контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.
Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ТОВ «Селвіс», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.
Єдиним недоліком встановленим судом є те, що видаткові накладні №№ 531, 533, 546, 548 (т. 1 а. с. 165-166) підписані ОСОБА_3, а в них зазначено, що ці підписи належать ОСОБА_4, що останнім заперечується у протоколі допиту свідка (наявним у матеріалах справи). Однак, додаткові письмові пояснення відповідача від 30.09.2014 в цій частині не беруться судом до уваги з огляду на таке.
ОСОБА_3 є комерційним директором ТОВ «Торговий дім «Інтер-Пласт», а тому також уповноважена підписувати первинну документацію, а зазначення із загальної кількості лише у чотирьох накладних прізвища та ім'я по батькові іншої матеріально відповідальної особи є лише технічними помилками, які за відсутності інших порушень не впливають на розгляд справи по суті.
При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентом ТОВ «Торговий дім «Інтер-Пласт» та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.
Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.
Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначений договір був виконаний сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаного правочину з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.
Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.
Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.
Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.
Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Селвис», - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 21.03.2014 № 0000962200, № 0000952200.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Селвис» судові витрати у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн 20 коп.
Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а у разі проголошення її вступної та резолютивної частин, або прийняття її у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.
Суддя Д.В. Лобан
Судове рішення № 40751369, Чернігівський окружний адміністративний суд було прийнято 06.10.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 825/2310/14. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: