Постанова № 40716532, 30.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2014 року 15:20 № 826/10084/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до 3-ті особиКиївської міської ради Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа-1) Подільська районна в м. Києві державна адміністрація (третя особа-2) провизнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2010 року №284/5096, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Київської міської ради (надалі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - третя особа-1), Подільська районна в м. Києві державна адміністрація (надалі - третя особа-2), в якому просить:

- визнати протиправним рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» - в частині включення до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1;

- скасувати рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» - в частині включення до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1;

- заборонити Київській міській раді включати до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2014 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третіх осіб, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» безпідставно віднесено будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, співвласником якого є позивач, до переліку об'єктів комунальної власності, оскільки останній є власністю співвласників даного будинку, а, відтак, не може належати до об'єктів комунальної власності.

У судове засідання 17.09.2014 року з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи-1.

Третя особа-2 у судове засідання не з'явилася, явку свого представника не забезпечила, хоча належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому, від представника третьої особи-2 через канцелярію суду надійшли письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог, в яких зазначено про правомірність оскаржуваного рішення та заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи-2.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача та третьої особи-1 проти позову заперечували, зазначивши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у відповідача повноважень.

Суд у судовому засіданні 17.09.2014 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним повідомленої третьої особи-2 та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 08.02.1995 року та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05.10.2006 року, копії яких наявні у матеріалах справи.

Водночас, рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» (надалі - Рішення №284/5096), відповідно до статті 7 та статті 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» (із змінами та доповненнями), на виконання рішення Київської міської ради від 09.09.2010 №7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» Київська міська рада, зокрема, вирішила затвердити переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1 - 10 до цього рішення (п. 1 Рішення №284/5096).

Так, додатком №7 до Рішення №284/5096 затверджено Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Подільському районі.

Згідно таблиці 7 вказаного додатку «Житлове господарство», під номером 378 вказано житловий будинок, одиниця виміру - шт., інвентарний номер - 10310068, площа кв.м - 1628,92 (загальна), 676,00 (нежилих приміщень), протяжність, штуки, сума - 1, первісна вартість, тис. грн. - 505,1, залишкова вартість тис. грн. - 190,4, адреси будинків, споруд, приміщень - АДРЕСА_1.

Вважаючи віднесення положеннями Рішення №284/5096 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, до переліку об'єктів комунальної власності необґрунтованим, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (надалі - Закон №280/97).

Приписами п. 31 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97 передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, такі питання: прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

При цьому, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ч. 1 ст. 60 Закону №280/97).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону №280/97).

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, останнє прийнято на підставі положень ст. 7 та ст. 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» та рішення Київської міської ради від 09.09.2010 №7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві».

Згідно положень ч. 1 ст. 7 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15.01.1999 року №401-XIV (надалі - Закон №401), система місцевого самоврядування у місті Києві включає: територіальну громаду міста; міського голову; міську раду; виконавчий орган міської ради; районні ради (у разі їх утворення); виконавчі органи районних у місті рад; органи самоорганізації населення.

Районні ради можуть утворюватися за рішенням територіальної громади міста Києва, прийнятого шляхом проведення місцевого референдуму, або за рішенням Київської міської ради. Рішення територіальної громади міста Києва або Київської міської ради щодо утворення (неутворення) районних рад повинні бути прийняті до дня чергових виборів (ч. 2 ст. 7 Закону №401).

У силу ст. 11 Закону №401, питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

У районах міста Києва діють районні в місті Києві державні адміністрації, які підпорядковуються Київській міській державній адміністрації, а в разі утворення районних у місті Києві рад також є підзвітними і підконтрольними відповідним радам як виконавчі органи таких рад.

У разі утворення районної в місті Києві ради на посаду голови районної в місті Києві державної адміністрації Президентом України призначається особа, яка обрана головою районної у місті Києві ради.

У разі неутворення районної у місті Києві ради голова районної у місті Києві державної адміністрації призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України відповідно до Конституції України.

В свою чергу, рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 року №7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві», зокрема, вирішено не утворювати районні у місті Києві ради, припинити з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації районні в місті Києві ради, а також виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) протягом місяця з дня набрання чинності цим рішенням подати на розгляд Київської міської ради пропозиції щодо прийняття у власність територіальної громади міста Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій та іншого майна районних у місті Києві рад та їх органів.

На підставі вищевикладеного та, як стверджує представник відповідача, матеріалів інвентаризації, наданих Подільською в місті Києві державною адміністрацією, витяг з яких наявний у матеріалах справи, відповідачем прийнято оскаржуване рішення.

Натомість, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 3 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

При цьому, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України).

З огляду на викладене вище вбачається, що до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Разом з тим, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, дія, бездіяльність та рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

В постанові Верховного суду України № 21-1115во10 від 10.04.2012 року зазначено, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Таким чином, під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України К/800/30785/13 від 01.10.2013 року.

З аналізу змісту Рішення №284/5096 вбачається, що останнє не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.

На обґрунтування наявності порушеного права позивач посилається на те, що віднесення будинку, співвласником якого він є до комунальної власності міста Києва дозволяє здійснювати різноманітні рейдерські маніпуляції з цим майном, зокрема, проводити конкурси щодо розміщення реклами в ліфтах цього будинку, як це передбачено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.08.2012 року №1464 «Про проведення інвестиційного конкурсу із залучення інвестора до розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності міста Києва», та визначати переможця такого конкурсу згідно із розпорядженням від 15.02.2013 року №207 «Про затвердження переможця конкурсу по залученню інвестора до розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності міста Києва», незаконно стягувати кошти з інтернет-провайдерів за доступ до внутрішньобудинкових мереж, тощо.

Проте, доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем вказаних дій позивачем суду не надано, а також не зазначено про причини неможливості їхнього подання, як і не заперечувався факт того, що відповідні дії вчинено не було, при цьому, докази на підтвердження наявності наміру їх вчиненні у матеріалах справи відсутні.

Відтак, позовні вимоги спрямовані на майбутній захист прав та інтересів позивача, щодо яких існує імовірність їх порушення в майбутньому.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок