Ухвала суду № 40747364, 15.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2014 року м. Київ К/9991/59785/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 р.

у справі №2а-3550/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП «Мафесан Спецмонтаж»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВМП «Мафесан Спецмонтаж» (далі -позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.03.2012 р. №000822301.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкової інспекції проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства про здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Будівельне управління 26» за період з 01.08.2011 р. по 30.09.2011 р., за результатами якої складено акт від 21.02.2012 р. за №72/23-6/37144176.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язань з податку на додану вартість у перевіряємий період на загальну суму 193 594,00 грн., у тому числі за серпень 2011 р. на суму 135 135,00 грн. та за вересень 2011 р. на суму 58 459,00 грн.

У зв'язку із встановленням позивачем порушень, відповідачем 05.03.2012 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000822301, яким збільшено суду зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 241 992,50 грн., у тому числі 193 594,00 грн. за основним платежем та 48 398,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2011 р. позивачем та ТОВ «Будівельне управління 26» укладено договір субпідряду №8/м, предметом якого було виконання монтажу санітарно-технічних систем на об'єктах.

За вказаним договором ТОВ «Будівельне управління 26» виписано податкові накладні, саме: від 30.08.2011 №489 на суму 15000 грн., у т.ч. ПДВ на суму 2500 грн; від 31.08.2011 №490 на суму 500 554,85 грн., у т.ч. ПДВ на суму 83 425,81 грн; від 31.08.2011 №491 на суму 295 254,87 грн., у т.ч ПДВ на суму 49 209,11 грн; від 23.09.2011 №644 на суму 102 190,48 грн., у т.ч. ПДВ на суму 17031,75 грн; від 26.09.2011р № 645 на суму 80000 грн., у т.ч. ПДВ на суму 13 333,33 грн; від 28.09.2011 № 656 на суму 168 562 грн., у т.ч. ПДВ на суму 28 093,67 грн.

Крім того, сторони договору склали акти приймання виконаних будівельних робіт від 31.08.11 №1 на суму 15000 грн; від 31.08.11 №3 на суму 295 254,67 грн; від 31.08.2011 № 2 на суму 500 554,85 грн; від 28.09.2011 на суму 350 752,48 грн.

У той же час, відповідач у ході проведеної перевірки дійшов висновку, що заниження позивачем у перевіряємий період зобов'язань з податку на додану вартість ґрунтуються на встановленні перевіркою нікчемності правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Будівельне управління 26».

При цьому, відповідач посилається на результати перевірки названого контрагента позивача, за результатами якої встановлено відсутність останнього за місцем знаходження, відсутність основних фондів, низку чисельність працюючих на підприємстві, а також необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Суди попередніх інстанцій надаючи оцінку обставинам справи, вказали на безпідставність наведених висновків податкового органу зважаючи на таке.

Так, відповідно до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Будівельне управління 26».

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 05.03.2012 р. №000822301 та наявність підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 р. у справі №2а-3550/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.