Ухвала суду № 40727856, 18.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/14438/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.11.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012

у справі № 2а-6938/11/1270

за позовом Закритого акціонерного товариства «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ»

до Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» (далі по тексту - позивач, ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ») звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області (далі по тексту - відповідач, Біловодська МДПІ Луганської області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2011 №0000032301.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.11.2011, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, позов задоволено у повному обсязі.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.03.2011 відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) за липень, серпень, вересень та жовтень 2009 року, за результатами якої складено акт №17-23/25365406.

На підставі акту перевірки Біловодською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 №0000032301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у сумі 1550140,00 грн., у тому числі по періодам: за липень 2009 року - 739281,65 грн., серпень 2009 року - 522102,00 грн., вересень 2009 року - 288757,00 грн.

Фактичною підставою для зменшення розміру від'ємного значення ПДВ слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, аб. «а» пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого зменшено заявлену до відшкодування суму ПДВ на 1550140,00 грн., у тому числі по періодах: за липень 2009 року - у сумі 739282,00 грн., за серпень 2009 року - у сумі 522102,00 грн., за вересень 2009 року - у сумі 288757,00 грн.

На думку податкового органу, заявлена до відшкодування сума ПДВ за липень-вересень 2009 року не підтверджена перевіркою ланцюгів постачання, зокрема ПП «ЛФ «Стартрейд М», ПП «Стартрейд М.В.», ТОВ «Інтерком ВВ», ПП «Оптторг-Бізнесплюс» та ПП «Пересвіт - сервіс - продукт», а також з посиланням на факт не підтвердження сплати податку до бюджету. При цьому, податковий орган виходив з неможливості проведення зустрічної перевірки контрагентів позивача у зв'язку з їх відсутністю за місцем реєстрації, їх свідоцтва платників ПДВ на час перевірки анульовано.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин (липень - вересень 2009 року), питання формування податкового кредиту та визначення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість було врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість», однак правовою підставою для прийняття вказаного спірного рішення зазначені норми Податкового кодексу України - п. 54.3 ст. 54, пп. 58.1 ст. 58. Разом з тим, пп. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України містить шість пунктів, але приймаючи рішення, податковий орган не визначив, яка саме підстава була для зменшення суми бюджетного відшкодування.

Судами встановлено, що у 2009 році позивач перебував на податковому обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків м. Луганську (далі по тексту - СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську). У встановлені законодавством строки позивачем подано до податкового органу СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську податкові декларації з податку на додану вартість за червень - вересень 2009 року.

Достовірність нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за липень, серпень, вересень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось у грудні 2007 року, січні, лютому, березні 2008 року, червні, серпні 2009 року перевірено СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську у листопаді 2009 року, про що податковим органом складено довідку від 27.11.2009 №972/08-1/25365406.

З довідки вбачається, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську перевіркою жодних порушень чинного законодавства ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» під час формування сум бюджетного відшкодування не виявлено, податкові повідомлення-рішення за результатами вказаної перевірки податковим органом не приймались.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинним на час виникнення спірних правовідносин), вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинним на час виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 ст. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну (камеральну) перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Всупереч вимог вказаної норми права, враховуючи відсутність будь-яких порушень податкового законодавства, які б могли вплинути на право позивача щодо бюджетного відшкодування, податковий орган не надав органам державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Положення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові підстави для включення платником податків суми податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, до податкового кредиту.

При бюджетному відшкодуванні має значення від'ємне значення сформоване за рахунок фактичної сплати податку на додану вартість в ціні поставленого товару в попередньому податковому періоді та підтверджене відповідними первинними документами, а не нічим не підтверджені відомості з інших ДПІ, в тому числі про наявність чи відсутність трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів у постачальників позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено договори з ТОВ «Інтерком ВВ», ПП «Оптторг-Бізнесплюс», ПП «Луганською фірмою «Стартрейд М», ПП «Пересвіт - сервіс - продукт», виконання яких підтверджено первинними документами: податковими накладними, товарно-транспортними накладними та довідками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які підтверджують факт реєстрації підприємств - контрагентів позивача, а також відомостями про реєстрацію зазначених осіб як платників податку на додану вартість на час здійснення спірних господарських операцій.

Отже, за встановлених судом обставин щодо виконання позивачем всіх умов, передбачених Законом, висновок судів попередніх інстанцій про підтвердження права позивача на бюджетне відшкодування є правомірним.

При цьому, слід зазначити, що Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.11.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров