Постанова № 40704449, 15.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2014 р. Справа№ 910/24729/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Алданової С.О.

Чорної Л.В.

при секретарі: Ставицькій Т.Б

за участю представників:

від позивача: Андрієвська О.В., представник за довіреністю №7 від 13.06.2014р.;

від відповідача: Турченко Д.Л., представник за довіреністю №64 від 01.10.2013р.;

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2014р. (підписано- 09.04.2014р.)

у справі №910/24729/13 (cуддя: Отрош І.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

про стягнення 7 422 603 грн. 15 коп.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (далі-відповідач) про стягнення на підставі договору на послуги водопостачання та водовідведення № 02723/2.04 від 08.07.2003р. , заборгованості у розмірі 7442603 грн. 15 коп., в тому числі 6830730 грн. 01 коп. заборгованості за надані з 01.04.2013р. по 30.09.2013р. послуги, 43202 грн. 07 коп. 3 % річних, 207134 грн. 57 коп. пені та 341536 грн. 50 коп. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2013р. порушено провадження у справі № 910/24729/13.

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києвачастково частково заперечувало проти позовних вимог. Визнавши заявлені вимоги в частині заборгованості в оплаті за полуги по водопостачанню холодної води та прийняття стоків, заперечувало свій обов'язок по оплаті питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання. Крім цього у запереченні на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір неустойки (пені та штрафу) до 1000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2014р. у справі №910/24729/13 (cуддя: Отрош І.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість у розмірі 5 603 632 грн. 32 коп., пеню у розмірі 160 546 грн. 64 коп., 3 % річних у розмірі 33 656 грн. 45 грн., штраф у розмірі 280 181 грн. 62 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 56 353 грн. 43 коп. Позов в частині стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» пені у розмірі 46 587 грн. 93 коп. та 3 % річних у розмірі 9 545 грн. 62 коп., залишено без розгляду. В іншій частині позову -відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва в частині відмови у стягненні на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» боргу у розмірі 1 227 097,69 грн. та штрафу у розмірі 61 354,88грн. і залишення без розгляду позовних вимог щодо стягнення 46 587, 93 грн. пені та 9 545,62 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Скаржник вважав, що рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2014р. у даній справі винесене із порушенням норм матеріального та процесуального права.

У доводах апеляційного оскарження позивач вказував на невірне застосування судом першої інстанції положень пункту 3.13. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р., внаслідок чого судом першої інстанції зроблено хибний висновок те, що обов'язок з оплати послуг з водовідведення питної води, що йде на підігрів, залежить від з'ясування питання, у чиєму володінні перебуває тепловий пункт (котельня ).

За твердженням апелянта, позиція місцевого господарського суду про те, що згідно з пунктом 3.13. Правил користування розрахунок за спожиту питну воду, використану для потреб гарячого водопостачання повинен проводитися лише з балансоутримувачем бойлеру, спростовується постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2010р. у справі №2а-12540/09/2670, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.09.2011р.

Цими судовими актами встановлено, що п. 3.13. Правил користування не є зобов'язальною нормою, а тому у ПАТ «Київенерго» як енергопостачальної організації, на балансі та в управлінні якої перебувають теплові пункти, котельні, теплові розподільчі мережі, немає обов'язку щодо укладення договорів для здійснення розрахунків з виробником (ПАТ «Київводоканал») за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуватися за відповідний обсяг стічних вод.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправомірно застосовані положення Закону України «Про теплопостачання» до спірних правовідносин, оскільки вказаним законом регулюються відносини лише з приводу виробництва, транспортування і використання теплової енергії і не регулюються відносини сторін з приводу виробництва послуг з гарячого водопостачання.

Серед інших доводів апелянт зазначив про неправомірність застосування судом першої інстанції Постанови Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005р., адже нею регулюються відносини між виконавцем (предметом діяльності, якого є надання житлово-комунальних послуг) та споживачами. Разом з тим, апелянт наголошує на тому, що він являється виробником та постачальником питної води, а не виконавцем житлово-комунальних послуг.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2014р. сформовано для розгляду даної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Алданової С.О., Дикунської С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2014р. у справі №910/24729/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Алданова С.О., Дикунська С.Я.) вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, а її судовий розгляд призначено на 17.06.2014р.

12.06.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому останнє просило суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуваний судовий акт без змін.

В судовому засіданні 17.06.2014р. колегією суддів оголошено перерву до 15.07.2014р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014р. у справі №910/24729/13 у зв'язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. у відпустці, здійснено заміну у складі колегії суддів у даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Алданова С.О., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2014р. у справі №910/24729/13 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Алданова С.О., Смірнова Л.Г.

В судовому засіданні 15.07.2014р. колегією суддів оголошено перерву до 02.09.2014р.

В судовому засіданні 02.09.2014р. колегією суддів оголошено перерву до 15.09.2014р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014р. у справі №910/24729/13 у зв'язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці, здійснено заміну у складі колегії суддів у даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Алданова С.О., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2014р. у справі №910/24729/13 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Алданова С.О., Чорна Л.В.

У судове засідання 15.09.2014р. з'явились представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційного оскарження, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва в частині відмови в стягненні на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» боргу у розмірі 1 227 097,69 грн. та штрафу у розмірі 61 354,88грн. і залишення без розгляду позовних вимог щодо стягнення 46 587, 93 грн. пені та 9 545,62 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача проти доводів апеляційного оскарження заперечив, просив прийняте судом першої інстанції рішення у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами спраи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 08.07.2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого являється Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", (надалі - позивач, постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (надалі - відповідач, абонент) укладено Договір на послуги водопостачання та водовідведення №02723/2-04, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезгадані послуги згідно умов договору та Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р.

У відповідності до пункту 2.2. договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).

Згідно з пунктом 2.3 договору абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Положеннями пункту 3.1 договору встановлено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками постачальника спільно з представником абонента.

У відповідності до положень пункту 3.4. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.5. договору).

Позивач зазначав, що на момент звернення до суду заборгованість Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва перед ПАТ «АК «Київводоканал» згідно Договору на послуги водопостачання та водовідведення № 02723/2-04 від 08.07.2003р. за надані з квітня 2013 року по вересень 2013 року послуги з постачання холодної води та прийняття стоків холодної води становить 4431320 грн. 30 коп.

Крім того, як вбачається з розрахунку позовних вимог, доданому до позовної заяви, позивачем нараховано заборгованість у розмірі 2399409 грн. 71 коп. за послуги водопостачання, що використовується для приготування гарячої води та стоки гарячої води, а саме 1455075 грн. 12 коп. за послуги водопостачання, що використовується для приготування гарячої води та 944334 грн. 59 коп. за прийняття стічних вод після використання холодної води, що йде на підігрів.

Частково погоджуючись із доводами позивача з приводу того, що послуги з водовідведення питної води, яка йде на підігрів, та прийняття стоків гарячої води підлягають оплаті відповідачем, в силу укладеного між сторонами по справі договору, місцевий господарський суд вказав, що такий висновок є справедливим лише тоді, коли споживач, отримуюючи через приєднану мережу питну воду, має на своєму балансі котельню, яка підігріває питну воду. Обсяг води , яка відпущена з систем водопостачання і використана для потреби гарячого водопостачання враховується і підлягає оплаті споживачем виробнику та виконавцю послуг з постачання гарячої води за окремими договорами, а не позивачу у справі.

Судова колегія, перевіряючи законність такого висновку суду першої інстанції і правильність застосування ним норм матеріального права, враховує наступне.

У відповідності до укладеного між сторонами договору позивач зобов'язувався надавати абоненту (відповідачу) на відплатній основі послуги з постачання питної води та водовідведення.

За умовами договору, кількість води, що подається та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України ( п. 3.3. Договору)

Вказані умови договору , вважав позивач, покладають на відповідача, обов'язок оплатити весь обсяг спожитої відповідачем води по водопостачанню та водовідведенню питної води, незалежно від способу її використання споживачем.

З таким висновком у повній мірі погодитися не можна з таких мотивів.

Вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. Вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 року № 400.

У випадку підігріву води виробляється новий продукт - гаряча вода, з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах. Відпуск гарячої води здійснюється на підставі договору енергопостачання.

Правововідносини з енергопостачання, суб'єкти цих відносин, їх права та обов'язки, регулюються, зокрема, параграфом 3 розділу 6 Господарського кодексу Укрїани.

Утім, якщо суб'єкт господарювання, якому поставлена питна вода на підставі договору з постачання питної води, використовує її для вироблення нового продукту -гарячої води, правовідносини між сторонами, крім договору, субсидіарно регулюються Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р.

Відповідно до пункту 3.13. Правил визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі, або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показників засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначається Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі - Правила), які є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Пунктом 1.4 Правил приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за №403/6691 (далі - Правила приймання №37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з пунктом 1.2 Правил № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - підприємства).

Відповідно до пункту 1.4 Правил № 37 стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Згідно з пунктом п. 2.4 Правил № 37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих правил, місцевих правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь водоканалу.

Згідно з пунктом 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 3.4. договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України №65 (п. 5.29 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190).

Таким чином, оплаті підлягають послуги з водовідведення стічних вод, що утворились після використання холодної води та води, що підігрівається тепловими пунктами відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що наявна заборгованість відповідача з постачання питної води (холодної ) через приєднану мережу та прийняття її відповідачем підтверджується актами про зняття показань з приладів обліку, погодженими та підписаними відповідачем, а отже вимога про стягнення плати за 4431320 грн. 30 коп. за послуги з постачання холодної води та прийняття стоків холодної води правомірно задоволена судом першої інстанції. Крім того, порушення умов договору і несвоєчасна оплата прийнятих відповідачем обсягів питної води визнано відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 01.04.2013 по 30.09.2013 на балансі та обслуговуванні Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва знаходилось 56 теплових пунктів, що підтверджується: Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 1365 від 09.11.2006 та актом прийому-передачі до нього; Актом приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району об'єктів комунального призначення відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.10.2007 №1299; АВІЗО №6 від 01.04.2007; АВІЗО №19 від 03.12.2009; Актом прийому-передачі індивідуального теплового пункту (ІТП); АВІЗО № 23 від 01.05.2007; АВІЗО №34 від 01.05.2007; АВІЗО № 22 від 01.05.2007; АВІЗО №22 від 16.02.2010; Рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради від 16.09.2008 № 268 та актом приймання-передачі індивідуального теплового пункту; АВІЗО №30 від 01.02.2006; Актом прийому-передачі індивідуального теплового пункту; АВІЗО№31 від01.02.2006; Актом прийому-передачі індивідуального теплового пункту; Рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради №495; Актом приймання-передачі об'єкту в експлуатацію та АВІЗО №15 від 18.11.2010; Актом прийому-передачі житлового будинку комунальної власності територіальної громади міста Києва, який передається до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, згідно розпорядження КМДА 23.07.2004 №1346 та актом приймання-передачі основних засобів, підписаний на підставі розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 04.02.2006 №106; Актом прийому-передачі житлового будинку, який передається до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва та АВІЗО № 1, які підписані на підставі розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 25.04.2008 № 375; Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 21.02.2011 №75, Актом приймання-передачі та АВІЗО; Розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 03.03.2012 №87; Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 01.08.2012 № 330.

Як слідує з наданого відповідачем контррозрахунку з урахуванням розшифровок рахунків абонента та зведених відомостей розщеплення сплат, за період з квітня 2013 року по вересень 2013 року на теплові пункти відповідача позивачем було здійснення постачання холодної води, що йде на підігрів, загальною вартістю 427762 грн. 18 коп.

Судова колегія погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, у розмірі 1227097 грн. 69 коп., оскільки позивачем безпідставно включено до розрахунку обсяг питної води, що йде на підігрів, стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції за неналежне виконання умов договору.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання..

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до п. 4.2. договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

За безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 5 відсотків від несплаченої суми (пункт 4.1. договору).

Враховуючи те, що вимога позивача про стягнення основної суми боргу підлягає частковому задоволенню, відповідно колегією суддів був здійснений перерахунок пені та штрафу, що підлягає сплаті за порушення відповідачем своїх зобов`язань. Перевіривши розрахунки штрафу та пені місцевого господарського суду, колегія суддів погоджується з вірним висновком останнього та зазначає, що вимоги позивача про нарахування відповідачу пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті послуг з постачання холодної води та прийняття стічних вод, що утворились після використання холодної води та води, що йде на підігрів за період заборгованості з квітня 2013 року по вересень 2013 року підлягають задоволенню у розмірі 130025 грн. 51 коп. - по оплаті послуг з постачання холодної води та прийняття стічних вод, що утворились після використання холодної води та 30521 грн. 13 коп. - прийняття стічних вод, що утворились після використання холодної води, що йде на підігрів, що разом становить суму у розмірі 160546 грн. 64 коп. та 5% штрафу - у розмірі 280181 грн. 62 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором позивачем правомірно заявлено 3 % річних за період з квітня 2013 року по вересень 2013 року.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних, погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про задоволення 33656 грн. 45 грн., а саме 27407 грн. 17 коп. - по оплаті послуг з постачання холодної води та прийняття стічних вод, що утворились після використання холодної води та 6249 грн. 28 коп. - прийняття стічних вод, що утворились після використання холодної води, що йде на підігрів.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, з огляду на те, що вказане клопотання є необґрунтоване.

Як вбачається зі змісту клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (пені та штрафу) до 1000 грн. 00 коп., останній посилався на те, що підприємство відповідача є госпрозрахунковим та отримує грошові кошти виключно від розщеплення платежів населення за послуги по утриманню будинків і споруд та прибудинкової території. Причиною несвоєчасності оплати за послуги з водопостачання є те, що кінцеві споживачі цих послуг несвоєчасно розраховуються за їх споживання та наявність у відповідача дебіторської заборгованості у розмірі 108230466 грн. 62 коп., внаслідок чого, збитки відповідача, відповідно до звіту про фінансові результати за 9 місяців 2013 року, становлять 31564000 грн.

Статтею 233 ГК України та статтею 83 ГПК України встановлено режим зменшення розміру штрафних санкцій, якщо належні до сплати санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому за законом вимагається брати до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, врахування не тільки майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.

Як зазначив Вищий господарський суд України у п.3.17.4 постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судова колегія вважає, що невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання боржником фактично дозволяє йому неправомірно користуватися чужими грошовими коштами, тоді як, виходячи із загальних начал та змісту цивільного законодавства, ніхто не вправі отримувати переваг від свої протиправної поведінки.

Поряд з цим, неустойка має компенсаційний характер і є не лише заходом, який стимулює боржника до належного виконання ним зобов'язань, але є мірою відповідальності за допущене правопорушення у зобов'язанні.

У зв'язку з цим завданням суду є встановлення такої величини неустойки, яка є достатньою для компенсації втрат кредитора, і у залежності від встановленого суд має розглянути питання про співрозмірність неустойки наслідкам порушення зобов'язання.

За змістом ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст.44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Порушення договірних зобов'язань відповідача з кінцевими споживачами цих послуг та відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і винятковою обставиною. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів. Наявність у боржника збитків є власним результатом його господарювання, та наслідком ведення підприємництва, а тому не є обставиною, яка може підставою для застосування статтей 83, 233 ГК України.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для застосування ст. 233 ГК України та необхідності зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу, адже дані позовні вимоги заявлені у відповідності до умов Договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а збитковість діяльності відповідача не може бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань.

Посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом неправомірно залишено без розгляду позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, судова колегія вважає необгрунтованими, з огляду на таке.

Колегією суддів встановлено, що з урахуванням часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення заборгованості по оплаті послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, доданого до позовної заяви розрахунку штрафних санкцій та наявних в матеріалах справи доказів неможливо здійснити перерахунок пені та 3 % річних за неналежне виконання грошових зобов'язань по оплаті послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, по тепловим пунктам, які перебувають на балансі відповідача.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ухвалами місцевого господарського суду від 20.12.2013р., від 07.02.2014р. та від 24.02.2014р. позивача було зобов'язано надати розгорнутий розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та 3 % річних окремо по кожному факту (місяць) та виду наданих послуг (постачання холодної води, прийняття каналізаційних стоків (холодної води + холодної, що йде на підігрів), постачання холодної води яка використовується для приготування гарячої води) з урахуванням часткової оплати (вказати дату здійснення часткової оплати) та із зазначенням періоду нарахування за кожним фактом надання послуг окремо (по кожному рахунку/акту).

Таким чином, з боку суду першої інстанції вчинені всі необхідні дії з метою забезпечення всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору в цій частині.

Разом з тим, у позивача, при отриманні ухвали виник процесуальний обов'язок по виконанню вимог суду, які є обов'язковими до виконання в силу положень статей 45, 115 Господарського процесуального кодексу України, однак позивачем вимоги ухвал суду не виконано та не надано окремого розрахунку штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів по тепловим пунктам, які перебувають на балансі відповідача, а з урахуванням часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення заборгованості по оплаті послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, доданого до позовної заяви розрахунку штрафних санкцій та наявних в матеріалах справи доказів неможливо здійснити перерахунок пені та 3 % річних за неналежне виконання грошових зобов'язань по оплаті послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, по тепловим пунктам, які перебувають на балансі відповідача.

При цьому, наданий відповідачем власний розрахунок пені та 3 % річних не може братися в основу рішення, оскільки він не містить всіх елементів, необхідних для здійснення обґрунтованого перерахунку штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Як передбачено у пункті 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344, господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Таким чином, судова колегія вважає вірними дії місцевого господарського суду про залишення позову в частині стягнення пені та 3 % річних за неналежне виконання грошових зобов'язань по оплаті послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, по тепловим пунктам, які перебувають на балансі відповідача, оскільки вказані дії відповідають нормам чинного законодавства.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на позивача (апелянта).

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2014р. у справі №910/24729/13 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2014р. у справі №910/24729/13 - без змін.

2.Матеріали справи №910/24729/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді С.О. Алданова

Л.В. Чорна