Ухвала суду № 40729253, 30.09.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/376/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Провадження № 22-ц/773/1414/14 Категорія: 59 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

при секретарі -Черняк О.В.

з участю:

представників позивача -ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Маша і Мєдвєдь» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про захист авторського права та стягнення компенсації за його порушення, за апеляційною скаргою представника відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

31 липня 2014 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов ОСОБА_4, ТОВ «Маша і Мєдвєдь» задоволено частково.

Зобов'язано ФОП ОСОБА_5 припинити розповсюдження (продаж) кульків, портфелів та альбомів для наклейок, на яких розміщено об'єкти авторського права - персонажі аудіовізуального твору «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Стягнуто із ФОП ОСОБА_5 на користь ТОВ «Маша і Мєдвєдь» компенсацію за порушення авторського права, пов'язаного із неправомірним використанням персонажів «ІНФОРМАЦІЯ_1», в розмірі 10-ти мінімальних заробітних плат, що становить 12180 грн. замість відшкодування збитків та стягнення доходу.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезгаданим рішенням суду, представник відповідача ФОП ОСОБА_5 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржуване рішення в частині задоволених вимог незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Позивач ТОВ «Маша і Мєдвєдь» подав на адресу апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу. Вказує, що відповідачем не спростовано презумпцію винного завдання шкоди, просить апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу із наведених у ній мотивів підтримав, тоді як представники позивача просили її відхилити, з огляду на безпідставність наведених у ній доводів.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з наступних мотивів.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

У січні 2014 року ОСОБА_4, ТОВ «Маша і Мєдвєдь» звернулися до суду із трьома позовами до ФОП ОСОБА_5 про захист авторських прав та стягнення компенсації за їх порушення. В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_4 є автором головних персонажів мультиплікаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1». ТОВ «Маша і Мєдвєдь» є юридичною особою, якій ОСОБА_4 на підставі ліцензійного договору передав виключні майнові права на художні твори (зображення головних персонажів мультфільму) «ІНФОРМАЦІЯ_1».

06.10.2013 року їм стало відомо, що у торговому центрі «Луцьк», що знаходиться по пр. Волі, 1 у м. Луцьку у ФОП ОСОБА_5 було придбано кульок (пакет), на якому зображені персонажі «ІНФОРМАЦІЯ_2». Факт продажу даного товару підтверджується товарним чеком, завіреним печаткою відповідача.

Вважають, що відповідачем порушено вимоги Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1971 року, Цивільного кодексу, Закону України «Про авторське право і суміжні права». З огляду на це, просили заборонити відповідачу здійснювати розповсюдження (продаж) кульків, портфелів та альбомів для наклейок, на яких розміщено об'єкти авторського права -персонажі аудіовізуального твору «ІНФОРМАЦІЯ_1» та стягнути з відповідача на користь ТОВ «Маша і Мєдвєдь» мінімальну компенсацію, визначену законом за порушення авторського права, пов'язаного з неправомірним використанням персонажів «ІНФОРМАЦІЯ_2» в розмірі по 10 (десять) мінімальних розмірів заробітних плат за кожен персонаж, встановлених законом на час ухвалення рішення у справі замість відшкодування збитків та стягнення доходу.

Просили також накласти на ФОП ОСОБА_5 штраф в розмірі 10 % від суми, присудженої судом, на користь позивачів та стягнути судові витрати у справі.

27.03.2014 року ухвалою суду позовні вимоги позивачів об'єднано в одне провадження.

В силу вимог частини першої статті 437 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) авторське право виникає з моменту створення твору.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі Закон) встановлено, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

За змістом статей 440, 441 ЦК України та статті 15 Закону до майнових прав автора належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, а саме дозволяти або забороняти зокрема розповсюдження творів, шляхом продажу, відчуження іншим способом, а також подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснювати доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.

За змістом статті 50 Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Згідно із п. 9 ч. 3 ст. 15 Закону виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця у будь-який час за їх власним вибором.

Відповідно до ст. 1 Закону відтворенням є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Як роз'яснено у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 року № 5, суду слід виходити з того, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону N 3792-XII), шкоди, завданої суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди.

Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому, суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумції авторства (ч. 1 ст. 435 ЦК України, ст. 11 Закону).

Відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести виконання вимог Закону при використанні ним об'єкту авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 ЦК).

З огляду на положення Закону та роз'яснення зазначеної постанови Пленуму, виконання вимог закону при використанні ним об'єкту авторського права зобов'язаний довести відповідач.

Законом України від 27.01.1995 року в Україні ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав. Відповідно до ст. 2 вищезазначеної Угоди, учасницями якої є Україна та Російська Федерація, Держави-учасниці застосовують Всесвітню конвенцію про авторське право 1952 року як до творів, створених після 27.05.1973 року, так і до творів, що охороняли за законодавством Держав-учасниць до цієї дати, на тих же умовах, які встановлені національним законодавством щодо своїх авторів.

Відповідно до ст. 1 Всесвітньої конвенції про авторське право від 1952 року, кожна Договірна Держава зобов'язується вжити всіх заходів, необхідних для забезпечення достатньої і ефективної охорони прав авторів і всіх інших власників авторських прав на літературні, наукові і художні твори, зокрема твори живопису, графіки.

Випущені в світ твори громадян будь-якої Договірної Держави, рівно як і твори, вперше випущені у світ на території такої Держави, користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку така Держава надає творам своїх громадян, які вперше випущені в світ на її власній території. Не випущені в світ твори громадян кожної Договірної Держави користуються в кожній іншій договірній Державі охороною, яку цю Держава надає творам своїх громадян, що не випущені в світ (ст. 2 Конвенції).

Під «випуском у світ» в розумінні цієї Конвенції слід розуміти відтворення в якій-небудь матеріальній формі і надання невизначеному колу осіб примірників твору для читання або ознайомлення шляхом здорового сприйняття (ст. 6).

У відповідності до ст. 1 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, до якої приєдналася Україна згідно із Законом України від 31.05.1995 року, і яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, «країни, до яких застосовується ця Конвенція, утворюють Союз для охорони прав на їх літературні і художні твори». Україна та Російська Федерація є учасницями Бернської конвенції.

Згідно з п. 1 ст. 2 Бернської конвенції, термін «Літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні та музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори. До яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки тощо.

У відповідності до п. 6 ст. 2 Конвенції твори, зазначені у цій статті, користуються охороною у всіх країнах Союзу. Ця охорона здійснюється на користь автора і його правонаступників.

Об'єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує будь-які твори літератури, науки і мистецтва незалежно від форми і способу їх вираження. Перелік творів, що мають охоронятися національним законодавством і яким надається охорона даною Конвенцією, не вичерпний. Це можуть бути твори будь-якого наукового чи художнього рівня, жанру, призначення тощо.

Користування цими правами і здійснення їх не пов'язані з виконанням будь-яких формальностей; таке користування і здійснення не залежать від існування охорони в країні походження твору. Отже, окрім установлених цією Конвенцією положень, обсяг охорони, рівно як і способи захисту, що забезпечують автору охорону його прав, регулюються виключно законодавством країни, в якій виникає потреба в ній.

Відповідно до ст. 1108 ЦК України особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одничиною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Ч. 1 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього кодексу та іншого закону.

Відповідно до ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності- це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності , визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

08 червня 2010 року між ТОВ «Маша і Мєдвєдь» та ОСОБА_4 було укладено ліцензійний договір № ЛД-1/2010 про надання права на використання творів образотворчого мистецтва, згідно з яким ліцензіар має виключне право на використання створених малюнків «ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с. 20-33, т. 1).

21 жовтня 2013 року відповідач ФОП ОСОБА_5 у торговому центрі «Луцьк», що знаходиться по пр. Волі, 1 в м. Луцьку здійснювала продаж кулька, портфеля та альбому для наклейок із зображенням персонажів «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що порушення відповідачем ФОП ОСОБА_5 авторських прав позивачів знайшло своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки останні не надавали дозвіл (згоду) на виробництво та розповсюдження останніх із зображенням персонажів авторського твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов в частині зобов'язання відповідача припинити розповсюдження контрафактних товарів із зображенням вищевказаних персонажів.

Види порушень авторського права і (або) суміжних прав, зокрема, наведені в статтях 50 та 52 Закону.

Згідно з п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону суд має право ухвалювати судове рішення про виплату компенсації, що визначається судом у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні розміру компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом «г» цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та наміри відповідача.

При цьому, слід враховувати загальні засади цивільного законодавства, встановлені ст. 3 ЦК України, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації повинні бути наведені у судовому рішенні.

Розмір компенсації визначається судом з урахуванням п. 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків.

Визначаючи розмір такої компенсації, суд врахував вищевказані положення закону та визначив суму, яка є достатньою та справедливою.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в накладенні на відповідачів штрафу сторонами не оскаржується, тому на предмет законності та обґрунтованості колегією суддів не перевіряється.

З огляду на встановлені обставини та зазначені норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених фактів, що підтверджуються належними та допустимими доказами та з урахуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права обґрунтовано частково задоволено заявлений позов.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вони є безпідставними і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня 2014 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді