Ухвала суду № 40685157, 25.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2014 року м. Київ К/800/39596/14

К/800/39470/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Леонтович К.Г. Цуркана М.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами заступника прокурора міста Києва та Державної інспекції України з контролю за цінами на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2014 року у справі № 826/20711/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Медком Маркетинг і Продаж Україна" до Державної інспекції України з контролю за цінами, за участю прокуратури міста Києва, про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медком Маркетинг і Продаж Україна" звернулось в суд з позовом до Державної інспекції України з контролю за цінами, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13.12.2013 року №99; визнати протиправним та скасувати припис відповідача про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін від 13.12.2013 року №95.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем у порушення норм діючого законодавства України, без належних на те підстав та без дослідження усіх істотних обставин, винесені протиправні рішення та приписи, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача, а також понесення значних матеріальних втрат.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано рішення відповідача № 99 від 13.12.2013 року про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін та припис № 95 від 13.12.2013 року про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін.

Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, заступник прокурора міста Києва та Державна інспекція України з контролю за цінами звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, у яких просять його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Державною інспекцією України з контролю за цінами проведена планова перевірка дотримання позивачем вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.12.2013 року № 155 про порушення позивачем законодавчих норм у сфері формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, а саме: підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 955 "Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення"; пунктів 2, 4, 5 Порядку формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року № 333 "Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення".

Зокрема, відповідач дійшов висновку про те, що позивач, як імпортер виробів медичного призначення у період з 01.01.2013 року по 15.11.2013 року порушував порядок формування цін, здійснюючи реалізацію окремих виробів медичного призначення іноземного виробництва за завищеними цінами. Перевищення встановлених граничних постачальницько-збутових надбавок (не вище ніж 10 відсотків) та граничних торговельних (роздрібних) націнок (не вище ніж 25 відсотків) склало 660-880 відсотків від оптово-відпускної ціни.

На підставі акту та за результатами перевірки, відповідачем прийнято оскаржуване рішення від 13.12.2013 року № 99 про застосування заходів впливу за порушення державної дисципліни цін, яким вилучено у позивача в дохід державного бюджету суму необґрунтованої виручки у розмірі 136 310 778,61 грн. та стягнуто штраф в сумі 136 310 778,61 грн., та припис № 95 від 13.12.2013 року про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, яким позивача зобов'язано усунути порушення шляхом приведення цін у відповідність до постанов Кабінету Міністрів України № 955 та № 333.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є виробником виробів медичного призначення (презервативів, пластирів), а є лише дистриб'ютором іноземних виробників з реалізації окремих виробів медичного призначення іноземного виробництва, позивач не мав право на самостійне встановлення оптово-відпускних цін на відповідні вироби медичного призначення та мав дотримуватись граничних постачальницько-збутових надбавок (не вище 10 відсотків) та торговельних (роздрібних) націнок (не вище 25 відсотків), встановлених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 955 "Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення", оскільки не є виробником.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, як виробник, реалізує товар за оптово-відпускними цінами, без застосування постачальницько-збутових чи торговельних (роздрібних) надбавок (націнок), а висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач не є виробником товару не ґрунтуються ані на матеріалах справи, ані на законодавстві про державні регульовані ціни.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" та частини першої статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення", державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень та динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Частиною першою статті 191 Господарського кодексу України визначено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законом порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України № 955 від 17.10.2008 року "Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення" запроваджено державні регульовані ціни, зокрема, на вироби медичного призначення, що включені до Обов'язкового мінімального асортименту (соціально орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 1000 від 29.12.2011 року.

Порядком формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року № 333, визначено механізм формування цін на такі вироби медичного призначення.

Підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 955 від 17.10.2008 року "Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення" передбачено, що на лікарські засоби і вироби медичного призначення, включені до Національного переліку основних лікарських засобів і виробів медичного призначення (крім наркотичних, психотропних лікарських засобів, прекурсорів та медичних газів) та обов'язкового мінімального асортименту (соціально орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів, визначеного Міністерством охорони здоров'я, встановлюються граничні постачальницько-збутові надбавки не вище ніж 10 відсотків оптово-відпускної ціни та граничні торговельні (роздрібні) надбавки виходячи із закупівельної ціни, що не перевищують такі розміри: при закупівельній ціні до 100 грн. включно торговельна (роздрібна) надбавка до закупівельної ціни - 25 відсотків; при закупівельній ціні більше 100 грн. до 300 грн. включно торговельна (роздрібна) надбавка до закупівельної ціни - 23 відсотки; при закупівельній ціні більше 300 грн. до 500 грн. включно торговельна (роздрібна) надбавка до закупівельної ціни - 20 відсотків; при закупівельній ціні більше 500 грн. до 1000 грн. включно торговельна (роздрібна) надбавка до закупівельної ціни - 15 відсотків; при закупівельній ціні більше 1000 грн. торговельна (роздрібна) надбавка до закупівельної ціни - 10 відсотків

Відповідно до пункту 4 Порядку формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року № 333, оптово-відпускна ціна є ціною одиниці імпортованого товару або ціною одиниці товару, що встановлюється в договорі, укладеному між вітчизняним товаровиробником та суб'єктом господарювання, що здійснює оптову торгівлю товаром.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України "Про ціни і ціноутворення", постачальницько-збутовою надбавкою (постачальницькою винагородою) є сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) під час надходження від виробника (постачальника) на відповідний товарний ринок, та прибутку. Гранична постачальницько-збутова надбавка є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватись суб'єктом господарювання, що здійснює оптову торгівлю, під час встановлення ціни товару.

Пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України "Про ціни і ціноутворення", передбачено, що торговельна надбавка (націнка) це сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані з обігом товару та здійснюється в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку. Гранична торговельна надбавка (націнка) є її максимальним допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб'єктом господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі.

Таким чином, реалізовуючи продукцію, придбану у виробника, відповідний суб'єкт господарювання зобов'язаний встановлювати надбавку в розмірі, що не перевищує граничний розмір, зазначений в нормативних актах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, продукція, яку реалізовує позивач відноситься до продукції, яка входить до Обов'язкового мінімального асортименту (соціально орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 1000 від 29.12.2011 року, та на яку розповсюджується вимоги щодо граничних постачальницько-збутових та граничних торговельних (роздрібних) надбавок.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 261 Господарського кодексу України, до сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування пакування продукції чи інших видів діяльності.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про підтвердження відповідності", виробником є юридична або фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності, відповідальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції самою цією особою чи від її імені.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на території України позивач здійснює завершальну стадію виробництва, а саме: сортування, формування споживчого пакування, маркування та вводить в цивільний обіг вироби медичного призначення (презервативи торгівельних марок "Durex", "Сontex", "Гусарские", "Wild Cat" та пластирі торгівельних марок "SanitaPlast", "Silkoplast").

На початковій стадії позивач закуповує продукцію на заводах-виробниках у тому вигляді у якому вона не може бути введена в цивільний обіг (незавершена виробництвом продукція), оскільки для її реалізації на території України необхідно забезпечити дотримання вимог, зокрема, статті 8 Закону України "Про загальну безпечність нехарчової продукції", статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів", Міждержавного стандарту "Презервативи резинові. Споживча упаковка і маркування" ГОСТ ИСО 4074-10-93, який набув чинності для України з 01.07.2004 року згідно наказу Держспоживстандарту України від 15.04.2004 року № 78.

Зокрема, статтею 8 Закону України "Про загальну безпечність нехарчової продукції" передбачено, що виробники зобов'язані, серед іншого, надавати (в межах своєї діяльності) споживачам (користувачам) інформацію, яка дає їм можливість оцінювати ризики, притаманні продукції протягом звичайного або обґрунтовано передбачуваного строку її використання, якщо такі ризики є не відразу очевидними, без належних попереджень, та яка дає змогу споживачам (користувачам) вживати запобіжних заходів щодо таких ризиків. Наявність таких попереджень не звільняє виробника від обов'язку додержання інших вимог, встановлених цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами; з урахуванням характеристик продукції вживати заходів, зокрема, щодо інформування споживачів (користувачів) про ризики, які може становити ця продукція.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Інформація про продукцію доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Вказана інформація про продукцію повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Згідно з розділом 3 "Упаковка" Міждержавного стандарту "Презервативи резинові. Споживча упаковка і маркування" ГОСТ ИСО 4074-10-93, один або більше презервативів мають бути упаковані в споживчі упаковки, при цьому всі презервативи мають бути з однієї партії, за винятком презервативів різних кольорів.

Пунктом 4.2. Розділу 4 "Маркування" Міждержавного стандарту "Презервативи резинові. Споживча упаковка і маркування" ГОСТ ИСО 4074-10-93 передбачено, що на споживчій упаковці мають бути нанесені такі дані як опис товару, кількість одиниць товару, розміри, строк зберігання і дата виготовлення, в упаковку має бути вкладена інструкція по зберіганню, застосуванню, використанню товару, тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно вантажно-митних декларацій позивач закуповує презервативи не в споживчих упаковках, а в фользі, в стріпах по 3 шт. та транспортній упаковці по гроссам (1 грос = 144шт.), а пластирі не в споживчих упаковках, а розсипом по штуках.

Для продовження виробництва позивач витрачає додатково 44% від вартості незавершеної виробництвом продукції, яка закуповується на заводах виробниках.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач після ввезення незавершеної виробництвом продукції на митну територію України здійснює продовження виробництва, а саме: перевірку цілісності індивідуального заводського пакування й відбракування виробів медичного призначення з ушкодженим заводським індивідуальним пакуванням; візуальну перевірку заводського браку без порушення заводського пакування; виготовлення/закупівлю споживчого пакування, інструкції-вкладишів та інших поліграфічних матеріалів, які входять у споживчий комплект відповідно до вимог чинного законодавства України щодо надання інформації споживачеві про медичні вироби; сортування виробів медичного призначення; маркування виробів медичного призначення; пакування виробів медичного призначення в споживче пакування; формування споживчого пакування шляхом автоматизованої термоупаковки в плівку та автоматизованого формування готової продукції в блоки; виготовлення/закупівля транспортного пакування й пакувальних матеріалів; пакування в транспортне пакування (блоки, ящики) з метою здійснення додаткового захисту виробу від зовнішнього впливу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що в результаті процесу виробництва (завершальної стадії виробництва) продукції позивач створює товар, який відповідно до законодавства України може бути введений у цивільний обіг, а враховуючи вимоги законодавства, позивач не вправі реалізовувати вироби медичного призначення (презервативи, лейкопластирі) у тому вигляді в якому їх ввезено на митну територію України (без споживчого пакування).

Судом апеляційної інстанції досліджено калькуляції виробництва, схеми виробничого процесу, встановлено факт наявності (довідка позивача № 58 від 04.02.2014 року) спеціального обладнання для виготовлення товару, виробничих потужностей, для здійснення завершальної стадії виготовлення товару у вигляді виробів медичного призначення, а саме: автоматичні пакувальні машини та термопакувальні машини, які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 67. Виходячи з матеріалів справи вказане обладнання у встановленому порядку було придбане та введене в експлуатацію з метою здійснення виробництва виробів медичного призначення (акти приймання-передачі основних засобів знаходяться у матеріалах справи), позивачем у встановленому порядку здійснюється поточний плановий та позаплановий ремонт вказаного обладнання, що підтверджується відповідними актами приймання-здачі відремонтованих та модернізованих об'єктів (знаходяться у матеріалах справи).

Крім того, позивач для продовження виробництва проводить операції щодо закупівлі необхідних матеріалів для споживчого пакування, інструкцій-вкладишів та інших поліграфічних матеріалів, які входять у споживчий комплект відповідно до вимог чинного законодавства України щодо надання інформації споживачеві про медичні вироби.

На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи надано договори, від 01.11.2011 року, №620/61 від 18.08.2009 року, № 130/10 від 12.11.2010 року, №1 від 05.10.2012 року, № 1152 від 23.08.2012 року, №1 від 01.10.2012 року, № 31-12/С від 31.12.2011 року, № 08-08/М від 08.08.2013 року, № 94 від 01.06.2011 року, № 01 від 28.04.2009 року, № 116/11 від 03.10.2011 року. Зокрема, відповідно до змісту вказаних договорів позивач замовляє та оплачує наступні види матеріалів та пакування: термодрукуючу плівку виробів медичного призначення; пакування виробів медичного призначення; інструкції для виробів медичного призначення; гофроящики; плівку ПВХ та скотч для пакування виробів медичного призначення; етикетки для виробів медичного призначення та інші.

Окрім укладених договорів, факт здійснення пакування та маркування виробів медичного призначення позивачем підтверджується специфікаціями до товарів, актами звірки взаєморозрахунків тощо.

Виготовлення виробів медичного призначення здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства України, вся готова продукція та напівфабрикати проходять відповідний контроль якості, що підтверджується відповідними листами контролю.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач 31.10.2012 року звернувся до Державної інспекції України з контролю за цінами з листом № 807 за отриманням офіційного роз'яснення щодо того чи є позивач виробником виробів медичного призначення, чи має право самостійно встановлювати ціну товару без застосування постанови Кабінету Міністрів України № 955 від 17.10.2008 року "Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення", а також чи є ціна, що встановлюється позивачем при укладені договорів оптово-відпускною.

Державна інспекція України з контролю за цінами листом від 02.11.2012 року № 100-801-23/1978 роз'яснила, що позивач є вітчизняним виробником та може самостійно встановлювати оптово-відпускну ціну, за умови здійснення пакування, маркування, введення в обіг продукції виконуючи вимоги виробничого процесу (технічного регламенту тощо).

Як зазначено судом апеляційної інстанції, відповідач не навів жодної норми Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету України від 11.06.2008 року № 536, іншого нормативно-правового акту, локального нормативного акту, які б порушив позивач, здійснюючи пакування та маркування продукції, не навів обставин, якими було б спростовано факт здійснення позивачем сортування, пакування, маркування продукції.

Крім того, 21.11.2012 року позивач звернувся до Антимонопольного комітету України стосовно отримання висновків у формі рекомендаційних роз'яснень у порядку визначеному статтею 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", щодо відповідності дій у вигляді запланованого підвищення цін на оболонкові контрацептиви (презервативи) на 18 відсотків положенням статті 13 вказаного Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно висновку Антимонопольного комітету України № 1-в від 16.01.2013 року, дії позивача, як виробника продукції, у вигляді запланованого підвищення цін на оболонкові контрацептиви (презервативи) до 18 відсотків з метою їх приведення до економічно обґрунтованого рівня не будуть суперечити положенням статті 13 Закону України Закону України "Про захист економічної конкуренції" , наявні підстави для підвищення позивачем цін до економічно обґрунтованого рівня враховуючи індекс інфляції, зростання витрат позивача на паливо та логістичні послуги, на оренду, на просування й продаж продукції, необхідністю модернізації та оновлення виробничо-логістичного комплексу, модернізацію та закупівлю основних засобів, а також програмного та ліцензійного забезпечення.

Щодо відсутності у позивача статусу виробника до моменту реєстрації технічних умов, отримання свідоцтва про державну реєстрацію виробів медичного призначення, а також відсутності у статуті позивача такого виду діяльності, як виробництво товарів медичного призначення, слід зазначити наступне.

Ні технічні умови, ні свідоцтво про державну реєстрацію медичних виробів, яке видається Держлікслужбою не є документами, що зумовлюють виникнення права у позивача на виготовлення продукції, а їх відсутність жодним чином не обмежує позивача на виготовлення такої продукції.

Згідно з пунктами 1, 3, 4, 5, 11 Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2004 року № 1497, державна реєстрація виробів медичного призначення здійснюється не для отримання права на їх виробництво, а для отримання права на їх ввезення на митну територію України, реалізацію та використання на території України.

Державну реєстрацію медичних виробів здійснює Держлікслужба за результатами експертизи та у разі потреби випробувань, що проводяться експертними установами.

Видача свідоцтва проводиться Держлікслужбою на підставі заяви та відповідного пакета документів, які подаються заявником.

Держлікслужба приймає рішення про реєстрацію медичних виробів або про відмову в їх реєстрації на підставі розгляду висновків експертизи (випробувань) та рекомендацій дорадчого органу у сфері державної реєстрації.

Таким чином, повноваження щодо встановлення факту достовірності документів та наявності інших підстав для видачі свідоцтва відноситься до повноважень Держлікслужби.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про стандартизацію" технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Відповідно до пунктів 3.2, 3.7 Національного стандарту України ДСТУ 1.3:2004 "Правила побудови, викладення, оформлення, погодження прийняття та позначення технічних умов", технічні умови розробляються у випадках якщо немає національних стандартів на розроблювану продукцію; потрібно конкретизувати, доповнити або підвищити вимоги до чинних стандартів на дану продукцію.

Технічні умови розробляють за рішенням виробника (постачальника або на вимогу споживача (замовника), на виконання державної програми або директивного документа.

Технічні умови, розроблені, оформлені та погоджені позивачем з метою підвищення вимог до чинних стандартів (технічного регламенту), а не для отримання права на виготовлення продукції, оскільки відсутність технічних умов не зумовлює виникнення такого права.

Щодо зазначення на презервативах штрихкоду із початковими цифрами 501, 506, то як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, перші три цифри (префікс GS1) у штриховому коді EN-13 не можуть розглядатися як свідчення країни виробництва та походження товару, що зокрема підтверджується нормами Положення про штрихове кодування товарів, затвердженого наказом № 255 від 20.08.2002 року Міністерства економіки України та листом від 06.02.2014 року № 0023/01 Асоціації товарної нумерації України "ДжіЕс1 Україна".

Крім того, відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 5 Порядку формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року № 333, математичні формули для визначення граничних надбавок для оптової та роздрібної реалізації виробів медичного призначення застосовуються лише тими суб'єктами господарювання, що здійснюють реалізацію вказаного товару виключно через аптечну мережу, а не через інші мережі.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, відсутні докази того, що позивач реалізовував виготовлену продукцію через аптечну мережу.

Наведене свідчить, що встановленими у справі обставинами спростовуються твердження відповідача щодо ввозу позивачем готових виробів медичного призначення з метою їх наступного перепродажу без переробки та невідповідності діяльності позивача роз'ясненням, наданим в листі Державної інспекції України з контролю за цінами від 02.11.2012 року № 100-801-23/1978, отримання позивачем яких передувало початку виробничої діяльності.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення відповідача № 99 від 13.12.2013 року та припис № 95 від13.12.2013 року є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та Державної інспекції України з контролю за цінами відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

з оригіналом згідно: помічник судді А.О. Кулеша