Рішення № 40689741, 24.09.2014, Миронівський районний суд Київської області

24.09.2014 Єдиний унікальний № 371/1097/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року м. Миронівка ЄУН 371/ 1097 /14-ц

Миронівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Капшук Л.О.

при секретарі Січкаренко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Миронівського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Київській області про виселення та зняття з реєстраційного обліку,

У С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтував фактом наявності перешкод у здійсненні права власності будинком під номером АДРЕСА_1. Вказав, що будинок належить йому на праві власності, у будинку з 1990 року зареєстрована та проживає колишня дружина відповідач ОСОБА_2 Після розірвання шлюбу відповідач забрала з житлового будинку всі побутові речі та електротехніку, що належали нам на праві спільної сумісної власності, знехтувавши моїми правами на речі та перевезла їх до своєї матері за адресою АДРЕСА_2. Проживаючи в належному йому будинку вона вчиняла щоденні сварки, чим порушувала його спокій, створюючи нестерпні умови для проживання. Ці дії привели до того, що він змушений був винаймати собі житло протягом 2013 року та початку 2014 року. Після повернення в будинок з особою, з якою проживає однією сім'єю, відповідач почала зчиняти сварки з ними обома. Дані сварки переростають в дрібне хуліганство. Відповідач ображає їх нецензурними словами, намагається провокувати бійки, не впускає до будинку. Без його дозволу відповідач викликала працівників БТІ для проведення замірів будинку та виготовлення технічної документації на нього, що є протиправним, оскільки вона не є власником або співвласником житлового будинку та не має права вчиняти жодних дій з приводу чужого нерухомого майна.

Відповідач руйнує та пошкоджує нерухоме майно, не сплачує комунальні послуги, не утримує будинок, самовільно визначає кімнати для свого особистого проживання, навішуючи на них замки та пошкоджуючи двері, забирає речі домашнього вжитку, такі як тарілки, ложки, вилки, меблі постійного користування: кухонні стільці та інше, чим порушує його право на користування житлом та право власності. Порушенням правил співжиття вона робить неможливим проживання в житловому будинку для нього як власника будинку та члена його сім'ї.

Просив усунути перешкоди в користуванні будинком, що належить йому на праві власності, виселити відповідача з будинку номером АДРЕСА_1 і зняти з реєстрації за цією адресою.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Додатково пояснив, що відповідач переважно проживає в будинку матері, проте постійно приходить і зчиняє сварки, запрошує в гості друзів та знайомих, з якими розпиває спиртні напої та порушує спокій його сім'ї. За її вказівкою син поставив замки на двох кімнатах, пошкодивши при цьому двері. В ці кімнати він як власник будинку доступу не має. Син також зламував замки на господарських приміщеннях. В зв'язку з тим, що він створив нову сім'ю, відносини з відповідачем та сином погіршились. Син застосовував до нього фізичне насильство, відповідач та її сваха застосовували насильство до його співмешканки. Проживати в одному житловому приміщенні стало неможливо, відповідач постійно провокує його. Зі скаргами на дії відповідача він звертався до міліції та місцевої сільської ради. Вказав, що вимоги про виселення заявляв би незалежно від поведінки відповідача, оскільки вона перестала бути членом його сім'ї, він має іншу сім'ю, з якою бажає проживати в будинку, який належить на праві власності лише йому.

Представник позивача також підтримала заявлені ним вимоги, в їх обґрунтування зазначила, що відповідач переважно проживає у належному позивачу будинку і створює неможливі умови для спільного проживання. Вона порушує правила співжиття, постійно зчиняє сварки, ображає співмешканку позивача, налаштовує родичів та сватів проти позивача, вирішує питання, які належить вирішувати власнику чи співвласнику будинку, хоча такою не являється. Позивач неодноразово звертався з відповідними заявами до правоохоронного органу. Правоохоронні органи проводили бесіди з відповідачем, після чого її поведінка на деякий час змінювалася. Вважає такі бесіди заходом впливу.

Відповідач позов не визнала. Суду пояснила, що після розлучення позивач пішов з будинку і поставив її до відому, що коли повернеться, щоб її в будинку не було. Весною 2014 року він прийшов з співмешканкою ОСОБА_3, проти вселення якої в будинок вона дійсно заперечувала. Будинок під час шлюбу був значно переобладнаний, побудовані господарські приміщення та літня кухня, і з позивачем існує спір щодо набутого у шлюбі майна. Вона має намір звертатися до суду з питанням про визнання будинку спільною сумісною власністю і про це повідомила позивача. На цій підставі виникають сварки. Позивач чинить перешкоди до її проживання в будинку, користування ним, з приводу порядку в будинку виникають сварки з співмешканкою позивача. Позивач вигонить з будинку її родичів та друзів, зчиняє сварки, коли хтось залишається у неї. Син поставив замки на двох кімнатах будинку, де мешкає вона та син, оскільки позивач однієї ночі вірвався до неї зчинив сварку, застосовував фізичне насильство. Будинок вона ніколи не руйнувала та не псувала. В цьому немає її інтересу, оскільки проживає в ньому і має намір проживати, іншого житла не має, збирає докази для захисту порушеного права шляхом заявлення вимог про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності. Працівники міліції викликаються як нею так і позивачем. До неї жодних заходів впливу не застосовувалось, до відповідальності вона не притягувалась, в сільську раду її не викликали.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнав. Заперечення проти позову обґрунтував тими обставинами, що підстави для виселення відсутні, факти руйнування чи псування житла, а також систематичного порушення правила спільного проживання відповідачем є недоведеними. Заходи запобігання і громадського впливу, які є передумовою звернення до суду, до відповідача не застосовувались. Позивач сам чинить перешкоди для проживання відповідача у належному йому будинку.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, свідків, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Право на житло є одним з найбільш природних і невід'ємних прав людини. Право на житло гарантоване людині ст.ст. 47, 48 Конституції України. Так, ч. 3 ст. 47 Основного Закону проголошує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду.

Відповідно до частини 1 статті 156 ЖК члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), що проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить йому, користуються житлом нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічні положення містяться і в частині 1 статті 405 ЦК України.

Припинення сімейних стосунків з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безвідплатне користування житлом до цих стосунків застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК.

Судом встановлено, що позивач на підставі договору дарування є власником будинку під номером АДРЕСА_1. Вказана обставина підтверджена договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори 17.02.2006, зареєстрованим в реєстрі за № 752, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10269624, виданим Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 01.04.2006.

У будинку зареєстровані сторони, їх син ОСОБА_5 та внук ОСОБА_6, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Яхнівської сільської ради Миронівського району Київської області № 02-33/89 від 25.04.2014.

Встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 20.10.1990. Після реєстрації шлюбу відповідач вселилася в будинок під номером АДРЕСА_1, в якому з батьками мешкав позивач. Була прописана у будинку і як член сім'ї власника будинку, яким з 2006 року став позивач, проживає у будинку та користується ним. 25.11.2013 шлюб сторін було розірвано. Вказані обставини підтверджені сторонами, рішенням Миронівського районного суду від 25.11.2013.

Під час шлюбу відповідач мала рівне з власником будинку право користування належним йому жилим приміщенням, іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням не було. Після розірвання шлюбу відповідач не позбавлена права користування спірним будинком, і може втратити таке право тільки в разі вибуття з цього будинку на постійне проживання в інше жиле приміщення, або відсутності в жилому приміщенні без поважних причин строком більш ніж 6 місяців.

Відповідно до статті 109 ЖК виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Виселення відбувається без надання іншого житлового приміщення у разі порушення закону чи суб'єктивних прав інших осіб.

Підстави і порядок позбавлення членів сім'ї власника права користування житлами визначені в статті 157 ЖК, якою встановлено, що члени сім'ї власника житлового будинку можуть бути виселені у випадках, передбачених частиною 1 статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 ЖК, виселення члена сім'ї наймача (власника) будинку і інших осіб, що проживають разом з ним, можливо у тому випадку, якщо вони систематично руйнують або псують житло, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила спільного проживання і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. за № 2 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.92) при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Виселення без надання іншого житлового помешкання обумовлено безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу.

Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі ст. 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил ст. 29 ЦПК про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.

Таким чином законодавством встановлений чіткий порядок для виселення інших осіб, які проживають разом з власниками житла.

Як з'ясовано в ході розгляду справи, після розірвання шлюбу між сторонами постійно виникають конфліктні ситуації, учасником яких стає їх син ОСОБА_5

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11 підтвердили ті факти, що між сторонами виникають постійні сварки. Щодо ініціатора сварок свідки зазначили суперечливі обставини. Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зазначили, що ініціює сварки відповідач, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 ініціатором сварок вказали позивача. З пояснень свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_8 вбачається, що поведінка сторін за місцем проживання є фактично однаковою, сварки вчиняють обоє.

Свідок ОСОБА_9 підтвердила той факт, що позивач посеред ночі зчиняв сварку в кімнаті, де вона перебувала з відповідачем, застосовував до відповідача фізичне насилля, наслідком чого був факт врізання ОСОБА_5 замків у двері, що ведуть до спальних кімнат.

З пояснень сторін та показань свідків вбачається, що суперечки між сторонами виникають з тієї причини, що вони мають невирішений спір щодо будинку.

Наявність такого спору та неприязних, конфліктних відносин між сторонами по справі, які є наслідком майнового спору, не може бути безумовною підставою для виселення відповідача.

В судовому засіданні не встановлено фактів систематичного руйнування або псування житла, або систематичного порушення відповідачем правил спільного проживання.

Як такий, що свідчить про систематичне руйнування чи псування житла, судом не може бути розцінено той факт, що син сторін ОСОБА_5 поставив замки на дверях будинку, що ведуть до спальних кімнат, де мешкають вони з відповідачем. Такі дії були вчинені не відповідачем та не з метою пошкодити чи зіпсувати майно. Син мав намір у такий спосіб захистити матір від протиправних дій позивача.

Посилання позивача та його представника на факти зриву замків з господарських приміщень та гаража також не є доказами руйнування чи псування відповідачем житла. Встановлено, що такі дії були вчинені сином сторін ОСОБА_5 з метою мати можливість користуватися приміщеннями, користування якими для нього та відповідача було обмежено позивачем.

В судовому засіданні не знайшов підтвердження той факт, що відповідач не впускала до житлового будинку позивача. Показаннями свідка ОСОБА_3 підтверджені пояснення відповідача про те, що мав місце лише факт, коли вона заперечувала проти вселення до будинку ОСОБА_3

Позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відносно відповідача застосовувались заходи попередження компетентними органами, а також заходи громадського впливу за місцем роботи або місцем проживання відповідача з тих підстав, що вона порушує правила співжиття і робить неможливим для позивача і інших осіб проживання з нею у спірному будинку.

До матеріалів справи позивачем додано ряд висновків розгляду його звернення до Миронівського РВ ГУ МВС України Київської області, зі змісту яких вбачається, що позивач звертався до правоохоронного органу із повідомленнями про протиправну поведінку відповідача за місцем проживання і в діях відповідача не виявлено ознак кримінального правопорушення.

Такі висновки не є доказами того, що відносно відповідача застосовувались заходи попередження компетентними органами, оскільки зі змісту зазначених висновків не вбачається, що факти, викладені у заявах позивача підтвердились й встановлено, що відповідач здійснювала будь-які протиправні дії відносно нього чи членів його сім'ї.

Висновки правоохоронного органу про відсутність у діях особи складу кримінального правопорушення без встановлення фактів інших правопорушень та фактів застережень чи попереджень, суд не вважає достатніми підставами для виселення відповідача відповідно до ст. 116 ЖК України, оскільки вказаною нормою передбачено можливість виселення лише у тому разі, коли заходи запобігання і громадського впливу застосовувались та виявились безрезультатними.

Доказів застосування заходів попередження судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходів громадського впливу, вжитих на зборах жильців, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача, суду не надано.

За місцем проживання відповідач характеризується з позитивної сторони, будь-які компрометуючі дані на неї відсутні, скарги від сусідів та односельців до органу місцевого самоврядування не надходили, що підтверджено доданою до матеріалів справи характеристикою відповідача, виданою виконкомом Яхнівської сільської ради Миронівського району Київської області 09.07.2014.

З довідки Яхнівської сільської ради Миронівського району Київської області № 02-33/234 від 24.09.2014 вбачається, що позивач із скаргами на поведінку відповідача до сільської ради не звертався, заходи громадського впливу щодо ОСОБА_2 сільською радою не вживались в зв'язку з відсутністю для цього підстав.

Вказаний письмовий доказ спростовує посилання позивача на ті обставини, що він звертався зі скаргами на дії відповідача до місцевої сільської ради.

Виходячи з наведеного вище, обставин справи встановлених судом, суд дійшов до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог щодо виселення відповідача зі спірного житлового приміщення, оскільки позивачем не доведені, а судом не встановлені підстави для виселення, передбачені ст. 116 ЖК України. Позивачем не доведено, що з боку відповідача мала місце триваюча антигромадська поведінка внаслідок систематичного порушення нею правил співжиття.

Положення глави 23 ЦК України встановлюють, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інший правочин, не заборонений законом. Але, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Та обставина, що особа є власником жилого приміщення, а отже має охоронюване законом право володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, сама по собі не може бути підставою для виселення інших осіб, які там правомірно проживають.

У відповідності до положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення про виселення.

За недоведеністю вимог про виселення не підлягає задоволенню вимога позивача про зняття з реєстрації місця проживання відповідача.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

У відповідності до правил ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, в тому числі, витрати на правову допомогу.

Згідно з положенням статті 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Представником відповідача надано розрахункову квитанцію, з якої вбачається, що відповідач понесла витрати в сумі 1000 грн.

Вказані витрати не є витратами, пов'язаними з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, виходячи з наступного.

Саме в статусі представника відповідача ОСОБА_4 брав участь у розгляді даної цивільної справи, вчиняв всі процесуальні дії, що має вчиняти відповідач. В судовому засіданні представник відповідача уточнив, що вказану суму коштів він отримав за участь в судовому засіданні. Послуги представника учасника процесу не оплачуються.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи ст. 79 ЦПК України відносить витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду.

До таких витрат можуть бути віднесені: транспортні витрати, оплата за наймання житла, добові, компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Відповідні витрати повинні бути підтверджені документально та відшкодовуються лише в граничних розмірах.

Факт несення таких витрат відповідачем та її представником не доведено.

На підставі викладеного, ст.ст. 47, 48 Конституції України, ст.ст. 109, 116, 156, 157 Житлового кодексу Української РСР, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. за № 2 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.92), керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57- 60, 64, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Миронівського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Київській області про виселення та зняття з реєстраційного обліку залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис Л.О. Капшук

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук