Постанова № 40730776, 29.09.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р. Справа № 924/481/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М.

суддів Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Сливінському О.А.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" на рішення господарського суду області від 19.05.14 р.

у справі № 924/481/14 (суддя Магера В.В. )

позивач Приватне підприємство "Адлєр" (м.Київ)

відповідач Публічне акціонерне товариство "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" м. Шепетівка

про стягнення 196 293,82 грн., з яких 128 241,63 грн. курсової різниці, 10 747,14 грн. 3% річних, 48 365,49 грн. пені, 8 939,56 грн. індексу інфляції.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.05.14р. у справі №924/481/14 ( суддя Магера В.В.) позов приватного підприємства "Адлєр" до публічного акціонерного товариства "Шепетівська реал база хлібопродуктів" про стягнення 196293,82 грн., з яких 128241,63 грн. курсової різниці, 10747,14 грн. 3% річних, 48365,49 грн. пені, 8939,56 грн. індексу інфляції - задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" на користь приватного підприємства "Адлєр" 128241,63 грн. курсової різниці, 10747,14 грн. 3% річних, 48365,49 грн. пені, 4008,68 грн. індексу інфляції, 3850,77 витрат по оплаті судового збору.

Частково задовольняючи позов, з огляду на положення ст.ст. 11, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 546, 547, 549, 610, 612, 625, 627, 655, 712 ЦК України, ст.ст. 174, 193, 198 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача курсової різниці, 3% річних та індексу інфляції, оскільки відповідач прострочив терміни оплати товару ,передбачені договором поставки № 79/Н від 28.03.2013 р.

Разом з тим, щодо нарахування інфляційних втрат місцевий господарський суд зазначив, що врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання та сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Здійснивши перерахунок інфляційних втрат суд вказав, що вони підлягають до стягнення в сумі 4 930,88 грн.

Не погодившись із винесеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" звернулось з апеляційною скаргою, вважає, що рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

З посиланням на положення ст.ст. 4-3, 22, ГПК України, ст. 213 ЦК України вказує, що місцевий господарський суд позбавив їх можливості скористатись своїми правами щодо подання доказів та заперечень проти позовних вимог позивача.

Крім того, зазначає, що судом при вирішені справи по суті не враховано ті обставини, що підприємство перебуває у край важкому фінансовому становищі, у зв'язку з чим, з метою запобігання збільшенню боргів, обов'язкових платежів змушене працювати посезонно на період лише збору урожаю.

На думку апелянта, судом не враховано, що підприємство умови договору виконало у повному обсязі, і їх діями не завдано будь - якої шкоди суб'єктам господарських відносин.

Вказує, що позивачем не вживались заходи для вирішення спору за межами суду, вважає,що позивач намагається збагатитись за рахунок відповідача.

Просить змінити рішення господарського суду Хмельницької області від 19.05.14р. у справі № 924/481/14, яким позов ПП "Адлєр" до ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" про стягнення курсової різниці, 3% річних, пені та індексу інфляції задовольнити частково, зменшивши вимоги позивача на 80%.

У відзиві на апеляційну скаргу Приватне підприємство "Адлєр" з посиланням на п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 ГПК України, ст.ст. 551, п. 3 ч. 1 ст. 611, ст.ст. 617, 629 ЦК України, п. 1.3. постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", зазначає, що чинним законодавством передбачено можливість зменшувати лише розмір неустойки, стосовно курсової різниці, % річних та інфляційних, такої можливості не передбачено, а отже вимоги відповідача у цій частині є неправомірними.

Просить апеляційну скаргу ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 19.05.14р. у справі № 924/481/14залишити без змін.

В судовому засіданні 18 вересня 2014 року представник позивача апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав викладених у відзиві. Просив апеляційну скаргу ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 19.05.14р. у справі №924/481/14 залишити без змін.

В подальшому сторони не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялись заздалегідь та належним чином, на що вказують зворотні повідомлення відділення поштового зв'язку та реєстр про відправку рекомендованої кореспонденції. (а.с.101-104).

Крім того,від приватного підприємства "Адлєр" надійшло клопотання в якому просить розглядати апеляційну скаргу без участі повноважного представника. Просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки сторони належним чином повідомлялись про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника позивача,дані ним в судовому засіданні 18 вересня 2014р. , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.03.2013р. між ПП "Алдєр" (продавець) та ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" (покупець) було укладено договір поставки №79/Н, предметом якого є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому. (п.п.1.2 договору).

Згідно п.п.3.1-3.4 договору передбачено, що товар може передаватись покупцю партіями. Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних. Прийом-передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної або та/або акту, де зазначається дата передачі товару покупцю. Разом із товаром постачальник передає покупцю оригінальні товарно-супровідні документи. Покупець зобов'язаний передати постачальнику оригінал довіреності або та/або оформити відповідні документи згідно генерального доручення. Поставка товару за цим договором здійснюється на умовах СРТ (поставка до місця вказаного покупцем) згідно Інкотермс-2010.

Згідно п.п.4.6 договору право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару.

Вказаним договором сторони передбачили, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони - дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентна курсу долар США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору. Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долар США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару. (п.п.5.1, 5.2 договору).

Пунктом 5.3 договору позивач та відповідач погодили порядок оплати товару та встановили наступним чином : 50% вартості товару оплачується покупцем в строк до 10 квітня 2013 року та 50% вартості товару оплачується покупцем в строк до 01 листопада 2013 року. Без виставлення рахунку-фактури.

Підпунктом 5.3.1. договору передбачено, що у випадку, якщо курс долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару є нижчим курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату відвантаження такого товару, покупець зобов'язується використовувати курс долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату відвантаження такого товару для цілей оплати такого товару.

Згідно п.п.8.1-8.5 вказаного договору вказується, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством. За прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Сторони при стягнені заборгованості, нарахуванні штрафних санкцій та пені керуються чинними нормами цивільного законодавства. Покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого та в строк поставленого товару. Покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю у повному обсязі всі збитки, що можуть бути понесені продавцем при невиконанні чи неналежному виконанні покупцем умов даного договору. Відповідно до п.2 ст.232 ГК України сторони дійшли згоди, що збитки стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.

Відповідно до п.п.8.6 - 8.8 договору передбачено, що у випадку порушення зобов'язання за цим договором винна сторона покупець або продавець зобов'язуються на вимогу іншої сторони сплатити неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення виконання зобов'язання. За грубе порушення умов договору однією із сторін, інша сторона може відмовитися від виконання умов договору та розірвати договір в односторонньому порядку із проведенням всіх розрахунків за фактично отриманий товар. У разі поставки неякісного товару продавець зобов'язується сплатити на користь покупця штраф у розмірі 5 (п'ять) відсотків від вартості поставленого неякісного товару та на вимогу покупця замінити неякісний товар на товар належної якості або повернути грошові кошти отримані в якості оплати за товар.

28.03.2013р. сторони підписали між собою додаток №1 до договору поставки №79/Н від 28.03.2013р., згідно якого узгодили вартість товару (насіння кукурудзи) на загальну суму 1 282 416,30 грн. та еквівалент в доларах США на суму 157 409,64. Також, сторони погодили, що у тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору, сторони для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(A1/A2)*B, де S - ціна товару на момент проплати; В - ціна товару на момент підписання; А2 - курс долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору; А1 - курс долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей.

Відповідно до умов договору № 79/Н від 28.03.2013р., додатку №1 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 282 416,30 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000262 від 24.04.2013р. на суму 1 282 416,30 грн., довіреністю №157 від 24.04.2013р., актом приймання-передачі продукції №РН-0000262 від 24.04.2013р.

Відповідач провів оплату вартості поставленого товару на суму 1 282 416,30 грн., що підтверджується банківськими виписками від 16.05.2013р. на суму 300 000,00 грн., від 29.05.2013р. на суму 200 000,00 грн., платіжними дорученнями №12453 від 09.10.2013р. на суму 41 208,15 грн., №12649 від 18.10.2013р. на суму 100 000,00 грн., №248 від 14.03.2014р. на суму 641 208,15 грн.

Оскільки відповідач сплатив заборгованість із порушенням строків, визначених п.5.3 договору №79/Н від 28.03.2013р., позивач звернувся із позовом, згідно якого просить стягнути із відповідача 196 293,82 грн., з яких 128 241,63 грн. курсової різниці, 10 747,14 грн. 3% річних, 48 365,49 грн. пені, 8 939,56 грн. індексу інфляції за неналежне виконання відповідачем зобов'язань по договору поставки від 28.03.2013р. № 79/Н.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне застосувати наступні положення чинного законодавства .

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач прострочив терміни оплати товару, позивач заявив до стягнення із відповідача 128 241,63 грн. курсової різниці, як передбачалось договором від 28.03.2013р. № 79/Н (п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.3.1 договору) та додатком №1 до договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підставності задоволення позовної вимоги про стягнення 128 241,63 грн. курсової різниці, враховуючи наступне.

Норми ст.189 ГК України передбачено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Нормами ст.627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується із нормами ч.2 ст.198 ГК України.

Отже, норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

За статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Так, сторонам надано право визначати зокрема, у договорі, грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму грошових зобов'язань.

Згідно з п.5.1. договору покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначається у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентна курсу долар США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання даного договору. Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованими пропорційно зміні долар США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару (п.5.2. договору).

Сторони уклали додаток №1 до договору, де визначили суму оплати за формулою в залежності від курсу долара США до гривні на міжбанківському валютному ринку України.

Згідно з п.4 наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 р. № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів" курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Оскільки сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни (п.5.2. договору № 79/Н від 28.03.2013 р. та додаток №1 до договору №79/Н від 28.03.2013 р.), і така домовленість відповідає вищенаведеним нормам чинного законодавства, з огляду на значне збільшення курсу продажу іноземних валют до гривні у період існування боргу, позовна вимога про відшкодування втрат, пов'язаних зі зміною курсу гривні до її грошового еквіваленту в іноземній валюті (дол. США ), - курсової різниці - є підставною.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок курсової різниці в сумі 128 241,63 грн., колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення курсової різниці в цій сумі правомірно задоволена судом першої інстанції з урахуванням умов додатку №1 до договору № 79/Н від 28.03.2013 р. та наведених вище норм законодавства.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, оплатив поставлений товар з порушенням строку оплати, позивач нарахував пеню у розмірі 48 365,49 відповідно до п.8.2. договору.

Згідно п.8.2. Договору, за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

При перерахунку заявленої до стягнення пені апеляційним судом встановлено, що за вказані позивачем періоди пеня становить:

- за період з 11.04.2013р. по 15.05.2013р. (35 днів) на суму боргу 641 208,15грн. - 9222,86 грн.;

- за період з 17.05.2013р. по 28.05.2013р. (12 днів) на суму боргу 341 208,15 грн. - 1682,67 грн.

- за період з 30.05.2013р. по 09.06.2013р. (11 днів) на суму боргу 141 208,15 грн. - 638,34грн..

- за період з 10.06.2013р. по 12.08.2013р. (64 дні) на суму боргу 141 208,15 грн. - 3466,37грн.;

- за період з 13.08.2013р. по 08.10.2013р. (57 дні) на суму боргу 141 208,15 грн. - 2866,72грн.;

- за період з 10.10.2013р. по 17.10.2013р. (8 днів) на суму боргу 100 000 грн. - 284,93 грн.

- за період з 02.11.2013р. по 13.03.2014р. (132 дні) на суму боргу 641208,15грн. - 30145,57 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, при здійснені розрахунку день фактичної сплати відповідачем частини боргу позивачем враховано у період, за який стягуються пеня, яка нараховується за цей день на суму заборгованості без урахування такого погашення. Натомість, апеляційним судом враховується, що день фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені. Аналогічна позиція викладена у п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Отже, здійснивши перерахунок пені, з врахуванням днів фактичної сплати суми боргу, колегія суддів вважає правомірною до стягнення пеню у розмірі 48 307,46 грн.

За приписами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі №07/238-10).

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних в розмірі 10 747, 14 грн. згідно поданого розрахунку.

Як вбачається із розрахунку, позивачем здійснено нарахування 3 % річних по кожному періоду наявності заборгованості з урахуванням розміру боргу за вказаний період. Однак, при проведенні розрахунку позивачем безпідставно віднесено до днів прострочки заборгованості дні, в які здійснювалася її часткова сплата.

Так, згідно п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 вищевказаної постанови).

При перерахунку заявлених до стягнення 3 % річних апеляційним судом встановлено, що за вказані позивачем періоди 3 % річних становлять:

- за період з 11.04.2013р. по 15.05.2013р. (35 днів) на суму боргу 641 208,15грн. - 1844,57 грн.;

- за період з 17.05.2013р. по 28.05.2013р. (12 днів) на суму боргу 341 208,15 грн.- 336,53грн.,

- за період з 30.05.2013р. по 08.10.2013р. (132 дні) на суму боргу 141 208,15 грн. - 1532,01грн.;

- за період з 10.10.2013р. по 17.10.2013р. (8 днів) на суму боргу 100 000 грн. - 65,75 грн.

- за період з 02.11.2013р. по 13.03.2014р. (132 дні) на суму боргу 641208,15грн. - 6956,67 грн.

Зважаючи на викладене, сума заборгованості зменшується у день її часткової сплати, і нарахування 3% річних на неї не проводиться.

Судова колегія, здійснивши перерахунок 3% річних, з врахуванням днів фактичної сплати суми боргу, вважає правомірною до стягнення 3% річних у розмірі 10 735,53 грн.

Разом з тим, позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат колегія суддів вважає безпідставною, оскільки норми ст.625 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з врахуванням курсу іноземної валюти на дні оплати товару.

Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань із прив'язкою до еквівалента в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення 8 939,56 грн. інфляційних втрат не підлягає задоволенню, враховуючи правову природу такого відшкодування втрат від знецінення внаслідок інфляційних процесів саме національної грошової одиниці та з урахуванням умов п.п.5.2 та додатку № 1 до договору.

Крім того, як вбачається із прохальної частини апеляційної скарги, відповідач просить змінити рішення господарського суду Хмельницької області від 19 травня 2014 року у справі 924/481/14, яким позов ПП "Адлєр" до ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" про стягнення курсової різниці, 3 % річних, пені та індексу інфляції задовольнити частково, зменшивши вимоги позивача на 80%.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII.

За приписами ч.3 ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідач не заявляв вимог про зменшення розміру неустойки, тому колегія суддів вважає безпідставним її розгляд під час апеляційного перегляду справи.

Разом з тим, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне наголосити, що відповідно до приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, як випливає із вищезазначених норм чинного законодавства суд може зменшити лише розмір пені та штрафу та вирішуючи дане питання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В силу ст.ст. 33, 38, 43, 47, ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Згідно із п.2 част.1 ст.103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право змінити рішення.

Відповідно до п.4 част.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з стягненням з ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" на користь ПП "Адлєр" 128 241,63 грн. курсової різниці, 10 735,53 грн. 3% річних, 48 307,46 грн. пені та 3 745,68 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 8 939,56 грн. інфляційних втрат необхідно відмовити.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 3 745,68 грн. за подачу позовної заяви та враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги ( 4,59%) 87 грн. 83 коп. за подачу апеляційної скарги на підставі ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103, п.4 ч.1 ст. 104, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 19.05.2014 р. у справі № 924/481/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким стягнути з публічного акціонерного товариства "Шепетіваська реалбаза хлібопродуктів" (30400, Хмельницька обл., м. Шепетівка, провулок Подільський,20, ідентифікаційний код 00956715) на користь Приватного підприємства "Адлєр" (10007, м. Житомир, вул.. Авіаторів,9, ідентифікаційний код 35954742) 128 241,63 грн. (сто двадцять вісім тисяч двісті сорок одна гривня 63 коп.) курсової різниці, 10 735,53 грн. (десять тисяч сімсот тридцять п'ять гривень 53 коп.) 3% річних, 48 307,46 грн. (сорок вісім тисяч триста сім гривень 46 коп.) пені та 3 745,68 грн. (три тисячі сімсот сорок п'ять гривень 68 коп.) витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 8 939,56 грн. (вісім тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 54 коп.) інфляційних втрат - відмовити.

Стягнути з приватного підприємство "Адлєр" (10007, м.Житомир, вул. Авіаторів,9, ід. код 35954742) на користь публічного акціонерного товариства "Шепетіваська реалбаза хлібопродуктів" (30400, Хмельницька обл., м. Шепетівка, провулок Подільський,20, ідентифікаційний код 00956715) 87,83 грн. (вісімдесят сім гривень 83 коп.) витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

На виконання даної постанови господарському суду Хмельницької області видати накази .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.