Постанова № 40736688, 25.09.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2014 р. Справа № 914/1582/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л.

Зварич О.В.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

за участю представників:

позивача: Тищенко К.М.

відповідача: Мачита Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури"

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2014р.

у справі № 914/1582/14

за позовом: Державного підприємства "Чернігівський військовий лісгосп", смт. Гончарівське, Чернігівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури", м. Львів

про стягнення коштів у сумі 65 601, 64 грн.

Державне підприємство "Чернігівський військовий лісгосп" звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" про стягнення коштів у сумі 65 601, 64 грн. Позов заявлено на підставі договору поставки № 201а від 16.12.2011р., укладеного позивачем з відповідачем.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2014р. у справі № 914/1582/14 (суддя Шпакович О.Ф.) позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу 61 922, 68грн., 3% річних від прострочених платежів у сумі 2 751,81грн. та інфляційні втрати у сумі 927, 15 грн. та 1 827,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2014р., мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, покликається на те, що є очевидним відсутність факту поставки товару, оскільки позивач не посилається на жодні первинні документи. Зазначає, що товарно-транспортні накладні не містять інформації про отримання товару відповідачем. Відтак, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними.

Крім того, в п. 2 прохальної частини апеляційної скарги, скаржник просив у випадку прийняття рішення про повне чи часткове задоволення вимог позивача - відстрочити виконання судового рішення на 1 рік.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.14р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12.08.14р.

8 серпня 2014 року позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 24.06.14р. у справі № 914/1582/14 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою суду від 12.08.2014р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.

В дане судове засідання з'явились представники сторін та підтримали власні доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2014р. у справі № 914/1582/14 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 16.12.2011р. ДП "Чернігівський військовий лісгосп" (надалі - постачальник) та ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" (надалі - замовник) було укладено договір поставки № 201а, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами відповідно до Специфікації до цього договору, що є невід'ємною його частиною.

Найменування продукції: бруси дерев'яні під стрілочні переводи. Загальна кількість продукції, що має бути поставлена протягом дії договору становить 328, 24 куб.м. (п. 1.2. договору).

Відповідно до специфікації № 1, вартість продукції складає 351 218, 12 грн.

На підтвердження факту поставки зазначеної продукції позивачем надано:

- товарно-транспортні накладні (№ ЧВЛГ-05106 від 30.12.11р., № ЧВЛГ-00015 від 05.01.12р., № ЧВЛГ-00032 від 10.01.12р., № ЧВЛГ-00033 від 10.01.12р, № ЧВЛГ-00042 від 11.01.12р, № ЧВЛГ-00054 від 12.01.12р, № ЧВЛГ-00068 від 16.01.12р, № ЧВЛГ-00083 від 17.01.12р, № ЧВЛГ-00125 від 26.01.12р, № ЧВЛГ-00161 від 01.02.12р, № ЧВЛГ-00226 від 09.02.12р);

- податкові накладні на кожну поставку;

- довідку Чернігівської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Чернігівській області (№2382/10/25-22-15-012 від 22.05.14) щодо даних Автоматизованої системи "Співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів", якою підтверджено факт відповідності сум податкового кредиту товариства "Технології ремонту транспортної інфраструктури" (які відображені ним у податковій звітності з ПДВ за грудень місяць 2011 року - лютий місяць 2012 року) сумам податкового зобов'язання підприємства "Чернігівський військовий лісгосп" за поставками продукції у відповідні періоди;

- односторонні Акти приймання-передавання продукції, складені підприємством "Чернігівський військовий лісгосп" (які передбачені умовами договору), із поясненнями (викладеними у письмовій формі) стосовно надіслання цих актів відповідачу (простою поштовою кореспонденцією) із податковими та ТТ накладними, - після кожної поставки товару, - згідно з умовами п.7.1. договору.

Термін дії договору визначено п. 11.5, а саме з моменту його підписання до 31.12.2012р. в частині поставок продукції, а в частині розрахунків до повного їх виконання.

У податковій звітності відповідачем відображено усі суми (з ПДВ) податкового кредиту за вказаними поставками, що підтверджує факт здійснення позивачем усіх поставок продукції, стосовно яких складено товарно-транспортні та податкові накладні.

Відповідно до п.6.1. договору, відповідач зобов'язався здійснювати оплату вартості кожної партії продукції у наступному порядку:

-50% вартості - перед поставкою замовленої партії продукції (згідно із заявкою);

-50% вартості - упродовж двох операційних днів з моменту надходження продукції.

В порушення взятих на себе зобов'язань по договору, відповідач за отриману від позивача продукцію розрахувався частково: сплачено кошти у загальній сумі 289 295,44грн. (з яких 54 295,44грн. - це кошти, зайво сплачені Відповідачем за іншим Договором і зараховані Позивачем як оплату за бруси дерев'яні).

Отже, сума боргу відповідача складає 61 922, 68грн.

Тобто, відповідачем не здійснено (у повному обсязі) оплати вартості двох партій продукції, поставлених позивачем 01.02.2012р. та 09.02.2012р. (згідно з товарно-транспортними накладними № ЧВЛГ-00161 та № ЧВЛГ-00226) на загальну суму 63 857, 84грн. (оскільки борг складає 61 922,68грн.).

У товарно-транспортних накладних від 01.02.12р. та 09.02.12р. наявний запис про прийняття продукції у підприємства "Чернігівський військовий лісгосп" водіями-експедиторами, які керували транспортними засобами (ДАФ ВО 2717 АР, Фредлайнер АЕ 3159 ЕН), скерованими відповідачем для отримання продукції у позивача.

Крім того, факт отримання відповідачем зазначеної продукції також підтверджується відображенням товариством "ТРТІ" відповідних господарських операцій у податковій звітності, - згідно з податковими накладними позивача, у яких зазначено обсяги постачання, вартість продукції на суму ПДВ.

Зважаючи на підставність стягнення з відповідача основного боргу, з урахуванням ст. 625 ЦК України судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо стягнення за період прострочення 3 % річних від прострочених платежів у сумі 2 751, 81 грн. та інфляційних втрат у розмірі 927, 15 грн.

У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до вимог ст. ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього заборгованості перед позивачем за договором №201а від 16.12.2011р., не долучив платіжних доручень про її погашення ні під час розгляду спору місцевим господарським судом, ні під час перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по договору №201а від 16.12.2011р., підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відповідачем не спростована, є обґрунтована та підставно задоволена місцевим господарським судом.

За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Щодо заявленого клопотання відповідача, викладеного п. 2 прохальної частини апеляційної скарги, судова колегія зазначає, що зазначене клопотання колегією суддів не розглядалось, оскільки не було предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом з тим зазначає, що дана обставина не обмежує право відповідача на звернення до Господарського суду Львівської області з заявою в порядку статті 121 ГПК України.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2014р. у справі № 914/1582/14 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 30.09.2014

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Зварич О.В.