Ухвала суду № 40684954, 08.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" вересня 2014 р. м. Київ К/800/55403/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Муравйова О.В..,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року

у справі № 809/1331/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Шкіряник»

до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Шкіряник» звернулось до суду з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції: від 09.02.2011 року № 0000012320/0 та від 06.03.2013 року № 0000052200.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок суми від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась з 01.09.2010 року по 31.10.2010 року, відповідачем складено акт від 14.01.2011 року №9/234/22173327, яким встановлено порушення позивачем п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в розмірі 380 309, 00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 398 871, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.02.2011 року № 0000012320/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за жовтень 2010 року в розмірі 380 309, 00 грн.

Також відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з ТОВ «Арті Інвест» з 01.09.2009 року по 31.04.2012 року та з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із ПП «Аеромакс-сервіс» за період з 01.07.2010 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт від 20.02.2013 року №336/220/22173327, яким встановлено порушення позивачем, зокрема, п.п.7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 99 800, 00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 33 200, 000 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 року №0000052200, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 99 800, 00 грн. - за основним платежем та за штрафними фінансовими санкціями - 24 950, 00 грн.

Підставою для прийняття даних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентами та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» cума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 вказаного пункту встановлено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на приписи наведених норм, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість, як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав господарські відносини із ТОВ «Газторг Україна», ТОВ «Югукрбізнес», ПП «Приматех», ТОВ «ЛУКСОР», ТОВ «Ледер-Плюс», ТОВ «Євро-Трейд», ТОВ «Арті Інвест» та ПП «Аеромакс-сервіс».

Однак висновки судів попередніх інстанцій щодо реальності даних господарських операцій ґрунтуються на дослідженні первинних документів, які в матеріалах справи відсутні, зокрема, договори позивача з ПП «Приматех», ТОВ «Ледер-Плюс», ТОВ «Євро-Трейд».

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2013 року витребувано у ДПС в Івано-Франківській області належним чином завірені копії первинних документів, вилучених у ПАТ «Шкіряник» відповідно до протоколу обшуку від 07.02.2012 року.

Листом за підписом слідчого з ОВС слідчого відділу ДПС в Івано-Франківській області від 06.06.2013 року №268/9/09-019/946 суду надано відповідні документи, вилучені згідно протоколу обшуку, та повідомлено про те, що ряд документів, вказаних в ухвалі від 27.05.2013 року, відсутні у зв'язку із тим, що такі у позивача не вилучались.

Отже, є підстави для висновку, що оскільки зазначені документи відсутні в матеріалах справи і відповідно не досліджувались у судовому засіданні, судом не вжито належним чином передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі.

Крім того, щодо контрагентів ТзОВ «Арті Інвест» та ПП «Аеромакс-сервіс» колегія судів зазначає, що посилання на положення податкового законодавства, яке не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт постачальником, не є єдиною підставою для підтвердження реальності господарських операцій.

У даному випадку для вирішення питання щодо правомірного включення позивачем до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену у складі вартості робіт (послуг), потрібно дослідити первинні документи у їх сукупності.

Стаття 163 Кодексу адміністративного судочинства України зокрема передбачає, що мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені у ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам, оскільки, розглядаючи спір про правомірність формування позивачем податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, судами першої та апеляційної інстанцій для не досліджувались первинні бухгалтерські документи у повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій не витребувано та не досліджено доказів, на підставі яких в силу статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, можна встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі.

Отже, наявних у справі доказів недостатньо для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи. У зв'язку із цим, є підстави вважати, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову є необґрунтованими.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання реальності господарських операцій, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 809/1331/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

О.В.Муравйов