Ухвала суду № 40708426, 30.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2014 р. м. Київ К/800/29237/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Блажівської Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2013 року по справі № 826/9531/13-а за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними дій, наказу, скасування повідомлення та податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними дій, наказу, скасування повідомлення та податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі Наказу від 27.11.2012 року №1422-П проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за підсумками якої виявлено порушення п. п. 44.1, 44.3 ст. 44, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, пп. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України, ст. ст. 1, 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98 (далі - Указу), пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8, абз. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV), пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, абз. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР).

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000131704/114, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 196506,00 грн., в тому числі 196106,00 грн. - основний платіж, 340,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, № 0000141704/115, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 266006,08 грн., в тому числі 212804,86 грн. - основний платіж, 53201,22 грн. - штрафні (фінансові) санкції, № 0000151704/116, яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 510,00 грн.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили із наявності в діях позивача порушень вказаних норм податкового законодавства.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Так, судами попередніх інстанцій обставини, якими податковий орган обґрунтовує заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість, не встановлювались та не досліджувались. Зокрема суди не дослідили обставини щодо господарських операцій, з якими податковий орган пов'язує перевищення позивачем граничного обсягу виручки.

Статтею 1 Указу встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Таким чином, оподаткування доходів за спрощеною системою оподаткування може мати місце виключно при дотриманні визначених у ст. 1 Указу умов, зокрема умови щодо граничного розміру виручки, яка є базою оподаткування єдиним податком.

З метою дослідження питання щодо перевищення позивачем граничного обсягу виручки, судам необхідно було встановити, чи є кошти, що надійшли на рахунок позивача у спірний період, виручкою у розумінні ст. 1 Указу.

Відповідно до статті 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Таким чином, виникнення у суб'єкта господарювання обов'язку перейти на загальну систему оподаткування пов'язується з перевищенням розміру виручки, визначеного статтею 1 Указу.

Відтак, у особи, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, з моменту перевищення граничного розміру виручки (500000 грн.), не тільки виникає обов'язок перейти на загальну систему оподаткування з наступного звітного періоду (кварталу), а й втрачається право оподатковувати виручку у сумі перевищення єдиним податком і виникає обов'язок оподаткувати таку суму на загальних підставах. Зокрема доходи (виручка), отримані таким суб'єктом, підлягають оподаткуванню у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року №13-92, який діяв у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю.

Тому, для визначення звітного періоду, з якого у позивача міг виникнути обов'язок перейти на загальну систему оподаткування, суди повинні були встановити момент перевищення позивачем визначеного у ст. 1 Указу граничного обсягу виручки.

Відповідно до ст. 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість.

При вирішенні питання щодо виникнення у позивача обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з поставки послуг (товарів) таким податком, слід керуватися Законом № 168/97-ВР, який визначає порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п. 2.1 Закону № 168/97-ВР платником податку будь-яка особа, яка, зокрема підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Підстави, за якими особа підлягає реєстрації як платник податку, визначені у п. 2.3 ст.2 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

При цьому абз. 2 пп. 9.4 ст. 9 Закону № 168/97-ВР передбачено: якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що до моменту перевищення платником єдиного податку граничного обсягу виручки, визначеного у ст. 1 Указу, положення Закону № 168/97-ВР щодо оподаткування поставок товару (послуг) не можуть поширюватися на такого платника. З моменту перевищення обсягу виручки, визначеного у ст. 1 Указу, починають розповсюджуватись положення Закону № 168/97-ВР, зокрема пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону № 168/97-ВР щодо підстав для обов'язкової реєстрації платником податку.

Відповідно, у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення операції з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником та сплатити податок на додану вартість, починаючи з операції, за якою відбулось перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).

При цьому, слід врахувати, що виходячи із положень абз. 4 п. 9.4 Закону № 168/97-ВР, особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Проте, у такої особи не виникає обов'язку подавати податкову декларацію з податку на додану вартість та нести відповідальність за неподання.

З огляду на викладене, з метою правильного вирішення справи підлягають встановленню фактичні обставини, зокрема, дата здійснення операції, яка зумовила перевищення розміру виручки, визначеного статтею 1 Указу, з настанням якої пов'язується поширення на платника загальної системи оподаткування; дата здійснення операції, за якою позивачем можливо перевищено граничний обсяг оподатковуваних операцій, встановлений пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону № 168/97-ВР; податковий період, у якому у позивача можливо виник обов'язок зареєструватись платником податку на додану вартість, оподаткувати поставку товарів (послуг) та сплатити податок до бюджету.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи, якими доказами вони підтверджуються, вирішити, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Покладаючи на позивача обов'язок доведення відсутності його вини у вчинених правопорушеннях, суди тим самим порушили норми процесуального права, а саме приписи наведеної вище статті КАС України.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2013 року по справі № 826/9531/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписБлажівська Н.Є. підписЦвіркун Ю.І.