Ухвала суду № 40729600, 23.09.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 р. Справа № 24332/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2011 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Луцьк Фудз» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

10.02.2011 року ВАТ «Луцьк Фудз» звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.01.2011 року № 0000012302/0.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки Луцької ОДПІ, викладені в Акті перевірки 1/23-3/00377163 від 04.01.2011 року не відповідають фактичним обставинам справи, податкові накладні на суму 137 000, 00 грн. є в наявності, оформлені відповідно до вимог Податкового законодавства.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 13.01.2011 року № 0000012302/0.

Постанова мотивована тим, що позивачем дотримані вимоги статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при відображенні показників податкової звітності у жовтні 2009 року по господарській операції з придбання товару у ПП «Віста Плюс» та правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у розмірі 137 000, 00 грн.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Луцька ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною і необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.01.2011 року посадовими особами Луцької ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ВАТ «Луцьк Фудз» щодо взаємовідносин з контрагентом ПП «Віста Плюс» за період жовтень 2009 року та червень 2010 року, за результатами якої складено акт від 04.01.2011 року № 1/23-3/00377163 (а.с.7-28).

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а зокрема завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 137 000, 00 грн. в декларації за жовтень 2009 року по придбанню товару у постачальника ПП «Віста Плюс».

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем були винесено податкове повідомлення-рішення від 04.01.2011 року № 0000012302/0, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 171 250, 00 грн. (в т.ч. за основним платежем - 137 000, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 34 250, 00 грн.) (а.с. 29).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з наступних підстав.

В період, що перевірявся, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначались Законом України "Про податок на додану вартість" (у відповідній редакції).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 7.7.10 цього пункту передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підставі зазначених обставин колегія суддів вважає висновки відповідача викладені в акті перевірки необґрунтованими з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне здійснення господарських операцій між ВАТ «Луцьк Фудз» та ПП «Віста Плюс», а також проведення позивачем розрахунків за отримані товари і послуги, підтверджується наступними доказами, наданими позивачем та дослідженими судом.

Як встановлено судом першої інстанції, 26.10.2009 року між позивачем та ПП «Віста Плюс» було укладено два договори купівлі-продажу товару на однакових умовах № 26/10 тп на придбання томатної пасти в кількості, асортименті та за ціною, погодженими сторонами, на загальну суму 578 000, 00 грн. з урахуванням ПДВ, та № 26/10 ц на придбання цукру в кількості, асортименті та за ціною, погодженими сторонами, на загальну суму 244 000, 00 грн. з урахуванням ПДВ (а.с.34-37).

На виконання вимог умов договорів від 26.10.2009 року ПП «Віста Плюс» відпущено та поставлено позивачу товар згідно з видатковими накладними від 30.10.2009 року № РН-103007, № РН-103006, податковими накладними від 30.10.2009 року № 1030000011, №1030000012, а сааме: томатну пасту в кількості 40716 кг на суму 578 000, 00 грн, в тому числі податок на додану вартість 96 333, 33 грн., цукор в кількості 4190 кг за ціною 4, 85 грн. на загальну суму 244 000, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 40 666, 67 грн.(а.с.38-41). Позивачем проведено повний розрахунок по договірних зобовязаннях перед ПП «Віста Плюс» згідно з платіжними дорученнями від 27.11.2009 року № 4647 від 20.01.2010 року № 70, від 24.02.2010 року № 635, № 636, від 10.03.2010 року № 820, № 821(а.с.73-79).

На підставі отриманих від ПП «Віста Плюс» податкових накладних про поставку товару, позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2009 року включено 137 000, 00 грн та відображено в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року(а.с.30-33).

В бухгалтерському обліку ВАТ «Луцьк Фудз» придбання товару за договором від 26.10.2009 року у ПП «Віста Плюс» відображено по картці рахунку 63.1 «Рохрахунки з постачальниками та підрядниками», що підтвержується витягом з картки по цьому рахунку за жовтень 2009 року(а.с.120).

Придбаний у ПП «Віста Плюс» товар був використаний позивачем у виробництві в листопаді 2009 року, зокрема, в цей період на виробництво було затрачено цукру 47379 кг цукрц та 73106 кг томатної пасти 36-38%, в тому числі і придбаної у ПП «Віста Плюс»(а.с.81).

Відповідно до наявної в матеріалах справи Історії становлення ВАТ «Луцьк Фудз», позивач виготовляє продукцію під торговою маркою «Руна», є виробником бакалійної продукції, спеціалізується на виробництві продуктів харчування, а саме: томатних соусів, паст, аджики, кетчупів, майонезу, натуральних та столових оцтів, мінеральних вод(а.с.160-162).

Згідно довідки Головного управління статистики у Волинській області від 25.02.2011 року № 86-14/04 на запит Луцької ОДПІ, середні роздрібні ціни в торгівельній мережі Волинської області в жовтні 2009 року становили: 6, 30 грн. за 1 кг цукру, 7, 65 грн. за 0,5 кг томатної пасти(а.с.127), тоді як позивач придбав такий товар за нижчими цінами, при цьому умовами договорів було передбачено шестимісячний строк оплати товару, а тому укладення зазначених вище договорів купівлі-продажу товарів було обумовлено економічною метою(вигодою).

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також відповідають вимогам нормативних актів, які регулюють питання здійснення господарських операцій.

Крім того, виписані ПП «Віста Плюс» позивачу податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідав чинному на момент їх видання законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Віста Плюс».

Твердження відповідача, що у ПП «Віста Плюс» відсутні матеріальні та трудові ресурси не слід братии до уваги, оскільки, вони грунтуються на Акті перевірки № 5521/23-4/36610119 від 08.11.2010 року, а не на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку про наявність чи відсутність основних засобів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, про зміст і обсяг господарських операцій.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність у позивача ТТН на поставку товару не може розцінюватися як беззаперечний доказ відсутності поставки товарів. Між сторонами укладалися господарські договори, де позивач не був замовником і отримувачем транспортних послуг, а вартість товару могла включати його доставку на склад покупця. У договорах від 26.10.2009 року, укладених між позивачем та ПП «Віста Плюс», зазначено, що умовою поставки є підписування уповноваженими представниками сторін договору відповідної накладної, якими є долучені до матеріалів справи видаткові накладні від 30.10.2009 року № РН-103007, № РН-103006, підписані позивачем та представником ПП «Віста Плюс».

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Віста Плюс» було зареєстровано у встановленому порядку, не було виключено з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податку на додану вартість, здійснювало господарську діяльність відповідно до законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання ВАТ «Луцьк Фудз» товарів від ПП «Віста Плюс», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначених вище договорів, укладених між ВАТ «Луцьк Фудз» та ПП «Віста Плюс», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначених вище договорів купівлі-продажу товару необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагента умислу при укладенні ними договорів, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначені договори були укладені саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому дані договори не можуть розглядатися як нікчемні.

Отже, оскільки не було встановлено нікчемність зазначених вище договорів, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2011 року у справі № 2а/0370/321/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін