Постанова № 40748591, 05.08.2014, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2014 року Житомир справа № 806/1893/14

категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шимоновича Р.М.,

за участі секретаря Коваля О.В.,

за участі представника позивача Тарасюк Р.В., Тестової Н.М.,

за участі представника відповідача Крилової Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укреколайн" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укреколайн" (далі - ТОВ "Укреколайн") звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - Новоград-Волинська ОДПІ) від 13 листопада 2013 р.:

- № 0007882200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 153867,00 грн., у тому числі: 123093,00 грн. - за основним платежем та 30774,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0007892200 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 784208,00 грн., у тому числі за 3 квартали 2012 року в сумі 129533,00 грн., за 2012 рік в сумі 654675,00 грн.;

- № 007902200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 160818,00 грн., у тому числі: 128654,00 грн. - за основним платежем та 32164,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що висновки акту перевірки є безпідставними, у акті перевірки не наведено детальних обґрунтувань виявлених порушень, що суперечить Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22 грудня 2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 984. Зазначає, що зі змісту акту перевірки неможливо встановити обставини, що стали підставою для висновку контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечила проти позовних вимог та просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях (том 1 а.с. 148-152).

Заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на слідуюче.

Встановлено, що у період з 14 жовтня 2013 р. по 24 жовтня 2013 р. посадовими особами Новоград-Волинської ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Укреколайн" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 786/22-00/35825128 від 31 жовтня 2013 р. (том 1 а.с. 12-31).

Актом перевірки з питань, що оскаржуються позивачем, зафіксовано наступні порушення:

- пп. 138.1. п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138, ст. 185, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податку на прибуток в розмірі 123093,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2012 року в розмірі 123093,00 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 784208,00 грн.;

- с. 185, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податку на додану вартість за травень 2012 року в сумі 128654,00 грн.

За результатами розгляду акту перевірки, 13 листопада 2013 р. Новоград-Волинською ОДПІ прийнято податкові повідомлення рішення:

- № 0007882200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 153867,00 грн., у тому числі: 123093,00 грн. - за основним платежем та 30774,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0007892200 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 784208,00 грн., у тому числі за 3 квартали 2012 року в сумі 129533,00 грн., за 2012 рік в сумі 654675,00 грн.;

- № 007902200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 160818,00 грн., у тому числі: 128654,00 грн. - за основним платежем та 32164,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с. 9-11).

Перевіряючи спірні податкові повідомлення-рішення на відповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

У ході судового розгляду встановлено, що у перевіряємий період ТОВ "Укреколайн" проводило діяльність із надання послуг по завантаженню вагонів керамічною плиткою, що підтверджується договорами, укладеними з ТОВ "Полфрост-України" та ТОВ "Диск Транс" (том 2 а.с. 111-112, 118-119).

Вартість послуг за договорами узгоджувалась між сторонами у протоколах, копії яких містяться в матеріалах справи (том 2 а.с. 113-115, 122-125)

Згідно актів звіряння взаєморозрахунків, ТОВ "Укреколайн" отримало оплату від ТОВ "Полфрост-України" та ТОВ "Диск Транс" за надані послуги по завантаженню вагонів керамічною плиткою (том 2 а.с. 116-117, 126-129).

Однак, у акті перевірки контролюючим органом зафіксовано, що ТОВ "Укреколайн" в порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України необґрунтовано віднесло до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрати, які не вважаються витратами, пов'язаними з веденням господарської діяльності, що полягає у здійсненні збиткових господарських операцій, відсутності наміру отримати користь при здійсненні витрат всього на суму 1133620,00 грн. Дане порушення обґрунтовано тим, що послуги по завантаженню вагонів керамічною плиткою реалізовувались Товариством за цінами, нижчими за собівартість їх надання.

Такі висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи та спростовані наступним.

Згідно із пунктом 138.4. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.8. статті 138 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, які відносяться до собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а саме: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інші прямі витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Тобто, зміст наведених вище норм податкового законодавства та зазначених у якості порушених в акті перевірки свідчить, що правомірність формування витрат чи їх розмір жодним чином не ставиться в залежність від розміру доходу отриманого платником податків.

Згідно підпункту 14.1.56. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами

Відповідно до підпункту 135.4.1. пункту 135.4. статті135 Податкового кодексу України, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Доктрина ділової мети ґрунтується на тих нормах податкового законодавства, які передбачають обов'язковий зв'язок витрат на придбання активів із веденням платником податків господарської діяльності.

Згідно підпункту 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями. Таким чином, придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат платником податків.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку.

В свою чергу, господарська діяльність, згідно із підпунктом 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 14.1.231 вказаної статті, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України, однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. При цьому не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Отже, господарська діяльність, це сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб'єкт може отримати дохід. При цьому окрема господарська операція може бути безпосередньо не направлена на отримання доходу, але бути передумовою для останнього.

Підпунктом 134.1.1. пункту 134.1. статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4. ст.138 ПК України).

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг формується за правилами пункту 138.6. (собівартість придбаних та реалізованих товарів) та пункту 138.8. (собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг) статті138 Податкового кодексу України.

Зазначені пункти статті 138 не містять жодних обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Операції з продажу продукції, у тому числі за ціною, нижчою від собівартості, відображаються в податковому обліку на загальних підставах: дохід визнається в розмірі договірної вартості, але не менше ніж отримана сума компенсації; собівартість виготовленої та реалізованої продукції складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом такої продукції. Таким чином, жодною нормою Податкового кодексу України розмір витрат, понесених платником податків при виробництві готової продукції, не ставиться в залежність від величини отриманого доходу при реалізації такої готової продукції та не обмежується ним в даній ситуації.

Суд відзначає, що актом перевірки детально не досліджено причин та умов, які зумовили реалізацію послуг нижче собівартості, що виключає надання судом аргументованої оцінки даних обставин.

Оскільки, ТОВ "Укреколайн" надання послуг по навантаженню вагонів керамічною плиткою здійснювалось в межах своєї господарської діяльності, то витрати є доцільними.

Також, необхідно зазначити, що факт реалізації послуг за цінами, нижче її собівартості спростований наданими до матеріалів справи оборотно-сальдовими відомостями по рахунках 951, 684, 703, 903, 92, 93, 94, 702, 902 (том 2 а.с. 99-110) та матеріальними звітами (том 2 а.с. 76-98).

З урахуванням наведеного, висновок відповідача про порушення ТОВ "Укреколайн" пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України є безпідставним та таким, що суперечить вимогам податкового законодавства.

Крім того, перевіркою встановлено, що ТОВ "Укреколайн" в порушення п. 138.2 ст. 138, п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, нараховувало амортизацію на основні фонди, які не приймали участі в формуванні доходу на загальну суму 185788,00 грн.

З цього приводу суд відзначає наступне.

Підпунктом 145.1.2 пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України визначено, що нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, до складу загальновиробничих витрат включаються: а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій); д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень; е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг); є) витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства; ж) суми витрат, пов'язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності"; з) суми витрат, пов'язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, понесених з моменту зарахування таких свердловин до експлуатаційного фонду, а також інших витрат, пов'язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього Кодексу); и) інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів із складів до цехів і готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку згідно із затвердженими центральними органами виконавчої влади та погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, нормативами;

Отже, Податковий кодекс України визнає право платника податку на включення до складу витрат амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно додатку до акту № 7 (том 1 а.с. 180), перевіряючими було визначено перелік основних фондів, які на їх думку, не використовувались позивачем під час здійснення господарської діяльності. Однак, такі доводи контролюючого органу спростовані наступним.

У матеріалах справи містяться накази ТОВ "Укреколайн" про закріплення працівників за транспортними засобами (том 2 а.с. 36-58). У свою чергу, використання даних транспортних засобів у господарській діяльності позивача підтверджується актами списання пального, подорожніми листами (том 2 а.с. 1-35, 59-66), актом здачі-приймання робіт з обслуговування транспортних засобів (том 2 а.с 70). Щодо використання вагонів-офісів та вагонів-будинків представники позивача пояснили, що дані приміщення використовуються як офісні приміщення працівниками Товариства. Електронавантажувачі та ескалатори використовувались як для навантаження вагонів, так і під час приймання металобрухту. Комп'ютерна техніка використовується на Товаристві постійно.

Суд відзначає та погоджується з доводами позивача, що в акті перевірки відсутнє обґрунтування даного порушення, і перебуваючи на території ТОВ "Укреколайн", перевіряючими не зазначено конкретних обставин та фактів, які стали підставою для висновку про невикористання основних засобів позивачем у перевіряємому періоді.

Досліджуючи відомості про нарахування амортизації за 2012 рік, суд дійшов висновку про правомірність віднесення Товариством до складу витрат амортизаційних відрахувань на основні засоби за 2012 рік на підставі пп. 138.1 ст. 138, пп. 138.8 ст. 138, п. 145.1.5 ст. 145, п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України.

Підставою для донарахування податку на додану вартість став висновок контролюючого органу про включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по придбаним товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Інфостіл 2008", не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського та податкового обліку. За наведених обставин, відповідач дійшов висновку про завищення ТОВ "Укреколайн" сум податкового кредиту за травень 2012 року на загальну суму 128654,00 грн. Крім того, в акті перевірки контролюючий орган посилається на акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 721/2240/35678045, яким встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ "Інфостіл 2008" господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; порушення статей 203, 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Інфостіл 2008" з постачальниками та покупцями, що у свою чергу свідчить те, що усі операції купівлі-продажу ТОВ "Інфостіл 2008" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу постачання до "вигодонабувача".

Однак, такі висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи і спростовані наступним.

Встановлено, що 31 січня 2012 р. між ТОВ "Інфостіл 2008" (Постачальник) то ТОВ "Укреколайн" (Покупець) укладено договір поставки № 31/01-КП (том 1 а.с. 65-66), відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати на умовах даного Договору у власність Покупця товарно-матеріальні цінності (далі - Товар) в кількості, зазначеній у видатковій накладній, а Покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити його повну вартість на умовах та в строки, передбачені цим Договором.

Пунктами 5.3 та 5.4 даного Договору встановлено, що передача (приймання-здача) товару здійснюється за місцезнаходженням складу Постачальника. Доставка товару зі складу Постачальника здійснюється транспортом Покупця.

На підтвердження виконання умов даного Договору, позивачем надані наступні документи: видаткова накладна № РН-300501 від 30 травня 2012 р. (том 1 а.с. 67), товарно-транспортна накладна від 30 травня 2012 р. (том 1 а.с. 68), податкова накладна № 680 від 30 травня 2012 р. (том 1 а.с. 69), видаткова накладна № РН-280501 від 28 травня 2012 р. (том 1 а.с. 70), товарно-транспортна накладна від 28 травня 2012 р. (том 1 а.с. 71), податкова накладна № 600 від 28 травня 2012 р. (том 1 а.с. 72), видаткова накладна № РН-280502 від 28 травня 2012 р. (том 1 а.с. 73), товарно-транспортна накладна від 28 травня 2012 р. (том 1 а.с. 74), податкова накладна № 601 від 28 травня 2012 р. (том 1 а.с. 75), видаткова накладна № РН-240501 від 24 травня 2012 р. (том 1 а.с. 77), товарно-транспортна накладна від 24 травня 2012 р. (том 1 а.с. 78), податкова накладна № 540 від 24 травня 2012 р. (том 1 а.с. 79), видаткова накладна № РН-220502 від 22 травня 2012 р. (том 1 а.с. 80), товарно-транспортна накладна від 22 травня 2012 р. (том 1 а.с. 81), податкова накладна № 501 від 22 травня 2012 р. (том 1 а.с. 82), видаткова накладна № РН-20501 від 22 травня 2012 р. (том 1 а.с. 83), товарно-транспортна накладна від 22 травня 2012 р. (том 1 а.с. 84), податкова накладна № 500 від 22 травня 2012 р. (том 1 а.с. 85), видаткова накладна № РН-180502 від 18 травня 2012 р. (том 1 а.с. 86), товарно-транспортна накладна від 18 травня 2012 р. (том 1 а.с. 87), податкова накладна № 451 від 18 травня 2012 р. (том 1 а.с. 88), видаткова накладна № РН-180501 від 18 травня 2012 р. (том 1 а.с. 89), товарно-транспортна накладна від 18 травня 2012 р. (том 1 а.с. 90), податкова накладна № 450 від 18 травня 2012 р. (том 1 а.с. 91), видаткова накладна № РН-170501 від 17 травня 2012 р. (том 1 а.с. 92), товарно-транспортна накладна від 17 травня 2012 р. (том 1 а.с. 93), податкова накладна № 410 від 17 травня 2012 р. (том 1 а.с. 94), видаткова накладна № РН-160501 від 16 травня 2012 р. (том 1 а.с. 95), товарно-транспортна накладна від 16 травня 2012 р. (том 1 а.с. 96), податкова накладна № 380 від 16 травня 2012 р. (том 1 а.с. 97), видаткова накладна № РН-060502 від 16 травня 2012 р. (том 1 а.с. 98), товарно-транспортна накладна від 16 травня 2012 р. (том 1 а.с. 99), податкова накладна № 381 від 16 травня 2012 р. (том 1 а.с. 100), видаткова накладна № РН-040504 від 4 травня 2012 р. (том 1 а.с. 101), товарно-транспортна накладна від 4 травня 2012 р. (том 1 а.с. 102), податкова накладна № 122 від 4 травня 2012 р. (том 1 а.с. 103), видаткова накладна № РН-030504 від 3 травня 2012 р. (том 1 а.с. 104), товарно-транспортна накладна від 3 травня 2012 р. (том 1 а.с. 105), податкова накладна № 90 від 3 травня 2012 р. (том 1 а.с. 106).

Суд не приймає до уваги доводи, наведені у акті перевірки про те, що операції ТОВ "Укреколайн" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, які необхідні для виконання такого постачання, оскільки умовами Договору передбачено, що передача (приймання-здача) товару здійснюється за місцезнаходженням складу Постачальника, а доставка товару зі складу Постачальника здійснюється транспортом Покупця.

Факт доставки товару власним транспортом із м. Києва (адреса ТОВ "Інфостіл 2008") до м. Новоград-Волинський (адреса ТОВ "Уреколайн") підтверджуються товарно-транспортними накладними, а факт отримання товару - належним чином оформленими видатковими накладними, тому висновки акту перевірки сформовані на припущеннях перевіряючих.

Так, підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно із пунтом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Згідно із пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як свідчать матеріали справи, всі перелічені суми податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними. У свою чергу, ці податкові накладні складені на підставі договору та відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам. Матеріалами справи підтверджено, факт здійснення господарських операцій у перевіряємому періоді.

Суд вважає за необхідне зазначити, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів або зобов'язували платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Тому можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у т. ч. недекларування своїх зобов'язань або несплата податку до бюджету, не є підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит з ПДВ за операціями з такими контрагентами. Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Також у вищевказаному листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінуватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В контексті даного роз`яснення суд відзначає, що придбані у ТОВ "Інфостіл 2008" товари були реалізовані позивачем з націнкою іншим суб`єктам підприємницької діяльності, зокрема ТОВ "Паритет Н", ТОВ "Будівельна компанія "Техбудпромсервіс", ТОВ "Труд", що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними, які містяться в матеріалах справи, і свідчать про реальний рух активів у процесі здійснення позивачем господарських операцій (том 1 а.с. 161-166). Також, позивачем надані беззаперечні докази використання у своїй господарській діяльності придбаних товарів у ТОВ "Інфостіл 2008", зокрема: акти списання ТМЦ, які були використані під час підготовчих робіт та закріплення палетів з плиткою у вагонах (том 1 а.с. 167-170), акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (ремонт екскаватора) (том 1 а.с. 171)

Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, - не виявлено.

При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за спірними угодами, за правилами частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач до суду не подав.

Так, висновки відповідача в акті перевірки ґрунтуються виключно на акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 721/2240/35678045, без урахування первинної документації платника податків, яка у своїй сукупності свідчить про обґрунтованість формування податкового кредиту і податкових зобов`язань.

Разом з тим, чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Отже, такі покликання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки вищевказані обставини не можуть спростовувати факт реального виконання господарських операцій за договором, укладеним між позивачем та ТОВ "Інфостіл 2008", позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину, а надання контролюючому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд відзначає, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження правомірності прийнятих рішень.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 13 листопада 2013 р. № 0007882200, № 0007892200 та № 007902200 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а також суперечать встановленим у справі обставинам, а тому підлягають визнанню протиправними, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 86, 94, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 13 листопада 2013 р. № 0007882200, № 0007892200 та № 007902200.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укреколайн" 487,20 грн. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Р.М.Шимонович

Повний текст постанови виготовлено: 12 серпня 2014 р.