Ухвала суду № 40685149, 18.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 року м. Київ К/800/155/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року

у справі № 822/3883/13-а

за позовом Приватного підприємства «Вектор-М»

до Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного

управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Вектор-М» (надалі також - позивач, ПП «Вектор-М») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24 вересня 2013 року №0000672203/2195.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного від 24 вересня 2013 року №0000672203/2195.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишено без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2013 року №0000672203/2195, яким збільшено суму грошового зобов'язання в сумі 553798,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 369198,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 184600,00 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 20 вересня 2013 року №3783/22-07/31792293, про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку із чим ПП «Вектор-М» занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет за підсумками грудня 2012 року - квітня 2013 року на загальну суму 369198,00 грн., в т.ч. по звітних періодах: грудень 2012 року - 101546 грн., січень 2013 року - 15435 грн., лютий 2013 року - 56472 грн., березень 2013 року - 103123 грн., квітень 2013 року - 92622 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку суми податкового кредиту з податку на додану вартість, що виникли за результатами документального оформлення з ТОВ «К-Левер», ТОВ «АРС СІТІ», ТОВ «Епро-Дівайс» господарських операцій, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Щодо господарської операції позивача як замовника з ТОВ «АРС СІТІ» як виконавця по виконанню підрядних робіт згідно Договору від 27 листопада 2012 року №011127, судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом договору замовник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик виконати, у відповідності даного договору роботу (а саме, будівельні роботи при ремонті свинарників в смт. Базалія, Теофіпольського району, Хмельницької області), а Замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її.

На підтвердження фактичного виконання господарський операцій позивачем до матеріалів справи надано: податкові накладні; акти приймання виконаних будівельних робіт; платіжні доручення, що підтверджують здійснення оплати за будівельні роботи.

Надані позивачу будівельні роботи використані останнім у власній господарській діяльності шляхом передачі їх результатів ТОВ «Україна-2001».

Щодо господарських відносин позивача із ТОВ «К-ЛЕВЕР» судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «К-ЛЕВЕР» (Постачальник) 14 грудня 2012 року укладено договір поставки № 121214, згідно з пунктом 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність (повне господарське відання) покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату. Крім того, між позивачем (Замовник) та ТОВ «К-ЛЕВЕР» (Перевізник) 15 січня 2013 року укладено договір про надання транспортних послуг № Т 15012013, у пункті 1.1 якого зазначено, що перевізник зобов'язується доставити довірений йому замовником (або зазначеним замовником «відправником») вантаж до пункту призначення і видати його замовнику (або зазначеному замовником «одержувачу»), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату.

На підтвердження фактичного виконання сторонами умов вказаних договорів позивачем до матеріалів справи надано копії: податкових накладних; актів надання послуг; видаткових накладних; картки рахунку 631; реєстр отриманих податкових накладних; копії платіжних доручень. Також встановлено, що матеріали (щебінь) були доставлені позивачу транспортним засобом ТОВ «К-ЛЕВЕР», що підтверджується видатковими накладними та актами надання послуг.

Щодо господарських відносин позивача із ТОВ «ЕПРО-ДІВАЙС», то попередніми судовими інстанціями встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «ЕПРО-ДІВАЙС» (Постачальник) 24 грудня 2012 року укладено договір поставки №1224, згідно з пунктом 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

На підтвердження виконання сторонами умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи надано копії: податкових накладних та видаткових накладних, картки рахунку 631, реєстр отриманих податкових накладних, копії платіжних доручень.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, поставлені ТОВ «ЕПРО-ДІВАЙС» та ТОВ «К-ЛЕВЕР» будівельні матеріали (цемент, щебінь) використані позивачем у власній господарській діяльності для виготовлення бетонних сумішей та ремонту свинарників в смт. Базалія, Теофіпольського району, Хмельницької області для ТОВ «Україна 2001» та інших, що підтверджується карткою рахунку 205, актами списання товарів, звітами про виробництво бетонних сумішей.

На підставі наведених вище доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Доводи відповідача про відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цих постачальників; ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області відхилити, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко