Рішення № 40727181, 21.08.2014, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/15850/13ц

Провадження №2/201/383/2014

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровськ

У складі:

головуючого-судді - Браги А.В.

при секретарі - Обоянській М.С.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Бабка Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу № 201/15850/13ц за уточненою позовною заявою ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровське обласне управління про визнання недійсним кредитного договору, стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просила суд визнати недійсним кредитний договір № 5126 від 28 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Інгулецьке відділення № 7856; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 кошти у сумі 68000,00 гривень, сплачених на виконання умов кредиту; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Ігулецьке відділення №7857 був укладений кредитний договір № 5126. На забезпечення виконання умов даного договору між вищезазначеними особами був укладений договір застави майна, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу ОСОБА_4 Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору кредит у сумі 68000,00 гривень. Згідно п. 1.3 кредитного договору, кредит надається готівкою в національній валюті. Умовами отримання кредиту позичальником є укладення договору застави майна, укладення страхування майна. Ці умови, як зазначає позивач, нею були виконані. Підтверджуючі документи містяться в матеріалах справи. Після чого розпорядженням бухгалтерії банку від 28 березня 2008 року було вирішено в рахунок дозволеного кредиту, згідно кредитного договору № 5126 від 28 березня 2008 року, надати ОСОБА_3 з позичкового рахунку № НОМЕР_4 кредит в сумі 68000,00 гривень. Але банк свої зобов'язання не виконав, чим порушив умови даного договору. Для виконання зобов'язань, та в рахунок їх погашення за кредитним договором, від імені позивача було сплачено кошти у сумі 68000,00 гривень, що становить тіло кредиту. Отже, позивач вважає такі дії відповідача грубим порушення її законних прав та інтересів, з метою відновлення яких остання і звернулася до суду з даним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та обґрунтовуючи їх доказами наявними в матеріалах справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила суд відмовити в позові в повному обсязі. В письмових запереченнях зазначала, що наявність підпису позивача та банку підтверджує намір правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Що стосується зауважень, що ОСОБА_3 не отримувала коштів за кредитним договором, такий факт не відповідає дійсності, так як в матеріалах справи наявна копія видаткового касового ордеру від 28 березня 2008 року. Що стосується зауваження позивача, що вона не отримувала кредитних коштів та не вважала себе будь-яким чином зобов'язана за кредитним договором №5126 від 28 березня 2008 року та жодного разу особисто не вчинила жодного платежу, представник заявника зазначив наступне. Відповідно до п.1.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 68000,00 гривень, а позичальник прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 15,00% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. Банк зі своєї сторони виконав свої зобов'язання в повному обсязі. Що стосується твердження позивача, що вона особисто жодного разу не сплачувала заборгованості за кредитом, то відповідно до ст. 528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512 - 519 цього кодексу. Тобто можна зробити висновок, що передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника у виконанні. Також умовами кредитного договору не передбачено, що тільки позичальник повинен сплачувати заборгованість по кредиту. Тому підстав не приймати платіж в сумі 68000,00 гривень на погашення заборгованості за кредитом у банку не було. Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади АРК у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Оскільки в кредитному договорі №5126 від 28 березня 2008 року передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору. У зв'язку із наведеним суд має виходити з того, що в силу положень статей 509, 638, 1054 ЦК України відсутні підстави для визнання Кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року недійсним. Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні спірного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача їх прийняти на вкрай невигідних для себе умовах.

Вислухавши думку представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні було встановлено, що 27 березня 2008 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до якого продавець продав покупцю транспортний засіб Т-25А, рік випуску 2007, заводський номер 401451, номер двигуна НОМЕР_1 (а.с. 8).

Продавець продав транспортний засіб покупцю за 78200,00 гривень.

28 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 5126, відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору кредит в сумі 68000,00 гривень, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 68000,00 гривень, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15,00 відсотків річних та комісійні винагороди в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором (а.с. 9 - 12).

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надається на 36 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 28 березня 2011 року.

Кредит надається готівкою в національній валюті з кредитного рахунку позичальника для здійснення оплати за новий транспортний засіб Т-25А за договором купівлі - продажу від 27 березня 2008 року, укладеного між позичальником та продавцем транспортного засобу.

В матеріалах справи наявна заява, датована 27 березня 2008 року, згідно якої ОСОБА_3 просила банк відповідача видати їй кредит в сумі 68000,00 гривень строком на 36 місяців зі сплатою 15 відсотків річних для купівлі транспортного засобу (а.с. 138).

28 березня 2008 року розпорядженням бухгалтерії відповідача в рахунок дозволеного кредиту, згідно кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року було вирішено надати ОСОБА_3 з позичкого рахунку № НОМЕР_4 кредит в сумі 68000,00 гривень (а.с. 170).

Відповідно до видаткового касового ордеру № 2203, ОСОБА_3 було видано 68000,00 гривень, що було завірено підписами сторін (а.с. 31).

28 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено договір застави майна № 5126, відповідно до умов п. 1.1 якого заставодавець ОСОБА_3, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності (а.с. 33 - 36).

Предметом застави за цим договором є транспортний засіб Т-25А, 2007 року випуску, заводський номер 401451, двигун 869020, реєстраційний номер НОМЕР_2. Право власності на майно підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_5, виданий підрозділом Держтехнагляду в Софіївському районі 28 березня 2008 року згідно біржового договору купівлі-продажу транспортного засобу № 037А від 27 березня 2008 року, що пропонується в заставу, складає 78200,00 гривень. На період дії кредитного договору заставне майно залишається в користуванні заставодавця.

Відповідно до довідки ВАТ «Державний ощадний банк України» від 30 вересня 2010 року, філія Інгулецьке відділення № 7857 ВАТ «Ощадбанк» повідомила про погашення кредиту за кредитним договором № 5128 від 28 березня 2008 року ОСОБА_3 у розмірі 68000,00 гривень (тіло кредиту) (а.с. 115, 116).

Згідно листа від 23 травня 2013 року № 98-38-13, Великоолександрівською міжрайонною прокуратурою розглянуто звернення ОСОБА_3 від 20 травня 2013 року щодо неправомірних дій директора ПП «Т.І.К» ОСОБА_6, пов'язаних з отриманням 28 березня 2008 року кредиту в Криворізькій філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України». Встановлено, що факти, викладені в зверненні, на даний час досліджуються слідчим відділенням Великоолександрівського РВ УМВС України в Херсонській області при проведенні досудового розслідування по кримінальному провадженню відносно вищевказаної особи за ст. 190 КК України, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_3 від 10 травня 2013 року. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснює Великоолександрівська міжрайонна прокуратура. За таких обставин підстав для вжиття заходів прокурорського реагування по зверненню ОСОБА_3 від 20 травня 2013 року не вбачається (а.с. 118).

Відповідно до висновку судового експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області ОСОБА_7, підписи від імені ОСОБА_3, які розташовані в графах: «підпис позичальника» «ОСОБА_3» кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року; «позичальник» в додатку № 2 до договору № 5126 від 28 березня 2008 року, виконані ОСОБА_3; підписи від імені ОСОБА_3, розташовані в графах: «Підпис позичальника» заяви від 27 березня 2008 року; «прізвище та підпис позичальника» кредитної заявки від 27 березня 2008 року, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Рукописні записи, розташовані в графах: заяви від 27 березня 2008 року; кредитної заяви від 27 березня 2008 року (крім рукописних записів, виконаних друкованим почерком та розташованих в графах « 2.1. Паспортні дані», «Відомості про освіту та зайнятість позичальника» даного документу), виконані не ОСОБА_3, а іншою особою (а.с. 111 - 114).

Відповідно до висновку № 1077-14 судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 201/15850/13-ц, виконаного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Соломахою Ю.В. від 24 липня 2014 року, підпис від імені ОСОБА_3 в графі «Підпис отримувача» видаткового касового ордеру № 2203 від 28 березня 2008 року, - виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою, з наслідуванням її справжнього підпису (а.с. 237 - 245).

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами ЦК України, а також нормами укладеного між сторонами кредитного договору.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змістом ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Поряд із засобами заохочення, виконання цивільних обов'язків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства. Будь яка особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно п. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, й який є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

Як вбачається з матеріалів справи та відповідно до останніх уточнень обґрунтування позовних вимог, позивач ставить питання про визнання недійсним кредитного договору № 5126 від 28 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Інгулецьке відділення № 7856; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 кошти у сумі 68000,00 гривень, сплачених на виконання умов кредиту.

Заявлені позовні вимоги сторона позивача обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором та не надав грошових коштів у розмірі 68000,00 гривень, обумовлених договором, що є істотним порушенням його умов.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання кредитного договору недійсним з підстав порушення банківською установою істотних умов кредитного договору, відмовляючи в їх задоволенні суд виходив, зокрема з наступного.

Судом було встановлено та підтверджено висновком судового експерта від 31 жовтня 2013 року, що позивачем ОСОБА_3 дійсно було підписано та укладено з відповідачем кредитний договір № 5126 від 28 березня 2008 року, згідно якого банк мав надати позичальнику цільовий кредит на придбання транспортного засобу у розмірі 68000,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15,00 відсотків річних та строком повернення - до 28 березня 2011 року.

Висновком судового експерта встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 в графі «Підпис отримувача» видаткового касового ордеру № 2203 від 28 березня 2008 року, - виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою, з наслідуванням її справжнього підпису.

Відповідно до довідки ВАТ «Державний ощадний банк України» від 30 вересня 2010 року кредитні зобов'язання сторони позичальника за договором № 5128 від 28 березня 2008 року погашені в розмірі 68000,00 гривень (тіло кредиту).

Згідно ст. 66 ЦПК України висновок експерта, це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Відповідно до п. 6 ст. 147 ЦПК України, висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Згідно ст. 212 ЦПК України за загальними приписами оцінювання доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідження наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 58 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним з підстав того, що він не зумовив для позивача юридичних наслідків, суд ставиться критично до таких тверджень, оскільки останні спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, відповідно до умов кредитного договору № 5126, укладеного 28 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, позивачу на умовах цього договору було надано кредит в сумі 68000,00 гривень з цільовим призначенням - для здійснення оплати за новий транспортний засіб Т-25А за договором купівлі - продажу від 27 березня 2008 року, укладеного між позичальником та продавцем транспортного засобу.

Того ж дня, між позивачем та банком було укладено договір застави майна № 5126, відповідно до умов п. 1.1 якого ОСОБА_3, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року, передала в заставу транспортний засіб Т-25А придбаний нею за договором купівлі - продажу від 27 березня 2008 року.

Отже, низка укладених договорів фактично спростовують твердження позивача про відсутність будь-яких юридичних правовідносин між позивачем та банком відповідача, що випливають з кредитного договору № 5126, укладеного 28 березня 2008 року.

Крім того, ані позивачем, ані її представником не було надано суду достатніх та неспростовних доказів не укладення ОСОБА_3 оскаржуваного кредитного договору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, позивач просить суд визнати укладений між нею та відповідачем договір недійсним з підстав порушення останнім його істотних умов, а саме ненадання кредитних грошових коштів, обумовлених договором.

За вимогами ст. 651 ЦК України, порушення однією із сторін істотних умов договору є підставою для його розірвання, а не підставою визнання укладеного договору недійсним, як того просить позивач. З огляду на що, суд дійшов висновку, що стороною позивача невірно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Вимога позивача про повернення їй грошових коштів у розмірі 68000,00 гривень також не підлягає задоволенню, оскільки 21 березня 2014 року особисто ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначала, що грошові кошти вона не отримувала (підтверджується журналом судового засідання - а.с. 202 - 203 та записом фіксування судового процесу) та з даних підстав просила визнати договір недійсним, пояснювала, що часткову сплату боргового зобов'язання від її імені було здійснено ОСОБА_6, з огляду на що у неї відсутній оригінал квитанції про сплату.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог судом було враховано той факт, що кредитний договір та низка супутніх йому договорів були укладені в березні 2008 року, а позивач звернулася до суду лише наприкінці 2013 року, не надавши при цьому належне підтвердження її не звернення до суду понад п'ять років.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результати розгляду, вважає за необхідне судові витрати по справі відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 509 - 510, 527, 545, 651, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 27, 31, 60, 88, 128, 212- 215 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровське обласне управління про визнання недійсним кредитного договору, стягнення грошових коштів у цивільній справі № 201/15850/13ц, - відмовити.

Судовий збір сплачений ОСОБА_3 при зверненні до суду, інші витрати пов'язані з розглядом цивільній справі № 201/15850/13ц, у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України позивачу не повертаються.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя А.В. Брага