Рішення № 40703512, 28.08.2014, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 2033/2834/12

Провадження № 2/645/1311/14

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2014 року Фрунзенський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого-судді Шевченко Г.С.,

за участю секретаря судових засідань - Денісенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4, про визнання житлового приміщення особистою власністю,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що з 12.11.1994 року по 05.07.2011 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 В період шлюбу 13.11.2009 року відповідач ОСОБА_3 придбав відповідно до договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1. 14.03.2005 року ПП „ЛІЛІЯ" в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 1-ого поверху № 15 в літ. „А-2", загальною площею 8,7 кв.м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2. Вказане ПП „ЛІЛІЯ" зареєстровано 04.08.2000 року та засновано відповідачем в період перебування у шлюбі з позивачкою. Нежитлове приміщення було придбане за рахунок доходу приватного підприємства „ЛІЛІЯ", частка якого належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя. Посилаючись на викладене просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку вищезазначеного майна.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустріним позовом до ОСОБА_2, у якому просив визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю. В обгрунтування своїх вимог зазначив, що хоча в рішенні Комінтернівського райсуду м. Харкова 05.07.2011р. про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 і вказано, що шлюбно-сімейні стосунки сторін були припинені з квітня 2010 року, але в дійсності будь-які стосунки між ними були припинені ще у квітні 2009 року, оскільки в родині виникали сварки і він був вимушений забрати речі та піти з квартири. 13.11.2009 р. за свої особисті кошти в сумі 252 000 грн. (що складало 31 500 доларів США) він купив квартиру АДРЕСА_1, так як ще до шлюбу з позивачкою мав певну суму грошей. 10.11.1994 року він зайняв 30000 дол. США знайомому ОСОБА_4, що підтверджується розпискою, який їх повернув 15.07.2009 р., тоді, коли ОСОБА_3 займався пошуком квартири, яку він і придбав 13.11.2009 р. Також вказує, що йому до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 належала однокімнатна квартира АДРЕСА_3, яку ОСОБА_3 продав 12.10.1995 р. за 250 000 000 карб., вказані гроші обміняв на іноземну валюту, яку утримував у себе.

У 2000 року ним було засновано ПП „ЛІЛІЯ" і орендовано нежитлове приміщення 1-ого поверху № 15 в літ. „А-2", загальною площею 8,7 кв.м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2. 14.03.2005 року між Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради та підприємством був укладений договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення. Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення, яке належить ПП „ЛІЛІЯ", тобто юридичній особі, є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 96 СК України юридична особа має право самостійно відповідати за свої зобов'язання, майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі. Також зазначила, що свої позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, до суду не з'явилися, про причини неявки не повідомили, заяв про розгляд справи без їх участі не надали.

Згідно вимог ст. 224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, з урахуванням того, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.11.1994 року по 05.07.2011 року, що підтверджується заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова. Як зазначено у рішенні суду стосунки між подружжям були припинені з квітня 2010р.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92).

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України .

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя.

У період шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 13.11.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5, реєстровий №1342. Квартира двокімнатна, вартістю 271750,99 грн.

У пункті 5 договору купівлі-продажу зазначено, що вказана квартира придбана за згодою дружини, про що є відповідна заява від 13.04.2009 року за зареєстрованим № 1341, що спростовує доводи ОСОБА_3, викладені в позові, про те, що квартира була ним придбана після розірвання відносин з дружиною у квітні 2009 року.

ОСОБА_3 в якості доказів була надана розписка його знайомого ОСОБА_4 про те, що 10.11.1994 р. він дав останньому в позику гроші в розмірі 30000 дол. США., які ОСОБА_4 повернув ОСОБА_3 у 2009 року, і вони були витрачені на придбання спірної квартири.

Проте, з того моменту, як ОСОБА_3 дав у позику гроші ОСОБА_4 минуло більше 15 років, але незважаючи на це, ОСОБА_3 ніколи не вимагав повернення 30000 дол. США і не звертався до суду з відповідним позовом.

У самій розписці про надання грошей визначений номер телефону ОСОБА_4 729-26-02, який не міг існувати на час укладення договору позики, так як телефони з номерами „7" та „729" з'явилися лише у 1998 році. Крім того, відповідачем не доведено належними доказами, що ці гроші були витрачені саме на покупку спірної квартири.

Суд також не може погодитися з доводами ОСОБА_3 стосовно того, що на придбання житла пішли гроші, отримані внаслідок продажу 08.07.1994 року його особистої власності - квартири АДРЕСА_3, розмірі 250 000 000 крб., які він перевів в дол. США і тривалий час (15 років) зберігав.

Відповідно до курсу валют Національного банку України станом на 13.10.1995 р. 1 дол. США дорівнював 174 500 крб., таким чином на момент продажу квартири ОСОБА_3 отримав 1432,76 дол. США., що не відповідає можливості отримання ним доходу у сумі 30000 дол. США. Інших доказів, які б свідчили, що він отримав більше грошей, ніж вказано в договорі, ОСОБА_3 не надано.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_3 не надав суду належних та допустимих доказів припинення взаємовідносин між ним та ОСОБА_2 у квітні 2009 року, а також інших обставин, на які він посилається у своєму позові.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4, про визнання житлового приміщення особистою власністю задоволенню не підлягає.

Крім цього, судом встановлено, що в період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_3 було засновано приватне підприємство „Лілія", що підтверджується копією витягу з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб.

Внаслідок здійснення підприємством господарської діяльності 14.03.2005 року на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного між Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради та ПП „ Лілія" в особі ОСОБА_3, як директора, підприємтсвом було придбано нежитлове приміщення 1-го поверху № 15 в літ. „ А-2, загальною площею 8, 7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО", щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України від 19 вересня 2012 року за № 17-рп/2012 було роз'яснено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З вимог ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України вбачається, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У зв'язку з вказаними обставинами, суд вважає, що позивач ОСОБА_2 має право на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частку нежитлового приміщення 1-го поверху № 15 в літ. „А-2", загальною площею 8,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути понесені нею судові витрати.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 88, 197, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 224-226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частку нежитлового приміщення 1-го поверху № 15 в літ. „А-2", загальною площею 8,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ІПН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 2 271 (дві тисячі двісті сімдесят одна) грн. 12 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4, про визнання житлового приміщення особистою власністю відмовити.

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 232 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -