Ухвала суду № 40698687, 25.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2649/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д. В. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

25 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Тур В. В.

представника позивача Жидкого А. М., представника відповідача Ананка Ю. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форсаж» звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.07.2014 р. № 0012651501, № 0012641501.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 р. адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Форсаж», за результатами якої складено акт № 1692/15/31691350 від 16.07.2014 р., яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

Як на підставу нікчемності угоди позивача із контрагентом відповідач посилається на акт ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровськ про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Куббера» (код ЄДРПОУ 38600123) під час здійснення господарських відносин із контрагентами за березень 2014 року від 01.07.2014 р. № 1743/22-05-09/38600123 та на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, стосовно посадової особи - директора ТОВ «Куббера», якого було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0012641501 від 28.07.2014 р. (а. с. 27), яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20835,00 грн.;

- № 0012651501 від 28.07.2014 р. (а. с. 28), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму завищення бюджетного відшкодування 20835,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 5209,00 грн.

Так у перевіряємому періоді ТОВ «Форсаж» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «Куббера» відповідно до укладено договору поставки № 125/50 від 10.03.2014 (а. с. 38), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати покупцеві наступну продукцію (надалі товар), в кількості, вказаній в накладних та товарно-транспортних документах, за ціною, зазначеній в рахунках-фактурах, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти даний товар.

Відповідно вказаного договору транспортування товарів до покупця здійсняється силами та транспортом покупця відповідно до умов договору.

Договір підписано директорами підприємств та скріплено печатками.

Наявність всіх податкових накладних та відповідність їх законодавству підтверджується актом перевірки та не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.

Реальність виконання вказаного договору та використання у власній господарській діяльності придбаного товару підтверджують наступні первинні документи:

- видаткові накладні (а. с. 39-52, 61-62);

- накладні вимоги( а. с. 53-56);

- лімітно-забірні картки (а. с. 57-60);

- штатні розклади (а. с. 92, 109, 123);

- накази (а. с. 93-98, 104-108, 122);

- довіреності (а. с. 110-113);

- акти приймання-передачі (а. с. 115-116);

- журнал реєстрації довіреностей (а. с. 117-118);

- договір позички транспортного засобу (а. с. 119-120);

- договір про повну матеріальну відповідальність від 05.11.2013 (а. с. 121);

- посвідчення про відрядження (а. с. 124).

Також, на підтвердження наявності складських приміщень судом першої інстанції до матеріалів справи долучено: договори оренди складського приміщення № 2/0 від 01.07.2013 р. (а. с. 63-64), № 0101/3с від 01.01.2013 р. (а. с. 99-101).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що в матеріалах справи достатньо копій первинних документів, що посвідчують реальність господарської операції між позивачем та контрагентом.

Натомість, вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.08.2013 р. на стор. 3 (а. с. 81) містить інформацію, що директор ТОВ «Куббера» склав податкову декларацію, в якій не задекларував податкові зобов'язання у сумі 676440 грн.

З огляду на мотивувальну частину вказаного вироку, колегія суддів приходить до висновку, що вчинений директором ТОВ «Куббера» злочин не тільки не стосується взаємовідносин з позивачем, але й доводить з боку ТОВ «Куббера» реальність здійснення останнім господарських операцій та ухилення від сплати податків за такими операціями.

Водночас, як встановлено колегією суддів, в матеріалах справи наявних договір № 125/50, в той час як у видатковій накладній є посилання на договір поставки № 123/50.

Незважаючи на таку цифрову розбіжність, співпадання у всіх первинних документах дати договору та відсутність інших розбіжностей у наявних первинних документах, колегія суддів припускає допущення з боку позивача технічної помилки при оформленні первинних документів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності з боку відповідача винесення спірного податкового повідомлення рішення.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом відхиляються.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська (Повний текст ухвали виготовлено 30.09.2014 року)

.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.