Ухвала суду № 40727917, 18.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 року м. Київ К/9991/45896/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2009

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012

у справі № 2а-9965/08/1370

за позовомДержавного підприємства «Фактор-Львів»доДержавної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львовапровизнання недійсним податкового повідомлення-рішенняВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Фактор-Львів» (далі по тексту - позивач, ДП «Фактор-Львів») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Залізничному районі м. Львова) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.05.2005 №0000692600/2/9779.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2009 позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000692600/2/9779 від 08.09.2004 в частині визначення суми податкового зобов'язання 179142,76 грн. (в тому числі 1321,01 грн. за основних платежем та 177821,75 грн. за штрафними санкціями); в задоволення інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 скасовано рішення суду першої інстанцій та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку позивача за період з 01.10.2002 по 31.03.2004 рік, за результатами якої складено акт №71/26-0/25551988.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі висновків акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2005 №000069260/2/9779, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на прибуток в сумі 345856,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 336826,00 грн.

Щодо включення позивачем до складу валових витрат вартості мобільних телефонних розмов, то судом зазначено наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним і в редакції, чинній в періодах, за які проводилась перевірка позивача) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктами 5.3-5.8 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не зазначено про неможливість віднесення до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку. Законом чітко передбачено заборону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Згідно із ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 11 цього Закону не встановлено вимог до форми чи виду документів, які були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Суд апеляційної інстанції вірно вважає, що витрати на оплату послуг мобільного зв'язку позивач правомірно відносив до складу валових витрат, оскільки дані витрати підтверджені договорами про надання послуг мобільного зв'язку, а також виставленими та сплаченими рахунками за користування мобільним зв'язком,

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно не взяв до уваги доводів податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, що неможливо зробити однозначний висновок, про те, чи пов'язані такі розмови із господарською діяльністю позивача, оскільки обґрунтованість витрат, які зменшують у цілях оподаткування отримані доходи платника, не можуть оцінюватися з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності. До повноважень податкового органу належить лише контроль за дотриманням платниками податкового законодавства, а не визначення оподатковуваного доходу платника, виходячи з власних міркувань щодо способів досягнення платниками економічного результату з найменшими витратами.

Щодо включення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних лісоматеріалів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Податкова та інші види звітності ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом апеляційної інстанції було встановлено наявність у позивача необхідних документів, які відповідають вимогам встановленим зазначеними вище нормами та належним чином підтверджують отримання ним товарно-матеріальних цінностей (лісосировини) від своїх контрагентів, а саме такими документами є: договір від 13.01.2003 № 9, укладений із ТОВ «Енергія-Захід» із додатками та акти прийому деревини, переданої на виконання цього договору; договір від 24.01.2002 № 05/02, укладений із ПП ОСОБА_2 із додатками та акти прийому деревини, переданої на виконання цього договору; договір від 27.11.2003 № 27/11, укладений із ПП «Галицькі інформаційні системи» із додатками та акти прийому деревини, переданої на виконання цього договору; договір від 18.03.2003 № 26, укладений із ПП «Західбуд» із додатками та акти прийому деревини, переданої на виконання цього договору; договір від 09.04.2003 № 29, укладений із ВТ ТОВ «Бук» із додатками та акти прийому деревини, переданої на виконання цього договору; договір від 22.10.2002 № 1, укладений із ПП «Ліспродторг» із додатками та акти прийому деревини, переданої на виконання цього договору; договір від 01.09.2003 № 36, укладений із ПП «Центр бізнес проект» із додатками, постановою та протоколом виїмки та акти прийому деревини, переданої на виконання цього договору; реєстри платіжних документів, що підтверджують факт оплати за вищевказаними договорами; балансові виписки, що підтверджують оприбуткування придбаних матеріальних цінностей.

Щодо включення позивачем до складу валових витрат курсових різниць з основної суми заборгованості по валютному кредиту наданого нерезидентом.

Відповідно до пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним і в редакції, чинній в періодах, за які проводилась перевірка позивача) з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна або від'ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку - кредитора або до валових витрат чи валових доходів платника податку - дебітора за наслідками звітного періоду. Для наступного податкового періоду балансова вартість іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті прирівнюється до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Суд дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини в зазначеній частині регулювались саме даною нормою, а не пунктом 7.9 цієї статті, оскільки необхідною умовою для застосування правил обчислення валового доходу (валових витрат) платника за цією нормою Закону є перебування заборгованості в іноземній валюті на податковому обліку платника податків і не залежить від того, на підставі якого правочину виникла така заборгованість.

Щодо штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинним і в редакції, чинній в періодах, за які проводилась перевірка позивача) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду про безпідставність доводів відповідача, що штрафні (фінансові) санкції застосовані згідно з пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 зазначеного Закону, відповідно до якого у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули, оскільки відповідачем не надано доказів наявності підстав накладення податковим органом штрафу, зазначених у цій нормі. І, крім того, в оскаржуваному податковому повідомлені-рішенні відсутнє посилання на вказану норму.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Державної податкової служби відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров