Рішення № 40693999, 02.09.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2014 р. Справа № 918/1186/14

Суддя Романюк Р.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ Рівненська атомна електрична станція"

до Кузнецовського міського комунального підприємства

про стягнення 708 660 грн. 00 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Клімцова В.В. (довіреність №571 від 27.03.2014р.)

від відповідача: Прохорович О. М. (довіреність №700 від 18.04.2014.)

Обставини справи: Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства, про стягнення 708 660 грн. 00 коп. з яких: 680 089 грн. 42 коп. - заборгованість за надані послуги водопостачання, 21 597 грн. 46 коп. пеня, 2 968 грн. 36 коп. - 3% річних та 4 004 грн. 76 коп. інфляційні.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на підставі Договору на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС №1 від 01.10.2002р. він в квітні-червні 2014 року надав відповідачу послуги по водопостачанню, вартість яких останнім не сплачена, а тому існуючу заборгованість з урахуванням 3 % річних, інфляційних та пені, просить суд стягнути у примусовому порядку.

26.08.2014 року від відповідача надійшов відзив, у якому останній визнає існування заборгованості за надані згідно Договору послуги та її розмір, але не погоджується з нарахованою пенею в розмірі 21 597 грн. 46 коп. та просить суд зменшити її розмір на 50 %.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2002р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (надалі - ВП "Рівненська АЕС") та Кузнецовське комунальне підприємство (надалі - Абонент) було укладено договір № 1 про постачання питної води з водопроводу Рівненської АЕС та додаткову угоду № 1 від 06.07.2010р. (надалі - Договір, а.с. 8-10), відповідно до умов якого ВП "Рівненська АЕС" бере на себе зобов'язання забезпечити Абонента питною водою, яка відповідає чинному стандарту або дозволу Держстандарту України та Міністерства охорони здоров'я України на відхилення від стандарту, в розмірі встановленого ліміту в об'ємі 2880000 м. кубічних на рік, 240000 м. кубічних на місяць, 7890,4 м. кубічних на добу з максимальною подачею 420,0 м. кубічних на годину (пункт 1 Договору).

У відповідності до пункту 2 Договору, Абонент бере на себе зобов'язання своєчасно оплачувати надані йому послуги у водопостачанні, належно експлуатувати водопровідні мережі, пристрої та прилади на них, які перебувають у нього на балансі, відповідно до цього договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення, підприємство повинно оформитись на "Рівненській АЕС" як Абонент у порядку, визначеному Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення. Без такого оформлення водокористування вважається самовільним.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки за використану воду здійснюються шляхом перерахування коштів на банківський рахунок "Рівненської АЕС" до 20-го числа місяця наступного за звітним.

На виконання умов Договору позивач в квітні - червні 2014 року поставив відповідачу питну воду на суму 680 0089 грн. 42 коп., у зв'язку з чим йому були виставлені рахунки від 30 квітня 2014 року № СП000360 - тв, від 31 травня 2014 року № СП000473 - тв, від 30 червня 2014 року № СП000666 - тв (а.с. 11-12).

Водночас відповідач взятий на себе за договором обов'язок щодо своєчасної та повної оплати поставленої у вищезазначений період питної води не виконав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Зі змісту ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України випливає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що сума основного боргу за поставлену відповідачу по Договору №1 від 01 жовтня 2002 року питну воду, яка складає 680 089 грн. 42 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи та не заперечується представником відповідача, присутнім в судовому засіданні, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог в цій частині.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором за прострочені ним періоди оплати отриманої у квітні - червні 2014 року питної води позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2 968 грн. 36 коп. та інфляційні втрати в сумі 4 004 грн. 76 коп.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи, що відповідач припустився прострочення виконання грошового зобов'язання, а заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум також підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості питної води, поставленої позивачем, останній просить суд додатково стягнути з відповідача пеню, передбачену п. 4 Договору, розмір якої складає 21 597 грн. 46 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач припустився прострочення взятого на себе зобов'язання, суд перевіривши поданий позивачем розрахунок та період нарахування пені, визнає його правомірним, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 21 597 грн. 46 коп. пені - обгрунтованими.

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про зменшення на 50 % пені, яка підлягає стягненню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що, вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з поданих відповідачем матеріалів, останній не має можливості вчасно виконувати договірні зобов'язання у зв'язку з відсутністю коштів та збитковістю підприємства, а нараховані позивачем штрафні санкції значно погіршують фінансове становище відповідача. Причиною такої збитковості є недоотримання грошових коштів підприємством від господарської діяльності, оскільки тарифи на послуги що надаються Кузнецовським міським комунальним підприємством населенню м. Кузнецовськ, не відповідають фактичній вартості даних послуг. Відповідач надаючи житлово-комунальні послуги всім мешканцям міста з економічно обґрунтованими витратами, що перевищують рівень відшкодування цих витрат по діючих тарифах, фактично субсидує за власні кошти населення міста і в свою чергу несе збитки.

За таких обставин, враховуючи майновий стан відповідача та специфіку його діяльності, суд вважає за можливе скористатись правом наданим п. 3 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, зменшивши суму пені яка підлягає стягненню на 30% - до 15 118 грн. 22 коп.

Згідно частини 1 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (ч. 2 ст. 49 ГПК України).

З огляду на зазначене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, майдан Незалежності 2, код ЄДРПОУ 30536302) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від іменні якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, код ЄДРПОУ 05425046) - 680 089 грн. 42 коп. заборгованості, 15 118 грн. 23 коп. пені, 2 968 грн. 36 коп. - 3% річних, 4 004 грн. 76 коп. інфляційних та 14 173 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.09.2014р.

Суддя Романюк Р.В.