Ухвала суду № 40728082, 17.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/800/21981/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:Кандибенко О.В.,відповідача:Перепельок О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014

у справі № 826/13221/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний холдінг»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний холдінг» (надалі - позивач, ТОВ «Український інвестиційний холдінг») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.05.2013 № 0003252220 та № 0003262220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову, якою адміністративний позов ТОВ «Український інвестиційний холдінг» задоволено - скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.05.2013 № 0003252220 та № 0003262220 .

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Український інвестиційний холдинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 по 01.04.2013, за результатами якої 22.04.2013 складено акт № 1413/22-205/ 36336201 (надалі - акт).

На підставі вказаного акта відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 16.05.2013: № 0003252220, яким нараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 331 058,00 грн., з яких 887 372,00 грн. за основним платежем та 443 686,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, та № 0003262220, яким нараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 447 677,00 грн., з яких 965 119,00 грн. - за основним платежем та 482 558,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів фактичного отримання товару від ТОВ «Саноіл Торг».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ «Український інвестиційний холдінг» належними доказами підтвердило фактичне отримання товару від ТОВ «Саноіл Торг», а доводи відповідача про безтоварність угоди із вказаним контрагентом не були підтверджені належними доказами.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, обов'язковою умовою для формування податкового кредиту є наявність первинних бухгалтерських документів - податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із аналізу вказаних норм права суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг). Тобто, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Український інвестиційний холдинг» та ТОВ «Саноіл Торг» було укладено договір купівлі-продажу від 20.01.2012 № 20-01-12.

На підтвердження правовідносин із ТОВ «Саноіл Торг» позивач надав суду копію вказаного договору купівлі-продажу від 20.01.2012 № 20-01-12, специфікацій, видаткових накладних, актів приймання-передачі, а також документи про передачу отриманого товару комісіонеру і звіти комісіонера.

Відповідно до п.1.2, п.3.1 договору купівлі-продажу, найменування, асортимент, кількість та вартість товару, умови поставки, конкретне місце фактичного приймання-передачі товару визначаються у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до договору.

На виконання вимог вказаних пунктів договору, ТОВ «Український інвестиційний холдинг» та ТОВ «Саноіл Торг» складено специфікації, предметом яких була українська нерафінована соняшникова олія, макуха соняшникова українського походження, меляса бурякова російського походження.

У кожній із специфікацій було чітко зазначено умови, передбачені п. 1.2, п. 3.1 договору купівлі-продажу від 20.01.2012 № 20-01-12.

Надані позивачем копії видаткових накладних, актів приймання-передачі містять у собі відомості про асортимент товару, його кількість, ціну, місце та дату передачі, які узгоджуються між собою, а також узгоджуються із відомостями, наведеними у специфікаціях.

Придбаний у ТОВ «Саноіл Торг» товар у подальшому був переданий ТОВ «Югекотоп» в рамках договору комісії від 20.01.2012 № 2001К для реалізації на експорт.

На підтвердження передачі товару комісіонеру позивач надав суду копії актів про приймання товару по якості і кількості. Зазначені акти підтверджують, що товар, був отриманий від ТОВ «Саноіл Торг» та переданий ТОВ «Югекотоп».

Також ТОВ «Український інвестиційний холдинг» надані суду копії звітів комісіонера із додатками, які підтверджують, що ТОВ «Югекотоп» забезпечено перевезення, зберігання товару, укладення зовнішньоекономічних контрактів з Компанією «OREXIM LIMITED», отримання документів, необхідних для експорту товару та здійснення його митного оформлення.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази того, що ТОВ «Саноіл Торг» мало в наявності реалізований товар. Так, олію соняшникову українського походження ТОВ «Саноіл Торг» придбавало у ТОВ «Інфініті», а макуху соняшникову українського походження у ТОВ «Ювекс-Імпорт», що підтверджується копіями договорів поставки від 01.02.2012 № 01/02-ОС та від 03.01.2012 № Ж-04, заявками та специфікаціями до них, а також товарно-транспортними накладними.

Згідно зазначених накладних товар для ТОВ «Саноіл Торг» доставлявся на адресу ТОВ «Евері». В свою чергу між ТОВ «Саноіл Торг» та ТОВ «Евері» було укладено договір про надання послуг з приймання, зберігання та перевантаження соняшникової олії від 22.08.2011 № СТ-02о/1108 (також міститься в матеріалах справи).

Мелясу бурякову російського походження ТОВ «Саноіл Торг» придбало у ТОВ «Велес-Агро» та ТОВ «ТД «Метелица». На підтвердження вказаної обставини позивач надав суду копії контрактів від 15.11.2012 № 15-11-2012-1703 та від 14.11.2012 № 14/11/12-1703 і вантажних митних декларацій.

Також в матеріалах справ містяться товарно-транспорті накладні, згідно яких автопідприємство ТОВ «Форсаж 2011» на замовлення ТОВ «Югекотоп» здійснило перевезення товару з Миколаївської області до Терміналу «Укрсбытсырье» з використанням причепів ВТ7398ХХ, ВТ46-66ХТ та АЕ0017ХТ.

Дослідивши наявні в матеріалах справи надані ТОВ «Український інвестиційний холдинг» документи у їх сукупності колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суд апеляційної інстанції правильно вказав, що вони підтверджують фактичне отримання позивачем товару від ТОВ «Саноіл Торг» та його використання у межах власної господарської діяльності, що, в свою чергу, свідчить про правомірність віднесення позивачем витрат до складу його витрат та формування податкового кредиту за вказаними господарськими операціями.

Доказів невідповідності первинних документів встановленим вимогам відповідач до суду не надав, як і не надав доказів безтоварності операцій між ТОВ «Український інвестиційний холдинг» та ТОВ «Саноіл Торг».

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що обставини, якими відповідач мотивує висновок про безтоварність операцій між ТОВ «Український інвестиційний холдинг» та ТОВ «Саноіл Торг», не підтверджені належними доказами, а тому є необґрунтованими.

А відтак, судом апеляційної інстанцій обґрунтовано визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 16.05.2013 № 0003252220 та № 0003262220.

Оскільки суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повно і правильно встановив обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 у справі № 826/13221/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна