Рішення № 40712619, 29.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15546/14 29.09.14

За позовомДержавного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»доДержавного підприємства «Льодові арени»простягнення 1 985 776, 11 грн.

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача Циганин Я.М., довіреність №1216/12-13 від 31.12.2013;від відповідачане з'явилися.

Суть спору: Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Льодові арени» про стягнення 1985776, 11 грн. заборгованості, з якої 1981000, 00 грн. - основний борг, 4124, 82 грн. - пеня та 651, 29 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поворотної фінансової допомоги №25/04/13 від 25.04.2013 та невиконання ним своїх зобов'язань по своєчасному поверненню поворотної фінансової допомоги, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, що зумовило нарахування пені та 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2014 порушено провадження у справі №910/15546/14 та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.08.2014 справу № 910/15546/14 передано на розгляд судді Босому В.П., у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2014, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу № 910/15546/14 прийнято до провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду міста Києва від 29.09.2014 справу №910/15546/14 передано для розгляду судді Васильченко Т.В., в зв'язку з виходом судді з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2014, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/15546/14 прийнято до провадження суддею Васильченко Т.В. та призначено до розгляду.

В судовому засіданні 29.09.2014 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, відзив на позов, заяв чи клопотань до суду не подав.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 29.09.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, який приймав участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.04.2013 між позивачем, як підприємство, та відповідачем, як отримувач, було укладено договір поворотної фінансової допомоги № 25/04/13, відповідно до п. 1.1 якого, підприємство, за погодженням з Національним агентством з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів, в порядку та на умовах визначених цим договором, надає отримувачу поворотну фінансову допомогу, а отримувач зобов'язується прийняти поворотну фінансову допомогу, використати її та повернути у встановлені договором строки.

Відповідно до п.п. 2.1, 3.1, 3.2 договору поворотна фінансова допомога за цим договором становить 1821000, 00 грн., яка надається підприємством отримувачу в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок отримувачу протягом п'яти днів з дати підписання цього договору, згідно графіку надання поворотної фінансової допомоги (додаток № 1 до договору).

Термін, на який підприємство надає поворотну фінансову допомогу отримувачу, відповідно до п. 4.1 встановлюється до 31.12.2013.

В подальшому, у зв'язку зі збільшенням розміру поворотної фінансової допомоги за погодженням з Національним агентством з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів сторонами у справі 18.11.2013 укладено додаткову угоду № 1 до договору поворотної фінансової допомоги №25/04/13 від 25.04.2013, якою п. 2.1 договору викладено у наступній редакції: розмір поворотної фінансової допомоги становить 1981000, 00 грн.

На виконання умов договору за період з квітня 2013 року по листопад 2013 року позивачем перераховано відповідачу в якості поворотної фінансової допомоги грошові кошти у розмірі 1981000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 169 від 25.04.2013, № 218 від 03.06.2013, №267 від 02.07.2013, № 303 від 01.08.2013, № 350 від 02.09.2013 та № 433 від 19.11.2013.

25.12.2013 між позивачем та відповідачем, за погодженням з Національним агентством з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів укладено додаткову угоду № 2 до договору поворотної фінансової допомоги № 25/04/13 від 25.04.2013, відповідно до якої сторони погодились продовжити строк користування поворотною фінансовою допомогою до 20.06.2014.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Так, згідно із ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.1 договору, в редакції додаткової угоди № 2, сторони визначили, що отримувач повертає підприємству поворотну фінансову допомогу шляхом перерахування грошових коштів на його банківський рахунок у термін, передбачений п. 4.1 цього договору, а саме до 20.06.2014.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Втім, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поворотної фінансової допомоги № 25/04/13 у визначені строки отриману фінансову допомогу не повернув, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 1981000,00 грн.

В той час як п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання поворотної фінансової допомоги позивачем відповідачу та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасного повернення грошових коштів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 1981000, 00 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В пункті 7.2 договору сторони визначили, що при простроченні повернення поворотної фінансової допомоги отримувач сплачує на користь підприємства пеню у розмірі 2 % від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 100 % від суми фактичної заборгованості.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. (Аналогічна позиція викладена і у п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення термінів повернення позивачу грошових коштів, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 7.2 договору позивачем нараховано за період з 21.06.2014 по 24.06.2014 та заявлено до стягнення пеню в сумі 4124, 82 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Окрім того, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача за період з 21.06.2014 по 24.06.2014 3% річних у розмірі 651, 29 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та пені за заявлений період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Льодові арени» (01001, м. Київ, Спортивна площа, буд. 1; ідентифікаційний код 37264681) на користь Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (03118, м. Київ, вул. Хотівська, буд. 4, літера «А»; ідентифікаційний код 37264503) 1981000 (один мільйон дев'ятсот вісімдесят одна тисяча) грн. 00 коп. - основного боргу, 4124 (чотири тисячі сто двадцять чотири) грн. 82 коп. - пені, 651 (шістсот п'ятдесят одна) грн. 29 коп. - 3 % річних та 39715 (тридцять дев'ять тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 52 коп. - судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.10.2014.

Суддя Т.В. Васильченко