Постанова № 40693993, 29.09.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р. Справа № 5010/348/2012-2/23

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Хабіб М.І.

Юрченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1» (надалі ПрАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1») за № 16-07/14-1 віл 16.07.2014р. (вх.№ 01-05/3509/14 від 24.07.2014р.)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014р.

у справі № 5010/348/2012-2/23

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1» (надалі ПАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1»)

про стягнення 79749,82 грн.,

за участю:

від апелянта: не з'явився;

від позивача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2013р. у справі №5010/348/2012-2/23 (суддя Круглова О.М.) частково задоволено позов ФОП ОСОБА_2 до ПАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1» про стягнення 79749,82 грн.. Стягнуто з ПАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1» на користь ФОП ОСОБА_2 9433,09 грн. інфляційних, 3655,11 грн. - 3% річних та 282,36 грн. - судового збору. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ПП ОСОБА_2 в доход державного бюджету України 1720,50 грн. судового збору (а.с.87-89).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2013р. (головуючий-суддя Орищин Г.В., судді: Бойко С.М., Галушко Н.А.) залишено без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2013р. у справі №5010/348/2012-2/23, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 в доход державного бюджету України 860,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (а.с.113-119).

01.04.2014р. Вищий господарський суд України скасував постанову ЛАГС від 28.11.2013р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2013р. у справі №5010/348/2012-2/23. Справу направив на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області (а.с.141-147).

Оскаржуваним рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014р. №5010/348/2012-2/23 (суддя Шкіндер П.А.) позов ФОП ОСОБА_2 до ПАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1» про стягнення 74650,45 грн. заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1» на користь ФОП ОСОБА_2 - 72085,54 грн. заборгованості, з яких 62295,96 грн. інфляційних втрат, 9789,58 грн. 3% річних та 1609,50 грн. судового збору. В решті позову відмовлено (а.с.179-181).

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу (конкурсних вимог позивача, внесених до реєстру вимог кредиторів боржника), виконання якого прострочив відповідач, відповідає нормам ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних та 3% річних суд встановив, що обґрунтований розмір інфляційних становитиме 62295,96 грн. та 3% річних - 9789,58 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає таким, що не відповідає висновкам та фактичним даним справи. Звертає увагу на те, що місцевий господарський суд при здійсненні самостійного кінцевого підрахунку розміру інфляційних нарахувань не взяв до уваги проведені відповідачем проплати заборгованості: 7178,17 грн. - 08.05.2012р. та 15246,88грн. - 08.08.2012р., внаслідок чого дані оплати трактовано як неоплату і помилково включено в суму 62295,96 грн. Стверджує, що розмір інфляційних нарахованих на суму заборгованості 43069,32 грн. за період з 01.07.2004р. по 01.04.2012р. (з урахуванням проплат) становитиме 40437,29 грн., а розмір 3% річних за період з 14.06.2004р. по 01.04.2012р. (з урахуванням проплат) - 9744,43 грн. Просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014р. №5010/348/2012-2/23 в частині розрахунку заборгованості та прийняти нове рішення, враховуючи всі фактичні дані справи.

Позивач не надав витребуваного судом письмового, документально обґрунтованого відзиву на апеляційну скаргу, в факсограмній заяві б/н від 11.08.2014р. (вх. № 01-14/387/14 від 11.08.2014р.) вказує про безпідставність апеляційної скарги відповідача. Вважає надуманими покликання апелянта на те, що судом першої інстанції не взято до уваги при кінцевому підрахунку інфляційних оплат від 08.05.2012р. та від 08.08.2012р., оскільки позовні вимоги про стягнення індексу інфляції заявлено станом на 01.04.2012р., а тому ці проплати не підлягали врахуванню. Зазначає, що місцевий господарський суд здійснив свій розрахунок інфляційних втрат, не врахувавши Рекомендацій Верховного суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, за якими суми, внесені з 1 по 15 число поточного місяця індексуються за поточний місяць. Стверджує, що слід додатково стягнути з відповідача на його користь 301,49 грн. індексу інфляції за червень 2004 року. Просить змінити оскаржуване рішення місцевого господарського суду, додатково стягнути з відповідача 301,49 грн. індексу інфляції, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Сторони не забезпечили явки в судове засідання уповноважених представників, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги належно повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 13.08.2014р., у факсограмній заяві б/н від 11.08.2014р. (вх. № 01-14/387/14 від 11.08.2014р.) позивач просив здійснити розгляд даної справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014р. №5010/348/2012-2/23.

З матеріалів справи вбачається, згідно ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2004р. у справі № Б-14/33-13 порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Івано-Франківська МСПМК-1".

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2006р. у справі №Б-14/33-13/96 визнано грошові вимоги СПД ОСОБА_2 в сумі 43069,32 грн. до боржника ЗАТ "Івано-Франківська МСПМК-1" та включено їх в 4 чергу. Відмовлено в стягненні заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені (а.с.13).

Наявними в матеріалах копіями платіжних документів підтверджується, що станом на день заявлення даного позову відповідач частково погасив грошові вимоги позивача, як конкурсного кредитора боржника, на загальну суму 21534,51 грн. (а.с.77).

Підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало неналежне виконання відповідачем грошової вимоги позивача, в наслідок чого ФОП ОСОБА_2 згідно вимог ст. 625 ЦК України нарахував та просив стягнути з боржника 54052,50 грн., з яких 46640,99 грн. індекс інфляції та 7411,51 грн. 3% річних за період з моменту порушення справи про банкрутство по 01.03.2012р. (а.с. 2).

24.04.2012р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України подав в суд першої інстанції заяву, в якій просив стягнути з відповідача 69628,53 грн. індексу інфляції та 10121,29 грн. 3% річних від простроченої суми, разом 79749,82 грн., за період з 02.03.2004р. по 24.04.2012р. (а.с.24).

28.05.2014р. позивач звернувся в суд першої інстанції з заявою від 28.05.2014р., в якій уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 74650,45 грн., з яких 64529,16 грн. - індекс інфляції і 10121,29 грн. - 3% річних з простроченої суми, вказав, що при здійсненні попереднього розрахунку суми боргу ПАТ «Івано-Франківська МСПМК-1» допущено арифметичну помилку (а.с.166).

Відповідач у письмовому запереченні за № 24-04/12 від 24.04.2012р. вказує, що позивач пропустив термін позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог (а.с.23).

Оскільки, даний позов було заявлено до ПАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1», оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду стягнуто грошові кошти з ПАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1» (код 03578099), а апеляційну скаргу на дане рішення подано ПрАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1», водночас спірні правовідносини виникли між СПД ОСОБА_2 та ЗАТ «Івано-Франківська МСПМК-1», тому ЛАГС ухвалами від 25.07.2014р. та від 11.08.2014р. витребовував від апелянта докази про правонаступництво чи зміну найменування щодо прав та обов'язків у спірних правовідносинах ЗАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1» та ПАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1».

Станом на 29.09.2014р. апелянт не надав витребуваних судом документів.

З отриманого судом спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців за № 19135926 вбачається, що в ЄДРЮОФОП за ідентифікаційним кодом 03578099 значиться юридична особа - Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1» (ПрАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1»).

Відтак, належним відповідачем у даній справі слід вважати ПрАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1».

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу вимог ст.599 ЦК України та 202 ГК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до положень ст.ст.598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В ході розгляду апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що на момент заявлення даного позову відповідач неналежно виконав свої зобов'язання перед позивачем. Відповідно до ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2006р. у справі № Б-14/33-13 визнано вимоги позивача, як конкурсного кредитора, в розмірі 43069,32 грн. На момент винесення оскаржуваного судового рішення згідно наявних у справі копій платіжних документів відповідач погасив заборгованість в сумі 21534,51 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України не забороняють звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання.

Крім того, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

В пункті 50 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009р. "Про судову практику в справах про банкрутство" зазначено, що оскільки на передбачені статтями 536 та 625 ЦК проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом (п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009р. "Про судову практику в справах про банкрутство").

Враховуючи наведену правову позицію Верховного суду України, Рекомендації Верховного суду України стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наведені в листі від 03.04.1997р. №62-97р, а також те, що в ухвалі від 03.03.2006р. у справі № Б-14/33-13/96 господарський суд Івано-Франківської області задоволив заяву позивача про визнання кредиторських вимог, датовану 14.06.2004р., тому колегія суддів вважає, що заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати і 3% річних слід нараховувати саме з дати вищевказаної заяви позивача: 14.06.2004р.

Місцевий господарський суд, здійснивши самостійний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, частково задоволив позовні вимоги, стягнув з відповідача на користь позивача 62295,96 грн. інфляційних витрат за період з 01.07.2004р. по 01.04.2012р. та 9789,58 грн. 3% річних за період з 14.06.2004р. по 01.04.2012р. (з урахуванням оплат проведених відповідачем).

При перевірці правильності нарахування заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний господарський суд констатує, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 62295,96 грн. інфляційних витрат та 9789,58 грн. 3% річних.

Фактично підлягає до стягнення з ПрАТ «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1» на користь ФОП ОСОБА_2, з урахуванням проведених відповідачем проплат грошового зобов'язання, 3% річних в сумі 9744,43 грн. за період з 14.06.2004р. по 01.04.2012р. та 40738,78 грн. інфляційних втрат за період з 14.06.2004р. по 01.04.2012р.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано та підставно залишив без задоволення вимогу відповідача про застосування строків позовної давності, визначених ст. 27 ЦК України, враховуючи наступне:

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до ст.ст. 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, що діяла до 19.01.2013р.) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство зупиняється перебіг позовної давності щодо стягнення з боржника конкурсної заборгованості перед кредиторами, а також нарахованих на її суму інфляційних втрат та річних, які є складовою частиною основного зобов'язання.

Оскільки, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2004р. у справі №Б-14/33 порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Івано-Франківська МСПМК-1" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, а ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2012р у справі №Б-14/33-13/96-21/49-23/65-21/62-23/21 припинено провадження у справі у зв'язку із затвердженням звіту керуючого санацією ПрАТ "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1", тому позовна давність в спірних правовідносинах не підлягає застосуванню.

Таким чином, висновки в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, тому його слід скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 21557,18 грн. інфляційних втрат та 45,15 грн. 3% річних.

У відповідності до п.10 ст.105 ГПК України апеляційний господарський суд здійснює новий розподіл судових витрат у справі та відносить їх на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу задоволити частково.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014р. №5010/348/2012-2/23 скасувати в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1 (вул. Ботанічна,6, м. Івано-Франківськ, 76000, код 03578099) на користь фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 21557,18 грн. інфляційних втрат та 45,15 грн. 3% річних.

В цій частині прийняти нове рішення. В позові відмовити.

В рештій частині рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014р. №5010/348/2012-2/23 залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1» (76000, м. Івано-Франківськ, вул.Ботанічна,6, код 03578099) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 1088,50 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1» (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Ботанічна, 6, код 03578099) 617,80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Хабіб М.І.

Юрченко Я.О.