Рішення № 40714855, 01.10.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/6644/14-ц Провадження № 22-ц/772/2363/2014Головуючий в суді першої інстанції Федчишен С. А.Категорія 27 Доповідач Береговий О. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого: Берегового О. Ю.,

суддів: Панасюка О. С., Іванюка М. В.,

при секретарі: Богацькій О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-

встановила:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось в суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 13.03.2007 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 3694грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичними особам «Розстрочка» складає між ним і банком договір про що свідчить підпис відповідача у заяві.

У зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань утворилась заборгованість в розмірі 33029,99грн., яка складається з: 1108,52грн. - заборгованість за кредитом, 10734,74грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1847грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 17290,68грн. - пеня, 500грн. - штраф (фіксована частина) 1549,05грн. - штраф (процентна складова), які просили стягнути на їх користь з з відповідача.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2014 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ПАТ КБ "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило зазначене рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з на ступного.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропуіцення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідно сини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосу ванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослі джені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясу вання обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно кредитного договору № VIXRF105250360 від 13.03.2007 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 3694 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитний договір складається з заяви позичальника та Умов надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт)(а.с.5).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) складає між ним і банком кредитно-заставний договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

В зв'язку з невиконанням умов договору у відповідача утворилась заборгованості, яка згідно розрахунку заборгованості за договором №VIXRF105250360 від 13.03.2007 року станом на 24.03.2014 року становить 33029,99 грн., з яких: 1108,52 грн. - заборгованість за кредитом, 10734,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1847 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 17290,68 грн. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина) 1549,05 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.4).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що оскільки остання проплата по даному договору була в грудні 2010 року, а з позовом до суду банк звернувся лише в квітні 2014 року, то трьохрічний строк позовної давності сплив ще в грудні 2013 року. Посилання позивача на п. 5.5. Договору з приводу погодженого терміну позовної давності у 5 років до уваги судом не взято так як Умови про надання споживчого кредиту відповідачем не підписувались та йому не було відомо про них.

Колегія суддів не погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції за наступних підстав.

Згідно п. 5.5 Умов надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за Договором встановлено сторонами тривалістю 5 років, що не суперечить ст. 259 ЦК України.

Свою згоду з зазначеними Умовами, як зазначалось вище, відповідач підтвердив шляхом проставлення підпису у заяві позичальника, які склали між ним та банком кредитно-заставний договір, а тому висновки суду з приводу необізнаності з Умовами та відсутність на них його підпису є невірними та не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до акту про передачу заставного майна на відповідальне зберігання від 29.07.2010 року, ОСОБА_2 передав позивачу заставне майно, а саме портативний ПК ASUS та відео карту Тюнер за кредитом, який було видано позичальнику у відповідності з кредитно - заставним договором на відповідальне зберігання № VIXRF105250360 від 13.03.2007 року та доручив банку передати на реалізацію заставне майно, за ціною визначеною незалежним оцінщиком, а виручені від реалізації засоби, за вирахуванням витрат на проведення оцінки майна направити на погашення заборгованості /а.с. а.с 35/.

За твердженням представника позивача виручені від реалізації зазначеного заставного майна кошти в сумі 2000 грн. 10.12.2010 року були спрямовані на погашення зобов'язань по кредитно-заставному договору.

Зазначені дії, на думку колегії суддів, у розумінні ст. 264 ЦК України свідчать про вчинення відповідачем дій, які підтверджують визнання ним свого боргу, та як наслідок переривання строку позовної давності.

За вказаних обставин, до даних правовідносин слід застосовувати п'ятирічний строк позовної давності, який необхідно заново обчислювати з моменту складення акту від 29.07.2010 року, а тому твердження позивача та висновки суду першої інстанції щодо спливу строку позовної давності є помилковими, в зв'язку з чим рішення суду підлягає до скасуванню.

Вирішуючи питання по суті позовних вимог, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню за слідуючих підстав.

Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 625 ч.ч. 1, 2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає необхідним задовольнити повністю позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення - 1108,52 грн. - заборгованість за кредитом; 10734,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1847 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 17290,68 грн., то зазначені вимоги підлягають частковому задоволенню.

Так, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В п. 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Як зазначив у своєму листі від 01.02.2013 Верховний Суд України, "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 рр.)" суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню, враховуючи при цьому, зокрема, занадто високий її розмір, порівняно зі збитками споживача, ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу. Зменшення розміру неустойки - це право суду. Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням відповідача, однак в останньому випадку відповідач, що звертається з клопотанням, повинен довести наявність підстав для зменшення неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК).

За таких обставин, занадто високий розмір пені підлягає зменшенню до 5921 грн. 63 коп., що становить 50 % заборгованості по тілу кредиту та відсотках за користування ним. Вказана сума пені є співмірною і справедливою та відповідає її суті та призначенню.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що при порушенні Позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбаченим Договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 1549,05 грн - штраф (процентна складова) задоволенню не підлягають, оскільки зазначені у п. 5.3 умови договору є нікчемними.

У частинах 1,2 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Таким чином зазначені позивачем підстави для стягнення пені не передбачені ст. 549 ЦК України.

Зазначена позиція підтримана Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 02.09.2014 року у справі № 6-27161ск14.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду про відмову у задоволенні позову є необґрунтованим, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог Банку.

Враховуючи, що позивачем при поданні позовної заяви та апеляційної скарги сплачувався судовий збір, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" судові витрати у розмірі 365 грн. 40 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги скаргу публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, проживаючого за адресою АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» код ЄДРПОУ: 14360570 заборгованість за кредитним договором в сумі 19611,89 грн. з яких: 1108,52 грн. заборгованість за кредитом; 10734,74 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 1847 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 5921,63 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, проживаючого за адресою АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» код ЄДРПОУ: 14360570 судові витрати в сумі 365,40 грн., з яких 243,60 грн. - за подання позовної заяви; 121,80 грн. - за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: