Рішення № 40704311, 23.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8369/14 23.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазма»

До: 1. Приватного підприємства «ВАУ-11»

2. Товарної біржі «Іннекс»

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк»

2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мульті Фінанс»

Про визнання недійсним договору

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Юрченко В.Я. представник за довіреністю № б/н від 15.07.14.

Від відповідача-1: Дишлюк О.О. представник за довіреністю № б/н від 09.01.14.

Від відповідача-2: не з'явився

Від третьої особи-1 на стороні позивача: Бабій В.В. представник за довіреністю № 03/2/717 від 01.11.13.

Від третьої особи-2 на стороні позивача: не з'явився

Від третьої особи на стороні відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Плазма» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ВАУ-11» (далі - відповідач-1), Товарної біржі «Іннекс» (далі - відповідач-2) про визнання недійсним Договору купівлі-продажу комплексу будівель виробничо-складської бази від 27.12.11., укладений за наслідками продажу майна боржника на аукціоні між позивачем та відповідачем-1

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що оспорюваний Договір був укладений з порушенням норм чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним на підставі приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.14. порушено провадження у справі № 910/8369/14 та призначено її до розгляду на 03.06.14.

Представником відповідача-1 через відділ діловодства суду було подано клопотання про припинення провадження в даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

03.06.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.14. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 19.06.14.

18.06.14. представником відповідача-2 через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товарна біржа «Іннекс» проти позову заперечує та просить суд припинити провадження в даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

19.06.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові заперечення на клопотання про припинення провадження в даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.14. відмовлено з задоволенні клопотання про припинення провадження у справі № 910/8369/14 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, розгляд справи відкладено на 03.07.14.

03.07.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано клопотання про призначення в даній справі судової будівельно-технічної експертизи вартості об'єктів нерухомості.

03.07.14. представником відповідача-1 через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Приватне підприємство «ВАУ-11» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/8369/14 відповідною ухвалою суду призначено до розгляду на 24.07.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.14. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк», в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мульті Фінанс», на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 09.09.14.

05.09.14. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.14. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 23.09.14.

При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/8369/14 на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 23.09.14. представником позивача підтримано подане ним клопотання про призначення по справі експертизи.

Представник відповідача-1 проти вказаного клопотання заперечував.

Представник третьої особи-1 на стороні позивача підтримав клопотання про призначення експертизи.

Розглянувши в судовому засіданні 23.09.14. клопотання позивача про призначення по справі № 910/8369/14 судової будівельно-технічної експертизи вартості об'єктів нерухомості за Договором купівлі-продажу від 27.12.11., укладеного між позивачем та відповідачем-1, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання обґрунтоване необхідністю встановлення вартості об'єктів нерухомого майна, що є предметом купівлі-продажу за оспорюваним Договором.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

Разом з тим, предметом спору в даній справі є визнання Договору купівлі-продажу від 27.12.11. недійсним з підстав того, що оспорюваний Договір, зокрема не містить умов про кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться комплекс об'єктів нерухомого майна, що відчужувались на підставі оспорюваного Договору, а не питання відповідності чи не відповідності їх вартості, вказаної в Договорі дійсній вартості об'єктів нерухомого майна. Питання, вирішення яких позивач просить винести на розгляд судового експерта не входять до предмета доказування у даній справі, оскільки спір стосується наявності правових підстав для визнання оспорюваного Договору недійним.

В судовому засіданні 23.09.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 23.09.14. проти позову заперечував.

Представником третьої особи-1 на стороні позивача в судовому засіданні 23.09.14. підтримано позовні вимоги.

Представники відповідача-2, третьої особи-2 на стороні позивача та третьої особи на стороні відповідача в судове засідання 23.09.14. не з'явились, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового зсідання були повідомлені належним чином.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/8369/14.

В судовому засіданні 23.09.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні 23.09.14., всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.11. між позивачем в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Янчука Олександра Миколайовича (далі - Продавець) та відповідачем-1 (далі - Покупець) було підписано та скріплено печатками договір купівлі-продажу комплексу будівель виробничо-складської бази, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за № 7577 (далі - Договір).

Спір у справі стосується дійсності Договору.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Обґрунтовуючи пред'явлені позовні вимоги позивач посилається на те, що оспорюваний Договір, зокрема не містить умов про кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться комплекс об'єктів нерухомого майна, що відчужувались на підставі оспорюваного Договору.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами оспорюваний договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами договору купівлі-продажу, визначеними ЦК України, є умови про предмет, кількість товару (ст. 669 ЦК).

Відповідно до п. 1. Договору Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець зобов'язався прийняти у власність і оплатити наступне нерухоме майно:

- будівлі першої черги виробничо-складської бази, які знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Леніна, 121, що складаються з: виробничого цеху № 1, Д-ІІ, площею 4 624,2 кв. м, побутового корпусу № 1, Е-ІІІ площею 392,4 кв. м, побутового корпусу № 2, В-ІІІ, площею 718,1 кв.м, складу № 1, З-І, площею 2 318,1 кв.м, складу № 2, Г-І, площею 2 291,5 кв.м, котельні, Ж-І, площею 74,8 кв.м, прохідної, К-ІІ, площею 49,2 кв.м;

- об'єкти другої черги виробничо-складської бази (адміністративний корпус, трансформаторна підстанція), які знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Леніна, 121, що складаються з: адміністративного корпусу, А-ІІІ, площею 2 371,9 кв.м, трансформаторної підстанції, в І, площею 64,5 кв.м;

- склад № 3, склад № 4, цех № 2, будівля технічного огляду автомобілів, надбудова над пожрезервуарами, КПП-3, які знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Леніна, 121, що складаються з: складу № 3, З-І, площею 1 271,9 кв.м, складу № 4, К-І, площею 6 540,2 кв.м, будівлі технічного огляду автомобілів, Ж-І, М-ІІ, площею 840,4 кв.м, надбудови над пожрезервуарами, О-ІІ, площею 372,9 кв.м, КПП-3, Н-ІІ, площею 10,8 кв.м, цеху № 2, Б-І, площею 1 771,3 кв.м (далі - Комплекс будівель).

Наслідком вчинення оспорюваного Договору стала сплата відповідачем-1 позивачу грошових коштів в розмірі 13 324 370,00 грн. та державна реєстрація права власності відповідача-1 на Комплекс будівель, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 32721603 від 28.12.11. Комунального підприємства Бориспільської районної ради Бориспільського районного «Бюро технічної інвентаризації».

Разом з тим, в п. 3 Договору визначено, що Комплекс будівель має загальну площу 23 712,20 кв.м та розташований на земельній ділянці загальною площею 3,935 га, яка перебуває у Продавця в оренді на підставі Договору, посвідченого ОСОБА_7, приватним нотаріусом Бориспільского районного нотаріального округу Київської області 15.04.03. за реєстровим № 1682 та зареєстрованого в Бориспільському районному відділ земельних ресурсів 17.04.03. за № 11. Після набуття Покупцем права власності на нерухоме майно до нього переходить право на земельну ділянку, на якій розташоване таке нерухоме майно. При цьому Покупець самостійно, в порядку встановленому чинним законодавством України, вирішує питання щодо набуття та оформлення права користування, оренди, купівлі такої земельної ділянки.

Проте, умови Договору не містять відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться Комплекс будівель та на право на яку за Договором перейшло Покупцю.

При цьому, судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ч. 1 ст. 377 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 120 ЗК України, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Згідно ч. 2 ст. 377 ЦК України, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

З наявного в матеріалах справи Договору оренди земельної ділянки, розташованої на землях Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, що знаходиться в межах с. Велика Олександрівка по вул. Леніна, 121, посвідченого ОСОБА_7, приватним нотаріусом Бориспільского районного нотаріального округу Київської області 15.04.03. за реєстровим № 1682 та плану земельної ділянки, що є невід'ємною частиною вказаного договору, не вбачається кадастрового номера земельної ділянки.

В п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Як відзначалось судом, дії сторін свідчать про те, що Договір фактично укладено.

Разом з тим, в оспорюваному Договорі купівлі-продажу сторонами належним чином не визначено істотну умову Договору, а саме не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки на якій знаходиться Комплекс будівель та на право на яку за Договором перейшло Покупцю.

Відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на зазначене суд знаходить обґрунтованими доводи позивача щодо невідповідності оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства.

Посилання позивача на те, що недотримано приписи ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в зв'язку з тим, що газета «Дивіденди інформ» не є офіційним друкованим виданням не приймається судом до уваги, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 04.11.13. у справі № 7/101-12 було встановлено, що газета «Дивіденди ін форм» має загальнодержавну та зарубіжну сферу розповсюдження, тобто має максимальне розповсюдження та території України, тобто відповідає вимогам ст. 15 ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Під час розгляду справи судом відповідачем-1 в письмовому відзиві на позовну заяву викладено заяву про застосування строку позовної давності, встановленого ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Суд відзначає, що відповідно до п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому, приписи ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», які містять положення про скорочену позовну давність, застосуванню не підлягають, з огляду на викладене нижче.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» аукціон, конкурс може бути припинено і об'єкт знімається з торгів, конкурсного відбору на вимогу будь-кого з його учасників або органу приватизації у випадках, коли:

- не виконано вимог щодо змісту інформації, передбаченої статтею 15 цього Закону, та терміну її опублікування;

- об'єкт включено до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, з порушенням чинного законодавства;

- покупець не визнається як такий згідно з законодавством про приватизацію;

- істотно порушувались інші правила оголошення та проведення аукціону, конкурсу, передбачені цим Законом.

Зазначені порушення можуть бути підставою для визнання судом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі. Заява про визнання угод недійсними подається будь-ким з учасників аукціону, конкурсу або органом приватизації у місячний строк з дати проведення аукціону, завершення конкурсу (ч. 2 ст. 20 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Отже скорочена позовні давність застосовується до вимог про визнання угод недійсними на підставі приписів ч. 1 ст. 20 вказаного Закону.

Разом з тим, як відзначалось судом, предметом спору в даній справі є визнання Договору недійсним з підстав незазначення в ньому кадастрового номеру земельної ділянки на якій знаходиться Комплекс будівель та на право на яку за Договором перейшло Покупцю, що не є підставою, визначеною ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено встановлений чинним законодавством строк позовної давності, а заява відповідача-1 про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Приватне підприємство «ВАУ-11».

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу комплексу будівель виробничо-складської бази від 27.12.11., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Плазма» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Янчука Олександра Миколайовича та Приватним підприємством «ВАУ-11», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за № 7577.

3. Стянути з Приватного підприємства «ВАУ-11» (01000, м. Київ, вул. Червоноармійська, б. 42-Г; ідентифікаційний код 37923103) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазма» (08320, Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вул. Леніна, б. 121; ідентифікаційний код 32340359) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.09.14.

Суддя Т.М. Ващенко