Постанова № 40703037, 08.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 вересня 2014 року 12:00 Справа № 2а-7242/11/2670 (вх.11236)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Шулежка В.П., суддів Іщука І.О., Огурцова О.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві до Державного агентства резерву України, за участю третіх осіб - Міністерства фінансів України, Головного управління державного казначейства України в м. Києві про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва (далі - позивач) до Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі - відповідач), за участю третіх осіб - Міністерства фінансів України (далі - третя особа 1, Мінфін України), Головного управління державного казначейства України в м. Києві (далі - третя особа 2) про стягнення заборгованості у розмірі 139 810 933,11 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 року касаційну скаргу Державного агентства резерву України задоволено, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що для правильного вирішення даного спору суду слід встановити правову природу зобов'язань відповідача щодо відшкодування заборгованості з повернення бюджетної позички, а також доказів існування будь-якої іншої підстави, яка відповідно до закону свідчила б про наявність такого обов'язку у відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на підставі угод про переуступку права вимоги Міністерство фінансів України стало кредитором відповідача по заборгованості, яка виникла в результаті поставки сільськогосподарської продукції до державного резерву у 1999-2000 роках за рахунок кредитів, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України. Вимоги Міністерства фінансів України щодо погашення заборгованості відповідач не виконав, у зв'язку з чим на підставі п. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України позивач звернувся з даним позов про стягнення вказаної заборгованості.

В судовому засіданні судом допущено заміну неналежного позивача на належного, а саме Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва замінено на Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні, призначеному на 28.08.2014 року, судом також допущено заміну неналежного відповідача Державного комітету України з державного матеріального резерву на належного - Державне агентство резерву України (далі - Держрезерв України).

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що він не є позичальником іноземного кредиту та не отримував бюджетні позички чи кошти під державні гарантії, а тому у відповідача не має зобов'язань щодо повернення таких коштів. Представник відповідача просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник третьої особи позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що за Держрезервом України обліковується прострочена заборгованість перед державою, яка на момент розгляду справи добровільно не погашена.

Третя особа 2 не прибула в судове засідання, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Українською аграрною біржею (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду №130-04/108 від 28.11.2003 року про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Кейс Корпорейшн» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору, належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується - «Боржник» (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 року №2057. За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора право вимоги від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Відповідно до п. 2.1 Угоди, уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 24 746 678,37 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з п. 3 постанови Кабінету міністрів України від 23.12.1998 року №2057 загальним обсягом 70 812,915 тонн або 79 784,437 тонн в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.

Згідно з п. 4.1 Угоди первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.

В матеріалах справи наявний реєстр від 28.11.2003 року зведених актів передачі приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 року №735, який підписаний Українською аграрною біржею, Державним комітетом з державного матеріального резерву, погоджений Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України, відповідно до якого вартість поставленої продукції становить 24 746 678,37 грн.

Також, між Українським державним концерном по матеріально - технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу «Украгротехсервіс» (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду №130-04/109 від 28.11.2003 року про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Джон Дір» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору, належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується «Боржник» (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 №76. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від Державного комітету з державного матеріального резерву сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Відповідно до п. 2.1 Угоди уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 7 694 567,25 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 №76 загальним обсягом 16972,06 тонн або 2528,72 тонн в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.

Згідно з п. 4.1 Угоди первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.

В матеріалах справи наявний реєстр №1 від 22.05.2003 року зведених актів передачі - приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 №735, який підписаний Українським державним концерном «Украгротехсервіс», Державним комітетом з державного матеріального резерву. Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України поставлено продукцію на 7 694 567,25 грн.

Крім того, між Корпорацією «Українська універсальна агропромислова біржа «Украгропромбіржа» (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладена угода №130-04/111 від 03.12.2003 року про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1998-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Джон Дір»за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору (надалі іменуються «Кредити»), належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується «Боржник» (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 №2057. За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Відповідно до п. 2.1 Угоди уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 45 166 045,29 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з п. 3 постанови Кабінету міністрів України від 23.12.1998 №2057 загальним обсягом 145 790,584 тон або 150 565,934 тон в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.

Згідно п. 4.1 Угоди первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.

Таким чином, на підставі вищевказаних вказаних угод до Міністерства фінансів України перейшло право вимоги у відповідача заборгованості на загальну суму 77 607 290,91 грн.

Відповідно до наданого розрахунку пені від 09.09.2009 року №06-04/4530-10050, станом на 01.08.2009 року на прострочену заборгованість по основному боргу Державного комітету України з державного матеріального резерву за іноземним кредитом нарахована сума пені наростаючим підсумком та складає 49 336 353,31 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом, Українською аграрною біржею для фінансування зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу № 6/3076 UKR (з компанією «Джон Дір Експорт») на поставку сільськогосподарської техніки реалізовано два кредитні проекти на суму 72,3 млн. дол. США.

Корпорацією «Українська універсальна агропромислова біржа «Украгропромбіржа» для фінансування зовнішньоторговельного контракту від 09.06.1995 року (з компанією «Джон Дір Експорт») та додатку до контракту від 15.12.1995 року про закупівлю сільськогосподарської техніки реалізовано два кредитні проекти на суму 199,58 млн. дол. США.

Українським державним концерном по матеріально - технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу «Украгротехсервіс» реалізовано чотири кредитних проекти в рамках кредитних ліній ФРН і США з метою фінансування закупівлі сільськогосподарської техніки на суми 160,9 млн. евро та 95,6 млн. дол. США.

Внаслідок невиконання позичальниками зобов'язань за кредитними проектами за ними виникла прострочена заборгованість перед державою.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 року №1002 «Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України» доручено органам державної податкової служби у разі невідшкодування у місячний термін позичальником іноземного кредиту, одержаного під гарантії Уряду України, витрат державного бюджету, що виникли у зв'язку з покриттям гарантом заборгованості за цим кредитом, забезпечити за поданням відповідних фінансових органів за місцем знаходження позичальника стягнення з нього у безспірному порядку певної суми нездійснених у строк платежів з урахуванням пені.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм вбачається, що вимагати виконання зобов'язання, у тому числі й звертатись про стягнення простроченої заборгованості з погашення бюджетної позички у встановленому порядку, можливо лише щодо суб'єкта господарювання, який отримав бюджетну позичку, та у якого з договору, адміністративного акту або з інших встановлених законом підстав, виникли обов'язки з виконання такого зобов'язання, у тому числі зобов'язання з повернення або відшкодування бюджетної позички.

Як зазначив Мінфін України, у 2003 році Держкомрезерву на закупівлю продовольчого зерна українського та імпортного походження, олійних культур, м'яса та цукру виключно українського походження, статтею 72 за бюджетною програмою «Накопичення (приріст) та зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву» (КПКВ 5121040) було передбачено кошти загального фонду Державного бюджету України в сумі 400 млн. тис. грн.

При цьому, відповідно до ст. 19 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік», врахувати проведені грошові розрахунки та зарахувати вартість поставленої до державного резерву, державних ресурсів у 1993-2002 роках сільськогосподарської продукції за цінами та на умовах, встановлених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, в погашення простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, у тому числі для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми, Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 16.05.2003 року № 735 «Про затвердження Порядку зарахування вартості поставленої сільськогосподарської продукції в рахунок погашення простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії».

Цей Порядок регламентує механізм зарахування вартості поставленої в рахунок погашення простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, до державного резерву (державних ресурсів) у 1993 - 2002 роках сільськогосподарської продукції за цінами та на умовах, встановлених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України.

Згідно п. 2 вказаної постанови, Українська аграрна біржа, корпорація «Украгропромбіржа» та концерн «Украгротехсервіс» складають у місячний строк реєстри зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами згідно із додатком до вказаної постанови.

Реєстри погоджуються з Мінагрополітики і Мінфіном, а також з Держкомрезервом або ДАК «Хліб України», яким відповідно поставлена сільгосппродукція за цінами та на умовах, визначених постановами Кабінету Міністрів України №735, № 2057 та № 76.

Відповідно до п. 4 постанови №735, Укрексімбанк на підставі реєстрів, отриманих від Мінфіну, зараховує вартість сільгосппродукції у рахунок погашення простроченої заборгованості перед державою за кредитами, відображаючи їх на дату складення зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції до державного резерву (державних ресурсів), про що інформує Мінфін.

Водночас, згідно із постановами Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 року № 2057 «Про проведення сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання розрахунків за отриману в 1996 - 1997 роках сільськогосподарську техніку американських фірм «Джон Дір» та «Кейс Корпорейшн» (далі - постанова № 2057) та від 22.01.1999 року № 76 «Про заходи щодо підвищення ефективності використання закупленої під гарантії Кабінету Міністрів України сільськогосподарської техніки та порядок розрахунків за неї» (далі - постанова № 76) сільськогосподарські товаровиробники та інші суб'єкти господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американських фірм «Джон Дір» та «Кейс Корпорейшн» за рахунок кредитів США, наданих під гарантії Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України, у період з 1998 року по 2000 року отримали право розраховуватися за отриману техніку (з урахуванням сплати відсотків та всіх витрат, пов'язаних з обслуговуванням кредитів) шляхом поставки до державного резерву пшениці.

Відповідно до п. 3 постанови № 2057 та п. 4 постанови №76 передбачено Державному комітетові по матеріальних резервах оприбутковувати поставлене сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання усіх форм власності продовольче зерно за середньозваженими цінами, що фактично складуться на біржових торгах України за спотовими контрактами на дату його поставки, та забезпечити ведення окремого обліку сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки, які надійшли для проведення розрахунків за сільськогосподарську техніку американських фірм «Джон Дір» та «Кейс Корпорейшн».

Витрати, пов'язані із зберіганням та переробкою цієї продукції, відшкодовуються за рахунок коштів, отриманих Державним комітетом по матеріальних резервах від реалізації згідно з рішеннями Кабінету Міністрів України еквівалентної кількості сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Витрати, пов'язані із транспортуванням сільськогосподарської продукції до хлібоприймальних підприємств, здійснюються за рахунок підприємств - отримувачів техніки.

У разі виникнення різниці у вартості прийнятого Державним комітетом по матеріальних резервах продовольчого зерна, іншої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки сальдо цієї різниці відноситься на результати виконання державного бюджету за відповідний рік.

Як вбачається з матеріалів справи, Держрезерв України прийняв до державного резерву сільськогосподарську продукцію на суму 77 607 290,91 грн. згідно із реєстрами зведених актів приймання - передачі зерна від 28.11.2003 року (Угода про уступку права вимоги від 28.11.2003 №130-04/108); від 28.05.2003 року №1 (Угода про уступку права вимоги від 03.12.2003 №130-04/111); від 22.05.2003 року №1 (Угода про уступку права вимоги від 28.11.2003 №130-04/109).

Таким чином, вказане зерно закладено до державного матеріального резерву.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний матеріальний резерв», номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв», державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Відпуск матеріальних цінностей із незнижуваного запасу провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Верховною радою України.

В той час, суд зазначає, що відповідно до Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву, затвердженого Указом Президента України від 20.10.2001 року № 996/2001, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, Державний комітет України з державного матеріального резерву (Держкомрезерв України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держкомрезерв України вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вироблення державної політики та забезпечує її реалізацію у сфері формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Згідно пункту 2 зазначеного Положення, Держкомрезерв України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Крім того, Держкомрезерв України відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого організовує виконання затверджених Кабінетом Міністрів України завдань щодо формування, зберігання, розміщення, відпуску, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного резерву, дотримання нормативних умов їх кількісного та якісного стану.

Також, відповідно до діючого на даний момент Положення про Державне агентство резерву України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 463/2011, Державне агентство резерву України (Держрезерв України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Державне агентство резерву України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері державного матеріального резерву.

Згідно статті 4 Закону України «Про державний матеріальний резерв», Державний резерв створює Кабінет Міністрів України.

З огляду на викладені положення, вбачається, що діяльність відповідача як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через інші органи центральної влади. Крім того, відповідно до діючого в 2003 році Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву, відповідач виконує та організовує виконання затверджених Кабінетом Міністрів України завдань щодо формування, зберігання, розміщення, відпуску, використання, поповнення та поновлення)запасів державного резерву, дотримання нормативних умов їх кількісного та якісного стану тощо.

Крім того, відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про державний матеріальний резерв», на які посилається й відповідач у своїх запереченнях, номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» зазначає, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Відпуск матеріальних цінностей із незнижуваного запасу провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Верховною радою України.

Таким чином, з аналізу викладених норм та встановлених обставин у справі, суд приходить до висновку, що зобов'язання з відшкодування бюджетної позички виникає у відповідача, що підтверджується складеними та підписаними актами приймання - передачі зерна до державного резерву, укладення яких передбачали положення постанов Кабінету Міністрів України № 2057 та №76.

Крім того, зазначеними постановами № 2057 та №76 визначено, що витрати, пов'язані із зберіганням та переробкою цієї продукції, відшкодовуються за рахунок коштів, отриманих Державним комітетом по матеріальних резервах від реалізації згідно з рішеннями Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, Мінфін України зверталось до відповідача з претензією від 01.08.2006 року № 31-23020-09-13/16293, якою запропонував відповідачу погасити заборгованість шляхом оформлення простих векселів.

Листом від 07.09.2006 року № 2/5001 відповідач повідомив Мінфін про неможливість задоволення претензійних вимог через передачу простих векселів, оскільки відповідно до законодавства не отримало дозволу Кабінету Міністрів України.

В той же час, з матеріалів справи не видно як і не спростовано відповідачем в судовому засіданні, останній не вчинив жодних дій, які вказували б на спонукання його погасити прострочену заборгованість перед Державним бюджетом України, зокрема звернення до Кабінету Міністрів України за отриманням дозволу на погашення вказаної заборгованості.

Окрім того, в спростування тверджень відповідача про те, що він не виступав позичальником іноземного кредиту у правовідносинах, що склались на підставі зовнішньоекономічного контракту суд зазначає, що відповідно до п. 5 постанови № 735 державне казначейство на підставі інформації Мінфіну здійснює перерахунок сум пені, нарахованої за несвоєчасне відшкодування витрат державного бюджету, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань за кредитами, з урахуванням проведених поставок сільгосппродукції на дату складення зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції до державного резерву (державних ресурсів), тобто відшкодування витрат здійснюється на підставі реєстрів зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги зауваження, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 року, всебічно перевіривши обставини справи, що мають значення для справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, а тому є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити повністю.

Стягнути з Державного агентства резерву України заборгованість, бюджетної позички у розмірі 139 810 933,11 грн.:

на рахунок Державного казначейства України №31132402121026 в ОПЕРУ Державного казначейства України (МФО 820172, код ЄДРПОУ Державного казначейства України №20055032, код бюджетної класифікації №0026100, символ звітності банку 402) - 77607290,91 грн.;

на рахунок Державного казначейства України №31114105701028 в ОПЕРУ Державного казначейства України (МФО 820172, код ЄДРПОУ Державного казначейства України №20055032, код бюджетної класифікації №21081000, символ звітності банку 105) - 62 203 642,20 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя В.П. Шулежко

Суддя І.О. Іщук

Суддя О.П. Огурцов