Ухвала суду № 40744763, 23.09.2014, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа №22-9760 Головуючий у 1-й інстанції Вовк Є.І.

Доповідач Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Круглик В.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна, виселення та вселення.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и л а :

Позивач 26.07.2013 року звернувся з позовом до суду, в якому просив: витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, та передати нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 фактично за актом приймання-передання; виселити відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з займаного житлового приміщення - квартири за адресою: АДРЕСА_1; вселити позивача ОСОБА_2 в житлове приміщення - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, на підставі ст.ст.109, 116 ЖК України, ст.ст.319, 321, 391 ЦК України.

Свої позовні вимоги обгрунтовував тим, що він є власником спірної квартири, але користуватися нею не може з вини відповідачів.

Заочним рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

Суд вирішив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та передати нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 фактично за актом приймання-передання; виселити відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з займаного житлового приміщення - квартири за адресою: АДРЕСА_1; вселити позивача ОСОБА_2 в житлове приміщення квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 344 грн. 10 коп. стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках, а саме - по 114 грн. 70 коп. з кожного.

Суму 114 грн. 70 коп., як зайве сплачену у виді судового збору повернути ОСОБА_2 з р/р 31218206700003 ГУ ДКУ у м. Києві МФО 8200 1 9 (УДК у Дарницькому районі м. Києва код за ЄДРПОУ 38021179).

Не погодившись із рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необгрутованість, порушення норм матеріального та процесуального права. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема зазначала, що справа була розглянута судом за відсутності відповідачів, чим були порушені норми ст.ст.74-76 ЦПК України та позбавило її можливості надати суду відповідні докази на заперечення позовних вимог. У зв'язку з чим вона зверталася до різних правоохоронних органів за захистом свого порушеного права та неправомірних дій суддів, державної виконавчої служби, оскільки є інвалідом і іншого житла не має. Окрім того вказувала, що в Дарницькому районному суді м. Києва з 2010 р. розглядаються її позови про визнання торгів недійсними та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, про що надійшли від них письмові розписки, причину неявки суду не повідомили, тому колегія суддів у відповідності до вимог ст. 305 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст.213 ЦПК України).

Згідно правил ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та відповідності вимогам чинного законодавства.

З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном і він реалізує їх на власний розсуд. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб -ч. 1 ст. 316 ЦК України.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як зазначено у статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у відповідності до результатів прилюдних торгів, позивачем ОСОБА_2 12 квітня 2010 року з прилюдних торгів було придбано квартиру АДРЕСА_2. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було видано Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів № 3564 від 06 жовтня 2010 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №767541 від 26.02.2013 року, наданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві, квартира за адресою: АДРЕСА_3, на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_2.

Відповідно до довідки форми № 3 від 26 квітня 2010 року за № 455 в спірній квартирі (зареєстровані) проживають ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Позивач, як власник житла, на адресу вказаної державної реєстрації всіх відповідачів по справі, 23.07.2013 року надіслав вимогу про звільнення вказаного житлового приміщення. На підтвердження надіслання даної вимоги на адресу реєстрації відповідачів позивач надав суду опис поштового відправлення та фіскального чеку. Вимоги виконані не були та відсутні дані про добровільне виконання відповідачами вказаної вимоги позивача.

В судовому засіданні встановлено, що позивач з моменту набуття права власності на вказану квартиру не має можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки відповідачі чинять йому в цьому перешкоди, не надають доступу до квартири та продовжують там проживати.

Відповідно до ч.З ст.109 Житлового кодексу України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

Згідно з ч.З ст.116 Житлового кодексу України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

За правилами ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України власник квартири має право користуватися помешканням для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Так, відповідно до положень ст. 391 ЦК України, - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 379 ЦК). Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 389 ЦК та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Спосіб захисту обраний позивачем виселення відповідачів не суперечить чинному законодавству України, оскільки ст. 391 ЦК України передбачає право власника вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном. Так як проживання відповідачів в квартирі створює перешкоди у здійсненні позивачем права користування власністю, виселення відповідачів відновить права власника.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що і ухвалив відповідне рішення.

Положенням п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

При цьому слід зазначити, що посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що існує рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2012 р., яке набрало чинності, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а відтак рішення суду підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такі вимоги не грунтуються на вимогах закону та суперечать матеріалам справи та відповідним доказам. Так, пред'являючи позов до суду по іншій справі судом було встановлено , що за ОСОБА_2 не було зареєстровано права власності у відповідній реєстраційній службі, а тому він і не мав права вимоги, тоді як уже по даній справі він є власником спірної квартири і позбавлений можливості розпоряджатися своєю власністю.

Твердження відповідача ОСОБА_1, викладені в апеляційній скарзі про те, що суд не мав правових підстав для виселення відповідачів, як інвалідів, без надання іншого жилого приміщення не грунтуються на вимогах закону.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.

Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: