Постанова № 40723803, 01.10.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 924/770/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Миханюк М.В. ,

судді Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Ващук К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Пількевич В.В., довіреність в справі

відповідача - Швед О.Л., керівник

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства „Красилівське підприємство теплових мереж", м. Красилів

на рішення господарського суду Хмельницької області від 17.07.14 р.

у справі № 924/770/14 (суддя Димбовський В.В. )

за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального підприємства „Красилівське підприємство теплових мереж", м. Красилів

про стягнення 674 676,45 грн. - основного боргу, 74 552,19 грн. - пені, 9 727,85 грн. - інфляційних нарахувань, 25 517,60 грн. - 3% річних

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.07.2014 року у справі №924/770/14 (суддя Димбовський В.В.) позов публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", м. Київ до комунального підприємства „Красилівське підприємство теплових мереж", м. Красилів про стягнення 674676,45 грн. - основного боргу, 74552,19 грн. - пені, 9727,85 грн. - інфляційних нарахувань, 25517,60 грн. - 3% річних задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства „Красилівське підприємство теплових мереж" (м. Красилів, вул. Б. Хмельницького, 2; код 14151814) на користь публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код 20077720) 674676,45 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот сімдесят шість гривень 45 коп.) - основного боргу, 74295,71 грн. (сімдесят чотири тисячі двісті дев'яносто п'ять гривень 71 коп.) - пені, 8282,13 грн. (вісім тисяч двісті вісімдесят дві гривні 13 коп.) - інфляційних нарахувань, 21501,54 грн. (двадцять одну тисячу п'ятсот одну гривню 54 коп.) - 3% річних, 15575,12 грн. (п'ятнадцять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень 12 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідача 256,48 грн. - пені, 1445,72 грн. - інфляційних нарахувань та 4016,06 грн. - 3% річних відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 17.07.2014 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та є протиправним.

Апелянт зазначає, що вини відповідача, в тому що субвенції з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не перераховано, не має. Зобов'язання держави щодо погашення з різниці в тарифах й досі не виконано.

Крім того, на думку скаржника юридичних підстав для стягнення суми на яку змінилась сума боргу внаслідок інфляційних процесів, 3% річних від простроченої суми, пені з простроченої суми не має.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 17.07.2014р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 17.07.2014р. є таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 17.07.14 року у справі №924/770/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012р. між Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України" (продавець) та Красилівським підприємством теплових мереж (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2409-ТЕ-34 (а.с.9-14).

За умовами п.1.1. продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 1817 тис. куб.м. (п.2.1.).

Згідно з п. 3.3. договору приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 5.1. договору передбачено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 1982347,00 грн., крім того ПДВ - 396 469,40 грн., разом - 2 378 816,40 грн. (п. 5.5. договору).

Відповідальність сторін передбачено розділом 7 договору, зокрема, у разі невиконання покупцем (відповідачем) пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю (позивачу) крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов даного договору позивач передав, а відповідач прийняв імпортований природний газ, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі:

- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2013р. на загальну суму 350718,97 грн. за спожитий газ у січні 2013 року (а.с. 15);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2013р. на загальну суму 273, 349,18 грн. за спожитий газ у лютому 2013р. (а.с. 16);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2013р. на загальну суму 310722,91грн. за спожитий природний газ у березні 2013р. (а.с. 17);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2013р. на загальну суму 105884,17грн. за спожитий природний газ у квітні 2013р. (а.с. 18);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2013р. на загальну суму 52970,40грн. за спожитий природний газ у жовтні 2013р. (а.с. 19);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2013р. на загальну суму 144924,51 грн. за спожитий природний газ у листопаді 2013р. (а.с. 20);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2013р. на загальну суму 346943,92 грн. за спожитий природний газ у грудні 2013р. (а.с. 21).

Відповідач сплатив за переданий у власність природний газ - 810 846,61 грн. з простроченням, тому виникла заборгованість по основному боргу в розмірі 674 676,45 грн.

Оскільки, розрахунок за газ проводився з порушенням строків, визначених договором, позивач нарахував пеню по кожному періоду заборгованості, яка загалом складає суму 74552,19 грн. (за зобов'язаннями січня 2013 року за період з 14.02.2013р. по 31.05.2013р.; за зобов'язаннями лютого 2013 року за період з 14.03.2013р. по 13.09.2013р.; за зобов'язаннями березня 2013 року за період з 14.04.2013р. по 13.10.2013р.; за зобов'язаннями квітня 2013 року за період з 14.05.2013р. по 13.11.2013р.; за зобов'язаннями жовтня 2013 року за період з 14.11.2013р. по 03.04.2014р.; за зобов'язаннями листопада 2013 року за період з 14.12.2013р. по 03.04.2014р.; за зобов'язаннями грудня 2013 року за період з 14.01.2014р. по 03.04.2014р.), 9727,85 грн. - інфляційних втрат (за зобов'язаннями лютого 2013 року за період березень - грудень 2013 року; за зобов'язаннями березня 2013 року за період квітень 2013 року - лютий 2014 року; за зобов'язаннями квітня 2013 року за період травень 2013 року - лютий 2014 року; за зобов'язаннями жовтня 2013 року за період листопад 2013 року - лютий 2014 року; за зобов'язаннями листопада 2013 року за період грудень 2013 року - лютий 2014 року; за зобов'язаннями грудня 2013 року за період січень, лютий 2014 року). Також, позивачем нараховано 25 517,60 грн. - 3% річних (загальний період нарахувань складає 14.02.2013р. - 03.04.2014р.).

За своєю правовою природою вищевказаний договір є договором купівлі-продажу, правове регулювання якого передбачено главою 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до норм ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором щодо поставки газу, а відповідач прийняв від позивача природний газ і зобов'язаний був оплачувати його вартість згідно умов договору.

Однак, відповідач не виконав в повному обсязі своє зобов'язання щодо оплати за поставлений позивачем газ згідно договору, а тому виникла заборгованість по основному боргу в розмірі 674 676,45 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №13/2409-ТЕ-34 від 28.12.2012р. в сумі 674 676,45 грн., яка є обґрунтованою та підтвердженою наявними в матеріалах справи доказами.

Поряд з цим, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги надану відповідачем копію договору про організацію взаєморозрахунків №395/30 від 25.09.2014р., оскільки останній був відсутній на момент розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності із ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперчується відповідачем, останній не виконував своє зобов'язання щодо оплати за поставлений позивачем товар у встановлені строки, а отже мало місце прострочення виконання зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.

В порядку ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, ч. 1 ст. 230 ГК України та п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. договору визначено, що у разі невиконання покупцем (відповідачем) пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю (позивачу) крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивачем нараховано та заявлено достягнення пеню в розмірі 74552,19 грн.

За приписами п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. день фактичної сплати суми заборгованості не вкючається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Однак, позивачем здійснено нарахування пені на борг за зобов'язаннями січня, лютого 2013 року, та включено в цей період дні фактичної сплати суми заборгованості.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства, договору та обставини справи, судова колегія, здійснивши перерахунок пені, з врахуванням днів фактичної сплати суми боргу, погоджується з висновком місцевого суду про стягнення з відповідача пені в розмірі 74295,71 грн. та про відмову в задоволенні позову про стягнення пені в розмірі 256,48 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають самостійним передбаченим законом способом захисту майнового права кредитора та мають іншу правову природу ніж господарські санкції у вигляді штрафу та пені. При цьому, підстав для зменшення розміру чи звільнення боржника від сплати річних та інфляційних, заявлених до стягнення кредитором з боржника чинним законодавством не передбачено.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Оскільки прострочка в оплаті за зобов'язаннями лютого 2013 року виникла 14.03.2013р., інфляційні нараховуються з квітня 2013 року, за зобов'язаннями березня 2013 року виникла 14.04.2013р., інфляційні нараховуються з травня 2013 року; за зобов'язаннями квітня 2013 року прострочка виникла з 14.05.2013р., тому інфляційні нараховуються з червня 2013 року, за зобов'язаннями жовтня 2013 року прострочка виникла 14.11.2013р., тому інфляційні нараховуються з грудня 2013 року; за зобов'язаннями листопада 2013 року прострочка виникла 14.12.2013р., інфляційні нараховуються з січня 2014 року; за зобов'язаннями грудня 2013 року прострочка виникла 14.01.2014р., тому інфляційні нараховуються з лютого 2014р.

Таким чином, перевіривши перерахунок інфляційних та 3% річних, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 8282,13 грн. - інфляційних нарахувань, 21501,54 грн. - 3% річних та про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 1445,72 грн. - інфляційних нарахувань та 4016,06 грн. - 3% річних.

Поряд з цим, судова колегія вважає за необхідне відмітити, що згідно частини першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, колегією суддів не приймаються до уваги доводи скаржника про наявність боргу у зв'язку із невідповідністю затверджених тарифів на послуги теплопостачання (опалення) та не погашення Державою різниці в тарифах на теплову енергію, оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України"від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

З урахуванням викладеного, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 17.07.2014 року по справі №924/770/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача Комунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу №924/770/14 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Павлюк І. Ю.