Постанова № 40751307, 03.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2014 р. Справа № 908/2310/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,

суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - Казарцева Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2610З/3-9) на рішення господарського суду Запоріжської області від 06.08.14 у справі № 908/2310/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода", с.Світлодолинське, Запоріжської області

до Приватного підприємства "Молокозавод-ОЛКОМ", м.Мелітополь

про визнання недійсним договору зворотної фінансової допомоги № 3 від 28.02.13

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014р. позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про визнання недійсним договору зворотної фінансової допомоги №3 від 28.02.2013р. ,посилаючись на те, що відповідач не включений до реєстру фінансових установ, не набув відповідно до законодавства України статусу фінансової установи та не має повноважень на надання фінансових послуг. Згідно ст. 203 ГК України, ст. 227 ЦК України є підстави вважати, що укладання відповідачем договору зворотної фінансової допомоги є порушенням в частині господарської компетенції (спеціальна правосуб'єктність) щодо укладання позастатутних угод, а саме угод про надання фінансових послуг, без відповідного дозволу.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись, що спірний договір не підпадає під поняття фінансової послуги, оскільки не має на меті отримання прибутку (процентів), а відтак позикодавцю не обов'язково бути фінансовою установою, та мати відповідні дозволи і ліцензії.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.08.2014 р. по справі №908/2310/14 (суддя Гончаренко С.А.) в позові відмовлено, з посиланням на те, що між сторонами укладений договір позики, надання безпроцентної позики не є фінансовою послугою в розумінні норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

У апеляційній скарзі зазначив, що відповідач не включений до реєстру фінансових установ, не набув відповідно до законодавства України статусу фінансової установи та не має повноважень на надання фінансових послуг.

Відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача у призначене судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце проведення судового засідання, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення №013317 від 12.09.2014р.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 28 лютого 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Злагода» та приватним підприємством «Молокозавод-ОЛКОМ» був укладений договір зворотної фінансової допомоги № 3.

В п. 1.1 договору передбачено, що відповідач надає позивачу зворотну фінансову допомогу у розмірі, встановленому в п. 2.1 договору, а позивач, в свою чергу, зобов'язується повернути відповідачу отриману фінансову допомогу у повному розмірі та в строк, встановлений п. 5.1 Договору.

У п.2.1 договору зазначено, що розмір фінансової допомоги складає 112000,00 грн., а згідно з п. 3.1 вказана сума повинна бути перерахована не пізніше 04 березня 2013 року.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що фінансова допомога є поворотною та безвідсотковою. Відсотки за даним договором не нараховуються та не сплачуються.

На виконання умов договору відповідач пл. дорученнями № 760 від 28.02.2013 та № 789 від 01.03.2013 перерахував на розрахунковий рахунок позивача обумовлену договором суму фінансової допомоги.

В п. 5.1 договору сторони погодили строк повернення фінансової допомоги - 31.12.2013р.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи позивача, що на момент укладання договору відповідач не міг виступати позикодавцем, оскільки за законодавством України фінансові послуги можуть надаватися виключно фінансовими або кредитними установами на підставі відповідної ліцензії та вчинення ПП «Молокозавод-ОЛКОМ» цього правочину без відповідного дозволу (ліцензії) в силу ч. 1 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215, ст. 227 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання договору недійсним.

Колегія суддів вважає, що посилання позивача на порушення при укладанні договору зворотної фінансової допомоги норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" безпідставне та спростовується наступним.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів. Статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено, зокрема, факторинг.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню, а статтею 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії.

Разом з тим, за змістом своєї преамбули Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативних актів спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам. В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У частинах першій та другій статті 2 зазначеного Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності. Визначення фінансових установ наведено у пункті 1 статті 1 Закону, а у пункті 7 статті 1 цього Закону зазначено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому даний Закон поширює свою дію не на усіх юридичних осіб, а лише на тих, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Частиною четвертою статті 5 Закону передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Визначення фінансової послуги наведено у пункті 5 частини першої статті 1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є обмеженою і не поширюється на юридичних осіб, які за своїм статусом не є фінансовими установами.

Оскільки ПП «Молокозавод-ОЛКОМ» не відноситься до суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (не є учасником ринку фінансових послуг), до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми ЦК України, які регулюють питання надання коштів у позику..

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що спірний договір є договором позики, так як у п. 2.2 договору зазначено, що фінансова допомога є поворотною та безвідсотковою; відсотки за даним договором не нараховуються та не сплачуються.

В п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 5555 від 31.03.2006р. «Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств», зазначено, що юридична особа, що не є за своїм правовим статусом фінансовою установою, не може надавати кошти в позику на умовах фінансового кредиту (тобто під процент), але має право надавати фінансові послуги з надання коштів у позику відповідно до вимог цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Діючим законодавством не заборонено юридичним особам, які не є фінансовими установами, надавати фінансові послуги з надання коштів у позику, для укладання договору позики не потрібно отримання ліцензії.

Суд першої інстанції правомірно зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання договору зворотної фінансової допомоги №3 від 28.02.2013р. недійсним, позивач не надав доказів порушення норм. ч. 1 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215, ст. 227 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що позивачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви позивача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст. 1046 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Запорізької області від 06.08.2014 р. по справі №908/2310/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 03.10.14

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.