Ухвала суду № 40684976, 08.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2014 року м. Київ К/800/4969/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Пакт»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року

у справі № 822/2896/13-а

за позовом Приватного підприємства «Пакт»

до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство «Пакт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.08.2013 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.06.2013 року №0000882201 та №0000892201, визнано їх протиправними.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.06.2013 року №0000892201 з податку на прибуток в частині визначення зобов'язань на загальну суму 21 958, 50 грн., в тому числі 14 639, 00 грн. за основним платежем та 7 319, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.06.2013 року №0000882201 з податку на додану вартість на загальну суму 465 011, 00 грн., в тому числі 310 007, 00 грн. за основним платежем та 155 004, 00 грн. штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ПП «Пакт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 14.06.2013 року №975/221/21332137, яким встановлено порушення: - п.п. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.1, п.п. 138.10.2, 138.10.3, п. 138.10 ст.138, п.п. 146.6, 146.11 ст. 146 п. 152.2 ст. 152 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 205 947, 00 гривень, в тому числі занижено за 1 квартал 2012 року в сумі 14 350, 00 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 246 391, 00 грн. та завищено за 2 квартал 2012 року в сумі 32 079, 00 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 22 715, 00 грн.; - п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 310 007, 00 грн., у тому числі за лютий 2012 року в сумі 79 355, 00 грн., за квітень 2012 року в сумі 57 650, 00 грн., за серпень 2012 року в сумі 22 151, 00 грн., за вересень 2012 року в сумі 9 591, 00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 55 540, 00 грн., за грудень 2012 року в сумі 85 720, 00 грн. - завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість (рядок 24 Декларації) всього в сумі 10 418, 00 грн.; - п. 3.2 розділу 3, п. 3.3 розділу 3, п. 3.8 розділу 3, п. 4.4 розділу 4 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу (нарахованого) сплаченого на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1020, ст.51 глави 2, п.176.2 ст.176 розділу IV Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.06.2013 року: - №0000892201, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 308 921, 00 грн., з яких за основним платежем - 205 947, 00 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями - 102 974, 00 грн.; - №0000882201, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 465 011, 00 грн., з яких за основним платежем - 310 007, 00 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями - 155 004, 00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позову з урахуванням встановлених порушень, допущених позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з урахуванням наступного.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно із пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Локіо» та ТОВ «Електрощит-Україна».

Реальність даних операцій підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, договором, товарно-транспортною накладною, актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірного віднесення позивачем із сплачених за цими операціями сум податку на додану вартість до податкового кредиту є обґрунтованими.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що неправомірним є нарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток по віднесенню суми заробітної плати та суми єдиного соціального внеску, нарахованих працівникам будівельної бригади за проведення поліпшення основних засобів господарським методом в сумі 21 958, 80 грн.

Разом з тим, відповідно до п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 25.06.2013 року №0000892201 щодо визначення позивачу зобов'язання з податку на прибуток суму 205 947, 00 грн. є необґрунтованими, оскільки позивачем віднесено до витрат надмірну суму списаних запчастин та матеріалів на проведення технічного обслуговування основних засобів, а саме в розмірі 305 178, 00 грн. У зв'язку з чим, вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково - на суму 21 958, 50 грн.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Пакт» відхилити, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року у справі № 822/2896/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

О.В.Муравйов