Постанова № 40739865, 24.09.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 вересня 2014 р. № 820/11483/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бадюков Ю.В.,

при секретарі судового засідання - Мартинчук С.М.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - Калініної О.О., Мірушкіної С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про стягнення суми індексації, суми відпускних та допомоги з тимчасової непрацездатності,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої державної податкової інспекції

з обслуговування великих платників в м. Харкові МГУ Міндоходів щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації заробітної плати за період з березня 2012 р. по травень 2014 р. 10237,46 грн., суми відпускних 1582, 36 грн., суми допомоги по тимчасовій непрацездатності складає 1264,34 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 суми індексації її заробітної плати за період з березня 2012 р. по травень 2014 р. 10237, 46 грн., відпускних -1582, 36 грн., суми допомоги по тимчасовій непрацездатності - 1264,34 грн. та 2500 грн. судових витрат - вартість послуг адвоката.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що в період з 12 січня 2001 р. по 20 березня 2012 р. вона працювала державним податковим ревізором-інспектором СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові. За цей період їй нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, яка складалася з окладу 1438 грн., доплати за ранг 100 грн., надбавки за вислугу років 30% - 461,4 грн. та 50% надбавки -999,7 грн., та яка індексувалася відповідно до ст. 33 Закону України „Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, оскільки останнє підвищення заробітної плати було в лютому 2008 року (базовий місяць).

В зв'язку із реорганізацією (перетворенням) СПІ по роботі з ВПП м. Харкові та утворенням на її базі СДШ по роботі з великими платниками податків (ВПП) у м. Харкові Державної податкової служби 20 березня 2012 р. її було звільнено з займаної посади в порядку переводу наказом №18-О від 20.03.2012 р. та 21.03.2012 р. призначено на таку ж посаду в новоутворену юридичну особу відповідно до наказу №1-0 від 21.03.2012 р. Після переводу розмір моєї заробітної плати залишився на тому ж рівні, але нарахування та виплата індексації заробітної плати припинилися.

Як зазначила позивач, починаючи з 21 березня 2012 р. по теперішній час, грубо порушуючи законодавство про працю, а саме: вимоги ст. 94 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», статтю 1, ч. 1 статті 5 Закону України „Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-ХП -, та її права, гарантовані Конституцією України, відповідач в особі керівника Феденко Г.М., не нараховував та не виплатив їй суми індексації грошових доходів.

На її письмове звернення від 24.03.2014 р. до начальника СДПІ виплатити суми індексації за період з березня 2012 р. по теперішній час, вона отримала письмову відмову за №11/Гр/28-09-05-61 від 07.04.2014 р. начальника СДПІ Феденко Г.М. з посиланням на те, що в березні 2012 р. її було звільнено згідно заяви та призначено до нової державної установи, а тому саме цей місяць є базовим для розрахунку суми індексації.

Вважає, що відмова керівника відповідача в її законних вимогах є такою, що суперечить закону, оскільки всі новоутворені установи є правонаступниками попередньої, а її звільнення з переведенням на інше підприємство відбувалося в зв'язку із реорганізацією (шляхом перетворення та злиття) попередньої юридичної особи, де вона працювала. Під час звільнення, з нею не проводився розрахунок та не видавалася трудова книжка відповідно до ст. 47 КЗпП України.

Крім того, як вказує позивач, ненарахування відповідачем належних сум індексації заробітної плати призвело до неправильного обчислення середньої заробітної плати для розрахунку сум відпускних та розрахунку сум допомоги по тимчасовій непрацезатності за період з березня 2012 р. по цей час.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Відповідач надав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282 - XII, керуючись Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, враховуючи рекомендації Міністерства праці та соціальної політики України від 20.09.07р. №59/10/136-07, та на виконання вимог листа ДПС у Харківській області від 03.03.2012р. №1450/7/05-064 «Про індексацію доходів», начальником СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС був прийнятий наказ від 12.03.2012 року № 14, згідно якого для обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів працівників Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби визначено базовий місяць прийняття працівників на роботу (призначення на посаду) у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що в період з 12 січня 2001 р. по 20 березня 2012 р. ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові.

У зв'язку із реорганізацією шляхом перетворення СДПІ по роботі з ВПП м. Харкові та створенням СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на виконання постанови КМУ від 21.09.2011 р. № 981, 20 березня 2012 р. за письмовою заявою ОСОБА_1 від 20.03.2012 року її було звільнено з посади головного державного податкового ревізора - інспектора відділу супроводження підприємств торгівлі в порядку переведення згідно наказу №18-О від 20.03.2012 р.

Наказом СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби № 1-0 від 21.03.2012 р. ОСОБА_1, за її заявою від 20.03.2012 року, з 21.03.2012 року було призначено на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу супроводження підприємств торгівлі в СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби.

1 липня 2013 року, за заявами позивача, її було переведено, згідно наказу № 6-О від 01.07.2013 року, в порядку ч. 4 ст. 36 КЗпП України з СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові Державної податкової служби, яку було реорганізовано, до СДПІ з обслуговування великих платників в м. Харкові МГУ Міндоходів на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств торгівлі.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до спільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовій договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до преамбули Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Статтею 10 Закону України "Про державну службу" передбачені основні обов'язки державних службовців: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про державну службу", який є спеціальним Законом по відношенню до Кодексу законів про працю України, оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, Законом України "Про державну службу" не передбачено індексації заробітної плати державного службовця.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття "заробітна плата".

У преамбулі Закону України "Про оплату праці" наголошено, що він визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Крім того, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу, статей 33, 34 Закону такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до статті 33 Закону "Про оплату праці" в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року N 1282-XII зі змінами).

Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України "Про оплату праці", якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 р. № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за № 114/8713.

Так, при розрахунку індексації заробітної плати для кожного працівника, застосовується поняття «базовий місяць». Для кожного співробітника підприємства (організації) «базовий місяць» визначається індивідуально.

На час виникнення спірних обставин, Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, не було врегульовано питання, щодо порядку визначення «базового місяця» працівникам, яких переведено на до іншої організації у зв'язку з проведенням реорганізації.

Водночас п. 14 Порядку № 1078, визначено, що роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики, тому Міністерство праці та соціальної політики України у своєму листі від 20.09.07р. № 59/10/136-07 надало роз'яснення щодо порядку визначення базового місяця для працівників, які були прийняті на роботу в нову організацію (після проведення реорганізації).

Так, Мінсоцполітики зазначило, враховуючи, що індексація заробітної плати виплачується підприємством з власного фонду заробітної плати, то рішення про визначення «базового місяця» для працівників, яких було переведено у зв'язку з реорганізацією до нового підприємства чи іншу посаду, може прийматися таким підприємством самостійно.

Згідно підпункту "е" пункту 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою КМ України від 28.12.1992 р. № 731 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 р. N 248, на державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

За таких обставин, суд не приймає до уваги посилання позивача на неможливість застосування відповідачем до спірних правовідносин листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20.09.07р. № 59/10/136-07 про надання роз'яснення щодо порядку визначення базового місяця для працівників, оскільки воно не зареєстровано у державному реєстрі нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, так як відсутність реєстрації не свідчить про його незаконність, а посилання на таке роз'яснення відповідним органом міститься в тексті постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

У зв'язку із вищенаведеним на виконання вимог листа ДПС у Харківській області від 03.03.2012 р. №1450/7/05-064 «Про індексацію доходів», в якому зазначено, що враховуючи рекомендації Міністерства праці та соціальної політики України від 20.09.2007 р. №59/10/136-07, з метою встановлення єдиного підходу у сфері оплати праці для працівників новоутвореної юридичної особи, вважаємо за доцільне, базовим місяцем визначити місяць прийняття працівника на роботу (призначення на посаду) у ДПІ.

Начальником СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС був прийнятий наказ від 12.03.2012 року № 14, згідно якого для обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів працівників Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби визначено базовий місяць прийняття працівників на роботу (призначення на посаду).

Доказів протиправності прийнятих рішення ДПС у Харківській області від 03.03.2012 р. №1450/7/05-064 «Про індексацію доходів» та начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС від 12.03.2012 року № 14 позивачем не до суду не надано.

Частиною 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогами заявленого позову є стягнення суми індексації суми відпускних та допомоги з тимчасової непрацездатності, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення суми індексації суми відпускних та допомоги з тимчасової непрацездатності у судовому порядку, встановлення факту їх сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо. При цьому, питання правомірності рішень, якими встановлено підстави та порядок їх нарахування (не нарахування) не може бути предметом доказування у даній справі, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень, якими це визначено не є предметом вказаного позову, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Таким чином, враховуючи, що станом на час розгляду справи рішення ДПС у Харківській області від 03.03.2012 р. №1450/7/05-064 «Про індексацію доходів» та начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС від 12.03.2012 року № 14 не оскаржені, не скасовані, доказів незаконності цих рішень позивачем суду не надано, вони є чинними, а отже відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 86 КАС України).

Таким чином, оскільки суд дійшов до висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому у суду відсутні підстави для стягнення суми індексації, суми відпускних та допомоги з тимчасової непрацездатності, а позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про стягнення суми індексації, суми відпускних та допомоги з тимчасової непрацездатності - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бадюков Ю.В.