Ухвала суду № 40685034, 08.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" вересня 2014 р. м. Київ К/800/51406/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Муравйова О.В.., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі № 826/2504/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києві від 01.06.2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2013 року скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 13.02.2013 року №0000111730.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) позивачем за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 23.11.2012 року № 43/17-205/НОМЕР_1, яким встановлено порушення п. 138.2 ст.138, п. 167.1 ст.167, п. 177.4 ст. 177, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено чистий оподатковуваний дохід на суму 129 661, 67 грн.; п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 3 333, 34 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2013 року № 0000111730, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 20 019, 34 грн. - за основним платежем та 2 503, 42 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо нереального характеру господарських взаємовідносин позивача з його контрагентом.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентом та неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Згідно із п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

В силу п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.2. ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно із п. 177.4. ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 177.3. ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Таким чином, для цілей визначення оподатковуваного доходу фізичної особи від зайняття підприємницькою діяльністю законодавством передбачено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. При цьому, суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), до складу витрат не включаються.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Інтер Групп Союз» на підставі договору поставки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із даних акта перевірки щодо встановлених порушень податкового законодавства даним контрагентом позивача.

У даному випадку, суд касаційної інстанції зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови про задоволення позову, в свою чергу, встановлено, що реальність господарських операцій підтверджується копіями наявних у матеріалах справи первинних документів на виконання даної господарської операції.

З акта перевірки вбачається, що позивач є платником податку на додану вартість.

Однак, ні судом першої, ні апеляційної інстанції не досліджено наявність чи відсутність порушення позивачем п. 177.3. ст. 177 Податкового кодексу України, яке виявлено податковим органом під час проведення перевірки, а саме, включення до складу витрат сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару.

Крім того, відмовляючи у позові, суд першої інстанції мотивував це тим, що надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій з ТОВ «Інтер Групп Союз».

При цьому слід зазначити, що за змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції посилається на наявність в матеріалах справи копій первинних документів, які підтверджують правовідносини між позивачем та його контрагентом.

Однак, з огляду на наявні матеріали справи, є підстави вважати, що документи, які б підтверджували здійснення позивачем платежів на розрахунковий рахунок ТОВ «Інтер Групп Союз» судом не досліджувались, що призвело до порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено доказів, на підставі яких в силу статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, можна встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 01.06.2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

О.В.Муравйов