Рішення № 40689664, 18.09.2014, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5732/14-ц

Провадження №2/369/2612/14

РІШЕННЯ

Іменем України

18.09.2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Медвідь Н.О.

при секретарі Ткаченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дідусь, ОСОБА_2, якому належали частина будинку з відповідною частиною надвірних будівель та земельна ділянка, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Інша частина будинку та земельної ділянки належала померлій ОСОБА_3, а на сьогоднішній день на підставі свідоцтва про право на спадщину належить ОСОБА_4.

На підставі свідоцтва про право на спадщину, вона отримала спадщину, яка складається з 3/10 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та земельної ділянки 0,08 га.,ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право на спадщину, отримала спадщину від ОСОБА_3, яка складається з 7/10 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та земельної ділянки 0,04 га., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Загальна площа їхньої з ОСОБА_4 земельної ділянки складає 0, 14 га, а саме: 0,08 га, складає її земельна ділянка; 0,04 га складає земельна ділянка ОСОБА_4; 0,02 га складає двір загального користування.

Отримавши житловий будинок з відповідними частинами надвірних будівель та земельними ділянками, вона з ОСОБА_4 певний час користувалися своїми частками спадщини, земельними ділянками та двором загального користування, що складає - 0,02 га.

Але через деякий час у них виникли непорозуміння з приводу користування двором загального користування, а саме, ОСОБА_4 двір загального користування - розміром 0,02 га нею приватизований.02.04.2014 вона отримала відповідь, що приватизація оформлена на підставі рішення № 351 від 08.10.1996 П.П. Борщагівської сільської ради .

Вважає рішення від 08.10.1996 незаконним та таким, що порушує її законне право на власність.

Після отримання копії заяви вона побачила, що вона підписана не її дідусем; заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 написані однією рукою; не має згоди на відчуження спільного майна згоди її бабусі; як видно із тексту заяви, її дід просить виділити із своєї земельної ділянки, яка на той час дорівнювала 0,9 га, під двір загального користування - 0,01 га.; в заяві ОСОБА_3 просить виділити 0,02 га в постійне користування, але не вказує про які саме 0,02 га земельної ділянки йде мова. В заяві було вказано про земельну ділянку у розмірі 0, 01 га, а потім зроблено виправлення на 0,02 га, а сам факт виправлення не було підтверджено ні заявником, ні працівником сільради; з описової частини плану ОСОБА_3 володіла 0,04 га земельної ділянки, а ОСОБА_2 володів 0,09 га, а разом у володінні двох власників було 0,14 га, з яких 0,01 га двір загального користування.

З заяви ОСОБА_2 видно шо згоди про розподіл земельної ділянки не давав. Згідно рішення № 351 від 08.10.1996 Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області - як видно з описової частини на той час за ОСОБА_2 числилася земельна ділянка 0,09 га, з якої він дав згоду на використання 0,01 га під двір загального користування. І це вказано як в заяві ОСОБА_2, так і описовій частині рішення. Але в резолютивній частині рішення вказується про перерозподіл земельної ділянки на умовах, які не були погоджені з ОСОБА_2 Архівна копія рішення не підписана головою виконкому ОСОБА_6; протокол № 7 від 08.10.1996 - був спочатку за № 8, а потім переправлений на № 7. Протокол підписаний тільки секретарем виконкому.

Тому просила визнати незаконним рішення № 351 від 08.10.1996 Петропавлівсько-Борщагівської сільської Ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області про розподіл земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В ході судових засідань позивач змінювала позовні вимоги, згідно останніх просила визнати незаконним та скасувати рішення № 351 від 08 жовтня 1996 року Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області "Про розподіл земельної ділянки між гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2, АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача позов не визнала, просила застосувати строки позовної давності.

Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи,свідка, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:

Судом встановлено, що позивач є співвласником 3/10 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1., відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.05.2002 після смерті свого діда - ОСОБА_2.

Власником ? частини домоволодіння є ОСОБА_4, яку вона отримала у спадок від ОСОБА_3

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні, позивачка з ОСОБА_4 певний час користувалися своїми частками спадщини, земельними ділянками та двором загального користування, що складає - 0,02 га.

Але через деякий час у них виникли непорозуміння з приводу користування двором загального користування, а саме, ОСОБА_4 заявила що двір загального користування - розміром 0,02 га приватизований на підставі рішення від 08.10.1996, яке позивачка вважає незаконним та таким, що порушує її законне право на власність.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Отже, саме власнику землі, належать повноваження щодо усунення порушень його прав на землю у порядку, передбаченому ст.212 Земельного кодексу України.

Оскільки позивачка не має повноважень як власника чи землекористувача земельної ділянки, то й відсутні права , які підлягають захисту.

За правилами ст. З ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду саме за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як свідчать матеріали справи, а також твердження представника позивачки , як позивачкою, також представником її, не обґрунтовано та не надано жодних доказів, які б вказували на правові підстави для задоволення її вимог

Позивачем не вказано, підстав позову, а саме - які саме права позивача були порушені в зв'язку із чим, користувача або власника, яким чином відповідач, якій не виносив оспорюваного рішення порушив її право. Позивач не надала правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що суперечить чинному законодавству України.

Враховуючи положення ЗК України щодо набуття фізичними особами права власності земельною ділянкою, право власності спірною земельною ділянкою в позивача відсутнє, а тому відсутній факт порушення таких прав позивача.

Як на єдиний доказ в підтвердження позовних вимог, представник позивача посилається на те, що в оспорюваному рішення виконкому немає підпису голови виконкому та протокол засідання виконкому сільської ради народних депутатів від 08.10..1996 , в якому також немає підпису голови виконкому, що не дає підстави для захисту прав в судовому порядку як власника чи користувача цієї земельної ділянки.

Згідно ст.. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селиш, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

За правилами ст.. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками їз земель комунальної або державної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень .

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянко у власність або надання їх у користування.

Ст. 125 Земельного кодексу України передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Позивач не набула такого права на підставі якого можно вимагати усунення перешкод в користування цією земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування рішення сільської ради, чи виконкому сільської ради.

Крім цього, позивач , оспорюючи рішення виконкому сільської ради від 08.10.1996 № 351, звертається до П.П. Борщагівської сільської ради , що є іншою юридичною особою, яка не виносила оспорюваного рішення.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.06.2009 N 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» пред'явлення позову до неналежного відповідача не є

підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за

вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни

неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. ЦПК не передбачає можливості заміни позивача за ініціативою суду.

Тому суд вважає, що у діях відповідача відсутні протиправність дій , та причинний зв»язок з можливим порушенням прав та законних інтересів позивача, про що зазначено вище.

Ч. 2 ст. 59 ЦПК України передбачено обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу Української РСР 1970 року право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчувалось записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, що і було вказано в оспорюваному рішенні , яким затверджено план розподілу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , та зараховано по земельно-шнуровим книгах за ОСОБА_3 0, 06 га за ОСОБА_7 0, 08 га.

Таке право засвідчене також записами в погосподарських книгах П.П. Борщагівської сільської ради, яке було оглянуто у судовому засіданні.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 22 листопада 2010 року № 3-27гс10 обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність в особи, що ї використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність в неї таких документів є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Як вбачається з заповіту від 02.12.1988 року ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 померлий заповідав будинок з надвірними будівлями, на підставі якого 15.05.2002 було видано свідоцтво про право спадщину за заповітом на ім.»я позивачці на частину будинку, де вказано, що будинок та надвірні будівлі розташовані на земельній ділянці, тому суд знаходить безпідставним доводи представника позивача, що позивачці нещодавно стало відомо що є двір загального користування, який приватизований ОСОБА_4

Державного акту або іншого передбаченого законодавством правовстановлюючого документу, який підтверджує право власності на земельну ділянку або право постійного користування позивачкою суду не надано.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона вела протокол засідання виконкому сільської ради 08.10.1996, чому він не підписаний головою вона не пом»ятає, оскільки пройшов тривалий час , також не могла пояснити щодо виправлень в заяві ОСОБА_3 про виділ їй в користування земельної ділянки від 17.08.1996 , на яких наголошував представник позивачки, усі зміни, які відбувалися щодо земельних ділянок на підставі рішень виконкому та вносилися в погосподарську книгу, з якими погодилися як померлий ОСОБА_2 також ОСОБА_3

Ст. 211 Земельного кодексу України стосується захисту порушення права на земельну ділянку. Для звернення за захистом певного права необхідно належними доказами навести наявність у позивача такого права. Належних доказів про наявність права не надано.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Представник позивачки не довів тих обставин на які посилався як на підставу позовних вимог, не надав докази в обґрунтування позовних вимог, не спростував тих обставин на які посилається представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є їх обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював представнику позивачки його права та обов»язки.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст..ст. 328, 373 ЦК України, ст..ст.116, 125, 126, 152 ЗК України Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: