Постанова № 40735368, 01.10.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"01" жовтня 2014 р. № 820/15861/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонова М.О.

за участю секретаря судового засідання Шевченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 31.03.2014 року № 170-0 "Про звільнення ОСОБА_1." Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління Міндоходів у Харківській області.

В обґрунтування позову вказано, що оскаржуваний наказ від 31.03.2014 року № 170-О "Про звільнення ОСОБА_1." прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, щодо задоволення позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки наказ Головного управління Міндоходів у Харківській області від 31.03.2014 року № 170-О "Про звільнення ОСОБА_1." прийнятий відповідно до норм чинного законодавства

Судом встановлено, що 18 грудня 2012 року ОСОБА_1 (надалі - Позивач) був призначений в порядку переведення з кадрового резерву на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора контрольно-аналітичного відділу організаційно-розпорядчого управління Державної податкової служби у Харківській області. Протягом 2012 - 2013 років тричі переводився на інші посади в межах зазначеного управління. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 229 Державна податкова служба у Харківській області реорганізована у Головне управління Міндоходів у Харківській області (надалі - Відповідач). З 30 вересня 2013 року працював на посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів. На посаду призначений згідно із наказом від 30.09.13 № 3360.

26 березня 2014 року позивачем була подана заява про звільняється з посади за власним бажанням з 31.03.14.

31.03.14 керівником ГУ Міндоходів у Харківській області видано наказ № 170-О про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ Міндоходів у Харківській області за ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вислухавши пояснення сторін дослідивши матеріали спрви, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Суд аналізуючи вище зазначені положення статті КЗпП України зазначає, що законодавець чітко визначив підстави розірвання трудового договору за ініціативою робітника , а саме:

1) працівник має право вимагати від роботодавця розірвання трудового договору до спливу двотижневого строку з дня подання відповідної заяви, тобто - з певної дати, у разі, якщо на це існують певні поважні причини, що зумовлюють неможливість продовжувати роботу;

2) працівник в межах двотижневого строку з дня подання заяви про звільнення може відкликати раніш подану заяву та після закінчення даного строку продовжити роботу, а роботодавець, в свою чергу, не вправі звільнити працівника за поданою раніше заявою.

Судом встановлено та зазначений факт не заперечував представник позивача, що у період з 26.03.14 по 09.04.14 (в межах двотижневого строку) позивач не звертався до ГУ Міндоходів у Харківській області з проханням не задовольняти раніш подану заяву про звільнення та не повідомляв про її відкликання.

Після закінчення строку попередження про звільнення позивач на роботу не з'являвся, до виконання службових повноважень не приступав.

Щодо твердження позивача, що заяву про звільнення він підписав під тиском та з 27.03.2014 року знаходився на лікарняному, то зазначені твердження суд вважає такими не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки згідно положень. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виник спір, а отже довід позивача щодо протиправності дій керівника ГУ Міндоходів у Харківській області стосовно наявності психологічного тиску на нього з метою примусити подати заяву про звільнення за власним бажанням не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (звернення до прокуратури тощо).

Крім цього викликаний до суду за клопотання позивача свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні не підтвердив факту психологічного тиску на позивача.

Щодо твердження позивача, що з 27.03.2014 року після написання заяви він знаходився на лікарняному, то зазначене твердження також не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки відповідно до табелю обліку часу працівників управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів за березень 2014 року (позивач обіймав посаду начальника даного структурного підрозділу ГУ Міндоходів у Харківській області), ОСОБА_1 27.03.14 протягом усього дня перебував на робочому місці, що, беззаперечно, унеможливлює його звернення у цей день до медичного закладу, розташованого у м. Дніпропетровську. Крім того, позивач перебував на роботі та виконував посадові обов'язки у всі робочі дні до кінця березня місяця 2014 року (27.03.14, 28.03.14 та 31.03.14, 29 та 30 березня 2014 року - вихідні дні).

У день звільнення - 31.03.14, як того вимагають положення ст. 47 КЗпП України, позивачу було видано належно оформлену трудову книжку, що підтверджують записи в книзі обліку руху трудових книжок та вкладишів до них та у витязі з особової картки позивача, та проведено з ним остаточний розрахунок, що засвідчує розрахунковий лист ОСОБА_1 за березень 2014 року.

Щодо виписки із медичної картки амбулаторного хворого від 05.09.14, виданої комунальним закладом "Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 11", то до неї суд відноситься критично оскільки як вже було встановлено судом позивач в спірні дні знаходився на робочому місці та виконував службові обов'язки.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Статтею 244 КАС України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд зазначає, що наведена вище позиція підтверджується постановою Верховного Суду України, що зокрема, відображена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2013 р. у справі К/9991/63539/12 (№ 2а-15708/11/0170/13) за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової служби України, третя особа - Державна податкова інспекція в місті Керчі Автономної Республіки Крим, про поновлення на роботі. Зазначене рішення суду касаційної інстанції залишено без змін постановою Верховного Суду України від 1 жовтня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03 жовтня 2014 року

Суддя Спірідонов М.О.