Ухвала суду № 40727931, 11.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2014 р. м. Київ К/800/23927/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Мосійчук І.М.

представника позивача Фоменка М.С.

представника відповідача Грембовського В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013

у справі № 2а-16723/12/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Іста-Сітал»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Іста-Сітал» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Іста-Сітал») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2012 №0003052202, №0003062202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт № 4004/22-2/23510212 від 01.06.2012

В акті перевірки зазначено порушення вимог статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 139, 198, 201 Податкового кодексу України внаслідок віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту витрат з оплати вартості товарів, робіт та послуг за договорами, укладеними з ТОВ «Сантель», ТОВ «Супреммум», ТОВ «Рекламна агенція «Євростандарт», ТОВ «Укрдім», ТОВ «ВСК Геос», ПП «Дніпрорембусервіс», ТОВ «Акцент-Електро», ТОВ «Укрдім».

Роблячи такі висновки відповідач виходив з того, що відповідно до актів невиїзних документальних перевірок ДПІ у Печерському районі м. Києва №99/23-10/32852028 від 28.02.2012, №160/22-4/32852028 від 13.04.2012 встановлено, що ТОВ «Сантель» формувало податковий кредит за рахунок підприємств що мають ознаки фіктивності (ТОВ «БК «Геліос», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Наладбуд Компані», ПП «Дніпрорембуд-Сервіс»).

За даними актів ДПІ у Солом'янському районі м. Києва №112/22-10/37101957 від 07.03.2012, ДПІ у Подільському районі м. Києва №27/22-205/34539142 від 07.03.2012, ДПІ у Печерському районі м. Києва №115/23-3/36302590 від 07.03.2012 за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ряду підприємств, у тому числі і ТОВ «Укрдім», ТОВ «Супреммум», ТОВ «Акцент-Електро» порушено кримінальну справу.

Згідно витягу з акту №541/23-3/37047201 від 19.10.2011 ТОВ «Рекламна Агенція «Євростандарт» за юридичною адресою не знаходиться, а засновник цього товариства заперечує свою причетність до його діяльності.

Відповідно до акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 20.01.2012 №135/23-3/36756148 ТОВ «ВСК «Геос» у 2011 році не декларувало доходи, а згідно пояснення його засновника, останній заперечує свою причетність до створення товариства.

За даними акту ДПІ У Солом'янському районі м. Києва №291/23-2/34827449 від 24.02.2012 укладені договори ПП «Дніпрорембуд-Сервіс» є нікчемними, оскільки відповідно до пояснень директора підприємства Гук І.С. фінансово-господарську діяльність вона не здійснювала.

На думку податкового органу наведене свідчить про нікчемність укладених позивачем правочинів, їх безтоварність, а відтак і про заниження податку на прибуток на суму 4841386,00 грн. та податкового кредиту на суму 3146073,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003052202 від 22.06.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 5533206,00 грн., в тому числі 4841386,00 грн. за основним платежем та 691820,00 грн. за штрафними санкціями та податкове повідомлення-рішення №0003062202 від 22.06.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 4675696,00 грн., в тому числі 4006789,00 грн. за основним платежем та 668907,00 грн. за штрафними санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач необґрунтовано сформував валові витрати та не підтвердив своє право на податковий кредит, з огляду на обставини, встановлені актами перевірки контрагентів ТОВ «Іста-Сітал».

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

На момент виникнення спірних правовідносин питання, пов'язані з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулювались статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі по тексту - Закон №334/94-ВР), статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі по тексту - Закон №168/97-ВР) та статтями 138, 139, 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Позивачем було надано копії документів, що стали підставою для формування валових витрат та податкового кредиту, а саме: договори, акти про узгодження цін, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні, видаткові накладні, акти прийняття виконаних робіт, акти приймання-здачі обладнання.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливе недекларування відомостей про них, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Недекларування контрагентами зобов'язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Крім того, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом апеляційної інстанції, що постановою старшого слідчого ОВС Управління з розслідування особливо важливих справ ГСУ ДПС України від 06.09.2012 відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб ПАТ «Іста-Сітал» за фактами ухилення від сплати податків, складання та видачі завідомо неправдивих офіційних документів за результатами господарських взаємовідносин товариства з ТОВ «Сантель», ТОВ «Супреммум», ТОВ «Рекламна агенція «Євростандарт», ТОВ «Укрдім», ТОВ «ВСК Геос», ПП «Дніпрорембусервіс», ТОВ «Акцент-Електро», ТОВ «Укрдім».

Не обґрунтованим є і посилання відповідача на акти перевірки ПП «Дніпроребуд-Сервіс», ТОВ «Супреммум», ТОВ «ВСК «Геос», ТОВ «Укрдім», оскільки постановами Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012, Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2012, Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2012, Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2012 визнано протиправними дії органів державної податкової служби щодо проведення перевірок названих підприємств.

Сам факт порушення кримінальної справи відносно керівників підприємств-контрагентів ПАТ «Іста-Сітал» не може бути доказом незаконності дій позивача та фіктивності укладених угод.

Отже, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди, тому позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров